Європейський Союз продовжив дію персональних санкцій щодо осіб та компаній, які підтримують війну проти України. Результатом тривалих торгів і складного компромісу стало суперечливе рішення: з російських олігархів Алішера Усманова та Михаїла Фрідмана зняли санкції, водночас весь оновлений санкційний пакет вперше продовжили одразу на 36 місяців (3 роки) замість звичних 6 чи 12 місяців.
Виключення із санкційного списку двох ключових російських олігархів ставить під сумнів подальші перспективи єдності та стійкості санкційної системи Євросоюзу.
Вирішити цю системну проблему може зміна формату голосування в ЄС за запровадження санкцій чи їхнє продовження. Зараз для цього потрібна одностайність, і саме це генерує ризики та невизначеність.
Детально про проблему і те, як її вирішити, читайте в статті голови аналітичного центру "Інститут законодавчих ідей" Тетяни Хутор "Всі за!" на користь Кремля: чому продовжувати санкції ЄС стало так складно і що з цим робити. Далі – стислий її виклад.
Скасування санкцій проти двох російських олігархів створює цілу низку системних загроз.
Серед загроз – легалізація політичного шантажу, розморожування російських активів, підживлення російського впливу на тлі виборів, загроза для подальших санкцій.
Запровадження та продовження уже накладених санкцій вимагає повного консенсусу та єдності голосів усіх країн-членів ЄС. Однак в умовах, коли глави окремих країн фактично саботують це та ставлять власні інтереси вище за цілі та цінності ЄС, виникають ризики для цілей Спільної зовнішньої та безпекової політики.
Дискусії щодо одностайності при накладенні санкцій ЄС точаться вже тривалий час. Зокрема, пропонується змінити підходи в голосуванні за санкції, щоб їх застосовувати кваліфікованою більшістю, а не усіма членами ЄС. Тобто "за" мають проголосувати щонайменше 15 із 27 країн, які сукупно представляють понад 65% населення ЄС.
Це б дозволило усунути фактичний шантаж, коли одна держава може блокувати спільні рішення, аби отримати для себе політичну та економічну вигоду.
Альтернативним рішенням, яке зберігатиме тиск на Росію в умовах фактичного розколу в питаннях зовнішньої та безпекової політики, можуть стати національні санкції на рівні окремих держав ЄС.
Водночас у національних санкцій є й суттєві недоліки. Зокрема, вони діють лише в межах країни, яка їх запровадила. Крім того, національні санкції кожна держава застосовує на власний розсуд, що ускладнює контроль за їх дотриманням та створює лазівки для обходу.
Низка країн-членів ЄС вже мають та використовують національні системи санкцій, які застосовуються поза рішеннями регламентів ЄС. Мета цих обмежень – боротьба з тероризмом, запобігання міжнародним злочинам або порушенням прав людини, а також захист національних інтересів.
Про приклади – в повній версії статті.
Усманов і Фрідман – не периферійні фігури, а одні з найбагатших бізнесменів у російській економіці. Їхній успіх дає надію й іншим. Наприклад, Роману Абрамовичу, який уже неодноразово намагався скасувати обмеження проти себе. Прецедент працює не як історія двох людей, а як механізм, що відкриває чергу охочих.
До того ж ця історія не про минуле, а про наступний рік. Саме тоді ЄС має вирішувати долю секторальних санкцій, і там розгорнеться справжня битва. Готуватися до неї треба вже зараз, не стільки захищаючи кожну окрему галузь, скільки підтримуючи партнерів у реформі самого механізму: перехід від одностайності всіх 27 держав до голосування кваліфікованою більшістю. Поки одна держава може заблокувати спільне рішення, щоб виторгувати собі бенефіт, шантаж залишиться робочою стратегією.
Докладніше – в матеріалі Тетяни Хутор "Всі за!" на користь Кремля: чому продовжувати санкції ЄС стало так складно і що з цим робити.