Коли дитина плаче від сирени або здригається після вибуху, їй потрібні підтримка дорослого та зрозумілий план дій. Вимоги «заспокойся» чи «перестань боятися» можуть не допомогти. Почніть із простого: визнайте страх і поясніть, що робитимете разом.
Практичні рекомендації дитячої та сімейної психологині Світлани Ройз опублікувало Міністерство освіти і науки України. Поради щодо підтримки дітей в укритті також підготував ЮНІСЕФ.
Що сказати, коли дитині страшно
Говоріть спокійно, короткими реченнями та зрозумілими для віку словами. Поясніть, що сирена попереджає про небезпеку, тому потрібно перейти в укриття.
Приклади фраз, які можна використати:
- «Чую, як тобі страшно. Я зараз поруч».
- «Зараз беремо речі й разом ідемо в укриття».
- «Можеш плакати. Я допоможу тобі зібратися».
- «Тобі зручніше йти за руку чи хочеш, щоб я тебе обійняв?»
Запропонуйте невелике посильне завдання: потримати іграшку, взяти свою пляшку води або рахувати сходинки. Це може допомогти дитині відчути, що вона теж здатна щось робити. Завдання не повинно затримувати перехід в укриття.
Яких слів варто уникати
Не соромте дитину за сльози та не порівнюйте з іншими. Фрази «ти вже великий», «інші ж не плачуть» або «нічого страшного немає» знецінюють її переживання.
Не обіцяйте того, чого не можете гарантувати. Замість «нічого точно не станеться» поясніть конкретні дії: «Ми прямуємо в укриття, бо там безпечніше. Зараз я допоможу тобі».
Як підтримати в укритті
Запропонуйте обійми чи руку, але не наполягайте на дотику. Можна просто сісти поруч, дати води, почитати знайому книжку або тихо заспівати.
Якщо дитина погоджується, спробуйте кілька спокійних вдихів носом і повільних видихів ротом. Інший варіант — «обійми метелика»: схрестити руки на грудях і легко поплескувати долонями по плечах. Якщо вправа неприємна, припиніть її.
Не вимагайте негайно перестати плакати. Підтримуйте контакт і стежте за повідомленнями про небезпеку.
Що робити після відбою
Скажіть, що оголошено відбій, подякуйте дитині за конкретні дії: наприклад, що трималася поруч або взяла свої речі. Запропонуйте відпочинок і поступове повернення до звичних занять.
Обмежуйте перегляд відео вибухів і тривожні розмови дорослих у присутності дітей. Вислуховуйте запитання, але не змушуйте знову розповідати про пережите.
Якщо сильний страх тримається, порушує сон, навчання чи повсякденне життя, зверніться до педіатра або дитячого психолога. По допомогу можна звертатися й раніше, якщо стан дитини вас непокоїть.