Чому відбудова починається не після війни

Відбудова України починається не після завершення війни, а в той момент, коли бізнес знову готовий вкладати кошти у майбутнє. Відновити пошкоджений об’єкт, замінити втрачене обладнання чи повернути виробництво до роботи — необхідність. Побудувати новий завод, розширити склад, модернізувати підприємство або створити нові робочі місця — це вже інвестиція у подальший розвиток. Саме з таких рішень формується економічна основа відбудови: зростають виробничі можливості, зайнятість, податкові надходження та здатність країни самостійно фінансувати відновлення. Тому відкласти всі інвестиційні рішення до перемоги означало б відкласти й саму відбудову.

За роки повномасштабної війни компанії навчилися швидко відновлювати операції, перебудовувати логістику, диверсифікувати постачання та пристосовуватися до перебоїв з енергопостачанням. Ця адаптивність допомогла економіці вистояти, але тепер завдання полягає не лише в тому, щоб відновлювати роботу після чергової кризи, а й у тому, щоб продовжувати розвиток попри невизначеність та ризики.

Змінився і сам підхід бізнесу до ризиків. Підприємства розподіляють товарні запаси між кількома майданчиками, переміщують техніку у захищені місця, зменшують концентрацію сировини на складах, створюють власну систему електрогенерації та резервні джерела енергії. Вони також інвестують в інженерний і фізичний захист об’єктів — укриття критичного обладнання, захисні конструкції та інші рішення, здатні зменшити наслідки можливих атак.

Це класична робота з ризиком: окремих ризиків можна уникнути, частину — зменшити або свідомо залишити на собі, а фінансові наслідки інших — передати на страхування. Поєднання фізичного захисту активів, диверсифікації та страхового покриття допомагає підприємствам зберігати стійкість і швидше відновлюватися після збитків.

Однак здатність пережити чергову кризу ще не означає готовності до великих довгострокових інвестицій. Щоб вкладати кошти у нове виробництво, обладнання чи інфраструктуру, бізнес має розуміти не лише джерела фінансування, а й можливий масштаб власних втрат. Чи зможе підприємство відновити актив, зберегти операційну діяльність і виконувати фінансові зобов’язання, якщо станеться найгірше?

Поки відповіді на ці питання немає, навіть економічно перспективний проєкт може залишитися на папері. Інвестор може прийняти ризик лише тоді, коли розуміє межу власних можливих втрат і знає, як потенційні збитки будуть розподілені між учасниками системи.

Саме тому Україні потрібна багаторівнева модель фінансового захисту. У межах визначених лімітів можливі збитки покривають українські страховики та міжнародні перестраховики, а для великих або катастрофічних втрат мають діяти державні механізми й гарантії міжнародних фінансових організацій.

Окремі елементи цієї системи вже працюють. ЄБРР спільно з Aon створив гарантійний механізм, який дає українським страховикам додаткову перестрахову місткість для покриття воєнних ризиків. Ще одну програму за участю американської корпорації DFC та Aon запущено для розширення страхового захисту компаній, що працюють в Україні. У 2026 році запрацювала державна програма часткової компенсації страхових платежів за договорами страхування від воєнних ризиків. Вона знижує вартість захисту для підприємств, які раніше могли відмовлятися від нього через високу ціну. Перші компенсації бізнес уже отримав, а розширення програми на страхування товарних запасів збільшує коло активів, які зможуть отримати такий захист в майбутньому.

Особливого рішення потребують енергетичні об’єкти. Наразі через високу концентрацію ризику страхове покриття для них залишається значно дорожчим і складнішим для організації, ніж для більшості інших активів. Тому сьогодні держава, страховики та міжнародні партнери вже шукають механізм, який дасть змогу розширити доступне покриття й знизити його кінцеву вартість для інвестора.

Водночас проблема річного покриття полягає не лише в його вартості. Умови страхування залежать від безпекової ситуації та збитковості, тому бізнес не має гарантії, що наступного року зможе поновити захист на тих самих умовах. Для інвестиції, розрахованої на 5-10 або більше років, цього недостатньо. Саме тому для іноземного інвестора важливе довгострокове страхування політичних ризиків (PRI). Воно може захищати вкладення протягом усього строку реалізації проєкту не лише від наслідків війни, а й від експропріації, націоналізації та інших політичних ризиків.

Отже, бізнесу потрібна цілісна модель, у якій кредитне фінансування, страхування воєнних, а для іноземних інвесторів і політичних ризиків, і державна компенсація частини страхового платежу та підтримка міжнародних фінансових організацій доповнюють одне одного. Чим швидше фінансування, страхування, державна підтримка та міжнародні гарантії будуть поєднані в одну зрозумілу для бізнесу систему, тим більше проєктів перейдуть від намірів до реалізації.

Витяг з Державного реєстру фінансових установ від 26.04.2024 року, повідомлення № 27-0024/32802.