Літо без телефонів, але з походами, мотузками, багаттям і справжніми пригодами. Саме так проходять канікули для учасників наметового табору, який розташований у Дар’ївському лісі поблизу Шполи. Перша зміна вже досягла "екватора", а попереду - ще кілька заїздів, на які приїжджають діти не лише з Черкащини, а й з різних куточків України та навіть із-за кордону.
Журналісти Шполяночки поспілкувалися з організатором табору Дмитром Сиваком, який розповів, як минає день його вихованців, чому тут немає гаджетів і чому після відпочинку діти повертаються додому більш самостійними та впевненішими в собі.
За словами Дмитра Сивака, кожен день у таборі розпочинається ще о сьомій ранку.
«Починаємо з руханки, потім водні процедури, а о дев'ятій - сніданок. Далі - цілий день активностей. Діти бігають лісом, проходять квести, займаються орієнтуванням, працюють із мотузками, лазять на скеледромі, веслують, беруть участь у майстер-класах із приготування їжі на вогнищі, в'язання вузлів, домедичної допомоги та багатьох інших корисних занять», - розповідає організатор.
Обід і полуденок не завжди проходять у самому таборі. Якщо група вирушає у похід, то діти можуть провести на природі майже весь день. А ввечері після вечері на всіх чекають традиційні посиденьки біля вогнища з чаєм, історіями та іграми.
Втім, таборове життя - це не лише спортивні випробування.
«Ми вигадуємо різні турніри й змагання. Що тільки можна придумати: від поїдання цибулі та лимона на швидкість до шахів і шашок. Грають у карти, в Uno, «Бункер» та багато інших ігор. Смажать на багатті хліб і сало. Вчаться давати собі раду без дорослих і чудово проводять час», - усміхається Дмитро Сивак.
Головна особливість табору - повна відсутність телефонів та інших гаджетів.
«Найголовніше правило нашого табору - жодних телефонів. Зв'язок із батьками здійснюється лише з 19:00 до 21:00 через телефони інструкторів. Дитина може підійти й попросити подзвонити мамі чи татові. Ми набираємо номер, вони кілька хвилин спілкуються - і все. Але найцікавіше, що багато дітей навіть не телефонують. Не тому, що не хочуть, а тому, що їм просто ніколи. Вони настільки захоплені різними справами, що про телефон навіть не згадують».
Водночас батьки не залишаються без новин. Упродовж дня інструктори публікують у батьківській спільноті Viber фото й відео з таборового життя, тож рідні можуть бачити, чим займаються їхні діти.
За словами Дмитра Сивака, відсутність постійного зв'язку стає своєрідним випробуванням не лише для дітей, а й для батьків.
«Це ще й виклик для батьків. Не всі готові до того, що дитина може не подзвонити у відведений час. Тоді вони самі телефонують, намагаються контролювати, дають поради, передають дітям власне хвилювання. Насправді діти значно самостійніші, ніж ми думаємо. І, мабуть, гаджети треба забороняти не дітям у таборі, а дорослим», - жартує організатор.
Водночас Дмитро Сивак із посмішкою згадує випадки, коли найбільше хвилюються саме батьки.
«Мами телефонують після десятої вечора й питають: «Щось сталося? Чому син не подзвонив?» А нічого не сталося. Просто хлопчик грав у захоплення прапора, бігав лісом, займався на мотузках, лазив на скеледромі, грав із друзями в Uno чи «Бункер», смажив хліб і сало на багатті. Він був настільки захоплений, що про телефон і маму просто забув», - говорить Дмитро.
Він не приховує: комусь перші дні даються легко, а комусь важче.
«Декому непросто. Але це треба пережити. Тут вони вчаться бути самостійними, знаходити спільну мову з друзями, жити в нових умовах без постійної допомоги дорослих. Це важливий досвід. Усі щасливі, усі посміхаються. Додому майже ніхто не хоче».
Кожна зміна триває тиждень. Цьогоріч заплановано кілька заїздів для дітей різного віку. У середньому в кожній зміні відпочивають 20-25 дітей.
За словами Дмитра Сивака, більшість учасників - із Шполянської громади та Черкащини, однак щороку дедалі більше дітей приїжджають з різних куточків України. Є й ті, хто спеціально повертається із-за кордону, щоб провести тиждень саме тут.
«Старші діти, які вже були в нас раніше на Херсонщині, знову приїжджають. Деякі навіть живуть зараз не в Україні, але спеціально повертаються на час табору. Їм хочеться пожити в лісі, у наметах, приготувати кашу на вогнищі, побути разом із друзями без дорослих».
Табір розташований у лісі поблизу Нижньої Дар'ївки, неподалік ліцею «Джерело». За три роки існування його учасники зробили для цієї місцевості ще одну важливу справу.
«Ми вже три роки поспіль прибираємо цей ліс. Колись тут був справжній смітник. Дорослі викидали сміття, а діти його збирали. І я впевнений: ті діти, які сьогодні прибирають ліс, коли виростуть, уже ніколи самі не кинуть там сміття. Саме так формується свідомість. Ми зараз активно працюємо над майбутнім», - переконаний Дмитро Сивак.