Подорожуючи історичною Волинню, неподалік стародавнього Острога, у східній частині села Межиріч можна побачити дивовижну картину: посеред просторої рівної площі просто неба самотньо стоїть величезна 9-метрова цегляна споруда. На перший погляд важко здогадатися, що ця конструкція, яку місцеві та туристичні путівники називають «піччю Януша», – єдиний свідок колись могутнього і розкішного князівського палацу, – пише ІА Конкурент.
Це останній в Україні екземпляр малих архітектурних споруд XVII століття, який встояв до нашого часу в первісному вигляді та має статус пам’ятки архітектури національного значення.
Палац, який стерли з лиця землі війська Богдана Хмельницького
Історія цього об’єкта розпочалася у XVII столітті, коли заможний і впливовий князь Януш Острозький збудував у Межирічі свою розкішну палац-резиденцію поруч із Троїцьким монастирем. Невіддільною частиною цього ансамблю стала і велика мурована піч, яку в давніх описах міста величали «огнищем».
Проте вік палацу виявився коротким. Під час визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького козацькі війська вщент зруйнували князівську резиденцію. Замок більше ніколи не відновлювали. На початку XVIII століття від усього комплексу лишилося тільки дві печі, а до XXI століття дожила лише одна – та сама піч Януша.
Фото 1930 року
Кухня для аристократичних бенкетів чи оборонний об’єкт?
Серед дослідників тривалий час точилися суперечки щодо призначення цієї гігантської печі. Довкола неї й досі ходить чимало легенд:
- Версія оборонна: деякі історики стверджували, що піч була самостійною спорудою за межами палацу. Мовляв, біля неї в люті морози грілася палацова варта, яка чергувала біля міських валів та сусідньої Заславської брами. А у випадку штурму в ній топили й розігрівали смолу, щоб лити її на голови загарбників.
- Версія гастрономічна (історично підтверджена): направду, теорія про «вуличну піч для смоли» є помилковою. Сучасні дослідники, спираючись на архітектурні інвентарі, довели: піч була всередині будівлі й слугувала кухонним вогнищем.
Згідно з описами 1708 року, на місці руїн палацу зафіксували три «комини»: пічний, невідомого призначення та кухонний. Саме кухонний зберігся до наших днів. Архівні документи за 1621 рік, укладені невдовзі після смерті Януша Острозького, дозволяють буквально зазирнути всередину цієї кімнати:
«Кухонька мурована, до неї двоє дверей складних… Огнище і комин мурований. Вікон три з ґратами залізними. Ринштоків два дубових, підлога з дошок. Комора біля кухні… стіл довгий простий».
Саме тут, на цьому гігантському «огнищі», під час великих князівських бенкетів на рожнах смажили дичину. Острозькі славилися своєю вишуканою бенкетною культурою: їжу подавали на срібних тарелях, а гостей пригощали дорогим «венгерським» вином, по яке князь особисто споряджав слуг до Угорщини, та елітною горілкою за старовинним рецептом із додаванням тростинного цукру, гвоздики та рідкісних трав.
Як влаштована унікальна пам’ятка
Споруда зведена з червоної цегли й має доволі просту, але монументальну конструкцію. Чотири потужні стовпи поставлені по кутах квадратата об’єднані арками заввишки у людський зріст. Будь-який перехожий може спокійно зайти всередину печі та зазирнути безпосередньо у велетенський комин.
На ці арки спирається купол, який переходить у високий конусний дах із димарем. На відміну від нижньої частини, комин потинькований і прикрашений елементами в ренесансному стилі. Зовнішня частина даху покрита дерев’яним гонтом.
Подібні печі менших розмірів можна побачити в деяких інших старовинних монастирях (наприклад, у Підгорі), але там вони є частиною будівель. Межиріцька ж піч – абсолютно унікальна, бо стоїть окремо.
Що з піччю зараз?
У 70-х роках XX століття споруду частково відреставрували, що й допомогло їй достояти до наших днів. Зовсім поруч із нею сумують напівзруйновані Заславські ворота, які колись слугували парадним в’їздом до міста, а тепер ведуть лише до кількох сільських обійсть.
Попри свою унікальність, сьогодні історичний об’єкт перебуває не в найкращому стані. Дерев’яний гонт на даху сильно знищений часом та негодою, а сама 400-річна піч Януша гостро потребує капітальної реставрації та консервації, аби не зникнути назавжди з туристичної карти Волині.