Чья мораль более нравственна. По каким законам сейчас живет украинское общество, — мнение
К числу норм нашего общества, которые труднее всего объяснить, относится сочетание моделей поведения, формально являющихся взаимоисключающими
Мільйонні пожертви на потреби війська (часто без вимог формальної звітності) і прагнення платити якомога менше податків чи не платити їх загалом. Готовність ділитися останнім, щоб допомогти навіть не найближчим знайомим зі зруйнованим житлом і корупційні оборудки зухвалості, нечуваної навіть для не воюючої країни.
Кричущий запит на справедливість (56.3% українців переконані, що вона у нашому суспільстві не забезпечується — ІС НАНУ) при існуванні безкарності за дії, що «тягнуть» на ґрунтовні і не лиш журналістські розслідування.
Є три розповсюджені хиби, що спричиняють помилкові судження про наш національний менталітет загалом і взаємодію громадянин-громадянин і громадянин-держава зокрема.
Перша — існує «загальнолюдська» (у сенсі «однакова для всіх») мораль.
Друга — одна і та ж людина не може чинити альтруїстично і транзакційно водночас, а хто так робить, той ненадійний і «слизький» тип.
Третя — цілком можна обійтися без отих інституцій, які «хоботно» будувати і реформувати, країна може триматися на «ціннісних» і «пасіонарних» людях і «громадському контролі» (що часто переростає у «срачі» і «шакалячі експреси»).
Для ~91% українців свобода пріоритетніша за безпеку
Насправді, друга і третя хиби спричинені першою. Бо якщо не знати, що моральні пріоритети відрізняються навіть у різних суспільних бульбашок в одній країні, то очікувано помилково вважати, що логічні пояснення діють на людей з іншою структурою моралі. І недооцінювати формуючу і регулятивну роль інституцій у скеруванні суспільної поведінки через нормативні вимоги, обов’язкові до виконання. Це якщо ці вимоги не йдуть у розріз з цінностями і нормами суспільства, де вони провадяться. Сьогодні зупинимося на першій хибі, а дві похідні можемо розібрати у наступному дописі.
Теорія моральних основ Гайдта вчить нас, що мораль не монолітна, вона як будиночок лего складається за п’яти «цеглиночок» — моральних принципів, глибинних «інтуїтивних навігаторів», які автоматично скеровують наші судження що є прийнятним, а що — ні. Сама ж мораль це сукупність біологічних і культурних рішень для проблем у повторюваній взаємодії людини з суспільством, яка формується через паритетний вплив процесів інтуїції («автоматизованих») та міркування («контрольованих»). Кожен моральний принцип має полярні прояви (так би мовити «+» і «-»):
піклування/шкода: захист слабких і уникання жорсто-кості чи прийняття «обґрунтованої» шкоди і «кожен сам за себе»; типові дилеми: чи варто уникати болю? чи припустимо свідомо завдати шкоди чи болю людині заради «вищої мети»? чи допоможете ви людині, яку вперше бачите?
справедливість/шахрайство: однакові права і спільні прозорі вимоги чи статус, хитрозробленість, зв’язки і «теплі контакти»; типові дилеми: перевагу мають «свої» чи фахово найкращі? нерівність неприйнятна чи періодично виправдана?
лояльність/зрада: вірність групі та відстоювання її позиції чи відстоювання інакшої думки; цінність приналежності до групи і валідації нею; типові дилеми: чи «своїх» захищаємо за будь-яких умов? цінніша відданість чи справедливість і дотримання правил?
авторитет/диверсія: комплаєнтність чи бунтарство, авторитет це формальна посада чи людське сприйняття; типові дилеми: зобов’язання виконуються бланкетно чи вибірково? лідера поважають за статус чи демонстровані якості й ефективність? комплаєнтні люди вважаються «слабаками» чи викликають повагу? порушувати правила це сміливо і креативно чи соромно і неприпустимо?
чистота/деградація: жити «як належить» чи як хочеться, стримання своїх бажань чи потурання їм; типові дилеми: чи важливо «що скажуть люди» і «що на часі»? яка поведінка призводить до суспільного екзилю? наскільки важливе зовнішнє схвалення і форма порівняно з особистими переконаннями і суттю?
За класикою Гайдта моральних принципів п’ять (і саме цей підхід закладений в опитник MFQ), але у допрацьованих варіантах їх більше. На скріншотах я використала розширений набір принципів, де є ще один — «свобода-гноблення». Бо для ~91% українців свобода це ключова цінність, пріоритетніша за безпеку, рівність, гідність, справедливість і відповідальність на кількадесят відсотків (Фонд Демократичні ініціативи). Моральні принципи «вмикаються» до того, як запрацює раціональна логіка і викликають відповідну реакцію: співчуття, осоругу, гнів, сором, обурення, прагнення допомогти чи лишатися осторонь, ін. І лиш потім ми підбираємо аргументи і слова, щоб пояснити чи виправдати що відбувається і як ми діємо.
Наприклад, така банальна річ як знеболення, але не при операціях чи критичних хворобах (як онко), а у простіших випадках, коли біль стерпний. У США болем треба «керувати» (pain management), і підхід такий, що болю не мусить бути. У Німеччині ж біль — це частина одужання, тож повністю його «глушити» за умов стерпності не будуть. У першому випадку морально, щоб пацієнт болю не відчував — піклування через високі очікування комфорту і сприйняття медицини як сервісу, у другому цілком морально не лікувати стерпний біль — піклування через уникання шкоди від надмірного вживання ліків і радше науково-інструкційного, ніж сервісного, сприйняття медицини. Через різні менталітетні цінності принцип «піклування» реалізується у конкретній ситуації діаметрально протилежно.
Тому різні суспільні бульбашки, громадяни й інституції в одній країні чи представники істеблішменту різних країн дивляться на ті самі події через різні «моральні лінзи» і доходять часто протилежних висновків — у глибокому переконанні, що діють «по совісті» або «в інтересах» групи чи суспільства. Прояви різних моральних принципів у суспільстві досліджуються через застосування Moral Foundations Questionnaire (MFQ) і наявні дослідження у різних країнах свідчать, що ці принципи по-різному скеровують масову поведінку від країни до країни і сильно відрізняються всередині країни, у т.ч. залежно від консервативності чи ліберальності поглядів громадян. При цьому, моральні принципи не є готовими системами моралі, хоч вони обмежують види моральних устої, які суспільство може створити. Деякі суспільства будують свій моральний устрій переважно на основі одного-двох принципів, деякі використовують усі п’ять. Тобто нема «загальнолюдської» моралі навіть в одній країні, а в різних — і поготів.
Наприклад, в Україні кореневі моральні принципи за Гайдтом — «лояльність», «піклування» і «справедливість». Однак коли йдеться про добробут «своїх» чи про взаємодію в умовах низької довіри, перші два принципи часто пріоритизуються над третім. 77% українців переконані, що доброчесність державних службовців можна підвищити суворим покаранням тих із них, що дають хабарі. Однак лиш 19% вважають за потрібне карати громадян, що ті хабарі дають (Соціологічна Група Рейтинг). Справедливо було б карати всіх учасників корупційного процесу співставно, але для більшості українців інституція держава — «чужа» і часто «ворожа» за сприйняттям, тому таке нерівномірне ставлення.
Тут варто зупинитися і синхронізувати «мораль» з «національною культурою» (менталітетом), щоб не заплутатись. Національний менталітет скеровує моральні міркування через заохочення і пріоритизацію певних моральних принципів, визначає їхню вагу і формує правила і норми, що регулюють емоції і підтримують суспільну координацію. Тобто саме національний менталітет і цінності в його основі визначають який набір моральних принципів і в яких пропорціях сформується у суспільстві. Якщо ж це суспільство політично, етнічно і культурно строкате чи поляризоване, один і той же «мікс» моральних принципів починає по-різному працювати для різних суспільних груп.
Як-от у США ліберали схильні керуватися принципами «турботи» та «справедливості», а консерватори — «лояльністю», «авторитетом» і «чистотою». Тому в дебатах про одностатеві шлюби ліберали фокусуються на зменшенні стигматизації (зниження «шкоди», підвищення «турботи») і рівних правах («справедливість»). Натомість консерватори — на традиційних сімейних нормах («лояльність»), церковному ученню («авторитет») і цнотливості («чистота»). Або у Росії, де збитий у бік «шкоди» моральний принцип пояснює унормованість насилля у всіх аспектах їхнього суспільства — від родини до армії - характерну для всіх авторитарних режимів, у тому числі «хороших».
Пригадаймо суворі закони Лі Кван Ю, який за визначенням був диктатором, хоча й беневолентним. У польському ж суспільстві ліберальна частина керується міксом «справедливості» (верховенство права, рівні права) і «шкоди» (захищатися від загроз і зради), а консервативна поєднує «лояльність» (захищати націю від зовнішніх недружніх впливів і втручань), «авторитету» (виконувати рішення лідерів) і «чистоти» (ревно захищати моральний устрій та позицію від зазіхателів).
Розгляньмо чотири «замальовки» з нашого сьогодення, що ілюструють моральні принципи «в роботі», так би мовити. Це ілюстративні приклади, що не містять оцінок «добре-погано», не закликають приставати на жоден «бік» і не є ілюстрацією моїх особистих переконань.
1. Громадяни vs держава. До вкоріненої суспільної недовіри українців до більшості державних інституцій додається апелювання до різних моральних принципів, проявлених у нашому національному менталітеті. Офіційна інститутивна риторика спирається на «авторитет» і «лояльність» («є закон», «є наказ», «мусимо єднатися», «держава має право вимагати»), але оскільки більшість громадян не сприймають державу як таку, що піклується, то в очах українців держава це «поганий авторитет», який порушує справедливість, але вимагає лояльності. За даними reSCORE, за і-бальною шкалою суспільної згуртованості українці оцінюють найнижче «влада піклується» (3/10) і «влада підзвітна» (3.1/10). Натомість найпродуктивніші горизонтальні спільноти працюють за принципами «піклування» і «справедливості», де свого «не здадуть», підтримають, «ножа у спину не встромлять». В успішно децентралізованих громадах, де виникло відчуття «спільного човна» громадян і місцевої влади, довіра до останньої зросла на 17% - без зміни рівня довіри до влади центральної (KSE).
2. Волонтери і громадянське суспільство. Ці кластери нашого суспільства є продовженням громадян за пріоритетністю моральних принципів — однозначно «піклування» і «справедливість». І серед найдовіреніших суспільних інституцій в Україні: ~80−85% у різні роки за даними Центру Разумкова. Причому справедливість як баланс самовіддачі і вигоди, а не формальна прозорість (як справедливість, наприклад, трактується в англо- і німецькомовних культурах). Пригадаймо скандал з «Госпітальєрами», ядро чиїх донорів додаткова звітність не цікавила, бо в їхніх очах зберігалися принципи піклування і жертовності, зокрема очільниці батальйону. Натомість робота системних фондів (Сергія Притули, Повернись Живим, ін.) сприймається через оптику «лояльності» (чому жертвую, кому конкретно вірю — як правило, це відома персона, афілійована з фондом) і «справедливості» як підзвітності (можливість перевірити куди витрачені гроші).
3. Українці, що залишились і виїхали. За даними CAT-UA, у 2025 році рівень хейту українців до різних соціальних груп зменшився, а єдиний топовий «соціальний» адресат хейту — «ті, що виїхали з України», а основний об'єкт критики — «влада». Опитування КМІС показало, що 54% «ставитимуться інакше» тих, хто повернеться з-за кордону, у 52% «виникнуть проблеми» з такими українцями, а 36% сприйматимуть їх як зрадників. А 79% переконані, що при ухваленні службових рішень держслужбовці керуються повністю чи частково особистою вигодою (Соціологічна Група «Рейтинг»).
У випадку виїхавших-залишившихся проявляється конфлікт пріоритизації «лояльності» і «піклування» і різний прояв «справедливості». З боку залишившихся пріоритизується «лояльність»: «справжні патріоти не тікають», «тільки ті, хто зараз в Україні по-справжньому підтримують країну». З боку виїхавших пріоритизується «піклування»: «ніхто не зобов’язаний жертвувати психікою чи дітьми безмежно», «захистити дітей від бомбардувань — теж моральний обов’язок». А далі з обох боків підтягуються решта моральних принципів, як-от «авторитет»: «не вчіть нас з-за кордону як тут жити!», «ми допомагаємо Україні фінансово і волонтеримо!» чи «чистота»: «ті, хто виїхав — втікачі і зрадники!», «я відчуваю провину, що живу за кордоном у відносній безпеці».
4. Мобілізація. Тут спрацьовує низка моральних принципів. Від «лояльності» й «авторитету» у добровольців («усі мають виконувати закон», «захист країни — обов’язок, а не вибір») до «справедливості» у тих, хто пішов служити за повісткою («закон треба виконувати», «правила однакові для всіх»). Глибока і вкорінена недовіра до держави підриває принцип «справедливості» у частини громадян: «чому комусь приходить повістка, а комусь ні», «чому хтось за гроші «відмазується», «чому такі-то (хто ніби не мусить) мають бронь», «держава не забезпечить необхідним, не піклуватиметься у випадку втрати здоров’я».
І тут доєднується принцип «піклування», тільки зі знаком мінус («шкода»), бо державу більшість українців здебільшого не сприймає як турботливу чи підзвітну. Звідси пригадування списком чого держава «не додала», «не зробила», «не забезпечила». На думку 40% українців, «обмін, де кожен думає лише про власні інтереси» — найкраще описує взаємодію між державою та суспільством в Україні (ІС НАНУ). На частку громадян з таким переконанням заклики до патріотизму й обов’язку не діють через страх перед державою як інституцією і недовіру до неї.
Мораль — надскладна тема для дослідження. Настільки по-різному спрацьовують у різних культурах моральні принципи, що при застосуванні MFQ опитника калібрують їхні формулювання, трактування і змістовне наповнення. З практичної ж точки зору варто пам’ятати, що наше суспільство має запит на «справедливість», але функціонує переважно за «лояльністю» і «піклуванням» — у довіреному колі.
Поза ним ми хилимось у бік «диверсії» (порушувати правила, «хакати систему») і «свободи» у нашій специфічній трактовці (скидати владу, що не влаштовує, діяти як зручно без обмежень). І ці моральні «лінзи» варто враховувати не лиш у комунікаціях, а й при розробці і впровадженні рішень і реформ.
У тому числі, моральні принципи спрацьовують по-різному на рівні окремих організацій і проєктів при формуванні цінностей, розвитку оргкультури, розробки систем performance management і змінотворенні - у більшості наших у TLFRD, TLFRD Baltics проєктів так чи інакше доводиться розбиратися у конфліктах різних «моралей», причому не лишень в мультикультурних, а й в українських командах.
Щиро вдячна тим з вас, хто дочитав аж сюди, бо, попри максимально можливе спрощення, текст-таки вийшов не найлегший.
Текст опубліковано з дозволу авторки