Недавнє відкриття Україною першого переговорного кластера в процесі вступу до Європейського Союзу стало важливою політичною новиною. Але її практичне значення значно ширше: відтепер Україна має ще вагомішу підставу наполягати, що в нових документах ЄС її не повинні автоматично розглядати як звичайну третю країну.
Україна уже не просто зовнішній торговельний партнер, а держава-кандидат, майбутня частина внутрішнього ринку ЄС і країна, яка одночасно проводить реформи та веде війну за власне виживання і безпеку Європи.
Це має бути відображено не лише у політичних заявах, а й у конкретних регуляторних актах Європейського Союзу.
Про особливий статус України і те, що з цим робити, читайте в статті старшої радниці FTI Consulting Brussels Ольги Бєлькової Більше ніж партнер: як Україні добиватися особливого статусу в нових правилах Євросоюзу. Далі – стислий її виклад.
ЄС зараз швидко змінює свої правила: у сферах клімату, промисловості, енергетики, торгівлі, сільського господарства, державної допомоги, доступу до ринку тощо.
Якщо у регуляторних документах, які формують майбутнє економічне середовище ЄС, Україну не згадують окремо, до нас за замовчуванням застосовують режим третіх країн.
Тобто українські виробники можуть отримувати такі самі вимоги як країни, що не мають статусу кандидата, не відкрили переговори про вступ, не інтегруються до внутрішнього ринку ЄС і не працюють в умовах повномасштабної війни.
Це неправильно політично – і небезпечно економічно.
Добрим прикладом того, чому Україні потрібен окремий підхід, є Механізм вуглецевого коригування імпорту (CBAM).
Формально його застосовують до імпорту з третіх країн. Але Україна не була типовою третьою країною на момент ухвалення акта в травні 2023 року. Українська промисловість працює в умовах зруйнованої енергетичної інфраструктури, воєнних ризиків, високих логістичних витрат і обмеженого доступу до фінансування.
У чинному Регламенті ЄС 2023/956 про CBAM Україну прямо не названо. Але у статті 30(7) фактично йдеться про неї з огляду на важливу логіку виняткових обставин.
Для України це має бути не разовим аргументом, а моделлю для ширшої адвокації.
Скажімо, ми не просимо не виконувати кліматичні правила – але просимо справедливого перехідного підходу, який враховує війну, руйнування енергетики та майбутнє членство України в ЄС.
Ще показовіший приклад – новий підхід ЄС до імпорту сталі, який має замінити чинний режим захисту європейського ринку.
Щоправда, тут боротьба ще триває за реальний наслідок слів навіть у тексті.
І у цьому випадку Україна вже згадується прямо.
Цей прецедент створює правильну політичну та юридичну рамку: Україна не є "однією з багатьох" третіх країн.
Саме цю логіку потрібно переносити в інші сфери ЄС.
Українському уряду варто запустити системну кампанію в Брюсселі: у кожному новому важливому документі ЄС, який впливає на українську економіку, Україна має домагатися окремої згадки про свій статус.
Для цього слід створити постійний механізм моніторингу нових нормативно-правових актів ЄС.
У кожному українська сторона має перевіряти три речі: чи впливає документ на українських виробників, експортерів або майбутню адаптацію до acquis ЄС; чи згадано Україну окремо; і якщо ні – чи можна запропонувати формулювання, яке визнає статус України як країни-кандидата у винятковій безпековій ситуації.
Це має бути робота не лише уряду. До неї слід залучати бізнес-асоціації, галузеві об’єднання, експертів, представництво України при ЄС, депутатів Європарламенту, європейські асоціації та союзників України в державах-членах.
Завдання України сьогодні – зробити згадку про наш особливий статус у нових документах ЄС не випадковістю, а нормою.
Докладніше – в матеріалі Ольги Бєлькової Більше ніж партнер: як Україні добиватися особливого статусу в нових правилах Євросоюзу.