Протягом 2022–2025 років французькі війська вийшли з Малі, Буркіна-Фасо та Нігеру, а також передали місцевим збройним силам постійні військові бази в Чаді, Сенегалі, Кот-д’Івуарі та Габоні. Ледь не єдиним винятком із цього списку є Джибуті.
Париж змінює формат співпраці з африканськими країнами – він заснований на інвестиціях, інноваціях і спільному ухваленні рішень.
Цей підхід має гарантувати збереження французької присутності в Африці, звідки її витісняють інші країни. Найбільш болючим для Парижа стало російське просування у центральному Сахелі – регіоні, який раніше розглядався саме як привілейована зона впливу Франції.
Про те, як Франція почала втрачати Африку, на що зробила ставку РФ і як активізувалася на континенті Україна, читайте в статті журналістки Шарлотт Гійу-Клер (Франція) Росія наступає, Франція втрачає: що рухає змінами в Африці та в чому звинувачують Україну. Далі – стислий її виклад.
У 2013 році, задовго до активізації РФ у Африці, Франція розпочала у Малі операцію "Сервал". Її безпосередня військова мета була чіткою: зупинити просування джихадистських сил на південь країни.
А після того розпочалася значно масштабніша регіональна контртерористична операція "Бархан", у межах якої протягом багатьох років у Сахелі перебували тисячі французьких військовослужбовців.
Така помітність військової присутності країни стала її слабким місцем.
Французькі війська не могли виправити слабкість державних інституцій, місцеві конфлікти, корупцію чи відсутність державної влади на величезних територіях. Водночас активізувалися й старі образи на Францію.
Вихід цьому невдоволенню дали перевороти в Малі, Буркіна-Фасо та Нігері.
Суперечкою миттю скористалася Росія.
Російські інформаційні кампанії посилювали антифранцузькі наративи, іноді досить агресивно. Москва позиціонує себе як противник західного домінування, постійно апелюючи до підтримки Радянським Союзом антиколоніальних рухів.
У кількох країнах Сахелю Москва зосередила свою пропозицію на військовому співробітництві та співпраці у сфері безпеки.
Ефект російського впливу швидко змінив політичний курс регіону.
"Африканський корпус", який замінив бійців приватної військові компанії "Вагнер", тісніше пов’язаний із російською державою, дає Кремлю більший контроль. Хоч і ускладнює відокремлення Москви від того, що відбувається на місцях.
Посилення присутності в Африці дає РФ можливість, серед іншого, вербувати людей на війну в Україні і руйнувати єдиний фронт дипломатичної підтримки Києва. Наразі більшість африканських країн воліють триматися нейтралітету.
Проте зайнявши місце Франції, Росія успадкувала також її проблеми.
У квітні 2026 року джихадистські та туарезькі сили здійснили скоординовані атаки по всьому Малі. Упродовж літа відбулися нові атаки.
Водночас Франція не збирається "тікати" з Африки і почала адаптуватися до нових умов.
Саміт, що провели у травні 2026 року, у Найробі був свідомо побудований навколо економічних інвестицій, приватного капіталу, технологій і партнерства, співорганізованого африканським урядом – а не чергового саміту під керівництвом Франції в Парижі. Вибір Макроном Кенії також відображав ширшу спробу розвивати відносини за межами колишньої французької колоніальної сфери. Водночас Париж не відмовився від співпраці у сфері безпеки.
Натомість свою політику в регіоні активізувала Україна.
Лише за останні роки в Африці відкрилися вісім нових українських посольств.
Київ формує свою африканську політику навколо торгівлі, сільського господарства, технологій, освіти, оборонного співробітництва та продовольчої безпеки – а не розглядає відносини переважно як пошук голосів в Організації Об’єднаних Націй.
Інтереси Франції та України хоч і не є ідентичними, проте часто перетинаються. Зокрема, обидві країни мають причини обмежувати вплив РФ у Африці.
Докладніше – в матеріалі журналістки Шарлотт Гійу-Клер (Франція) Росія наступає, Франція втрачає: що рухає змінами в Африці та в чому звинувачують Україну.