Для арешту коштів у спорі про поділ майна не потрібно доводити вже вчинені недобросовісні дії відповідача — позиція ВС
У постанові від 7 серпня 2026 року у справі № 363/1304/23 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув питання про забезпечення позову у спорі щодо поділу спільного майна подружжя шляхом накладення арешту на грошові активи відповідача.
Позиція Суду важлива для спорів про поділ майна подружжя, оскільки стосується співмірності арешту коштів, визначення їх складу на момент припинення спільного ведення господарства та стандарту доказування ризику невиконання майбутнього рішення суду.
Обставини справи
У Вишгородському районному суді Київської області розглядається спір між позивачкою та відповідачем про визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ.
Позивачка просила, зокрема, визнати спільними кошти, розміщені на банківських рахунках відповідача, а також інші активи, серед яких нерухомість, дохід від відчуження цінних паперів та корпоративних прав і кошти у банківській сейфовій скриньці.
У січні 2025 року суд першої інстанції частково задовольнив заяву про забезпечення позову та наклав арешт на низку об’єктів нерухомості. Водночас у частині арешту грошових активів на банківських рахунках, доходу від відчуження цінних паперів і корпоративних прав та коштів у сейфовій скриньці відмовив, оскільки позивачка не довела, що ці кошти є спільними коштами подружжя.
Пізніше, у травні позивачка повторно звернулася із заявою про арешт грошових активів на рахунках відповідача станом на 21 лютого 2022 року. Суд першої інстанції знову відмовив, вказавши, що побоювання позивачки щодо приховування відповідачем спільних коштів є припущеннями.
У вересні Київський апеляційний суд змінив мотиви цієї відмови. Апеляційний суд зазначив, що позивачка не довела фактичну наявність і збереження конкретних грошових сум через 3,5 роки після розірвання шлюбу, а тому такий спосіб забезпечення був невиконуваним.
Вже у жовтні позивачка звернулася до суду з новою заявою. Вона просила накласти арешт на половину грошових активів відповідача, розміщених на будь-яких його банківських рахунках, визначивши їх розмір станом на 21 лютого 2022 року.
Київський апеляційний суд у лютому 2026 року скасував ухвалу суду першої інстанції та частково задовольнив заяву. Суд наклав арешт на грошові активи відповідача у гривні, доларах США та євро в конкретно визначених розмірах.
Відповідач оскаржив це рішення у касаційному порядку. Він, зокрема, посилався на те, що нерухоме майно вже було арештоване, а тому новий арешт створює надмірне обмеження його прав; що не було встановлено реального ризику відчуження коштів; що арешт було накладено на активи станом на минулу дату; а також що частина сум могла бути результатом внутрішніх банківських переказів.
Позиція Верховного Суду
ВС вказав, що відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Суд зазначив, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Верховний Суд також наголосив, що забезпечення позову по суті — це обмеження суб’єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов’язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача.
ВС окремо підкреслив вимогу співмірності.
Суд зазначив, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
ВС вказав, що заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Оскільки між сторонами існує спір щодо поділу спільного майна подружжя, обраний заявником захід забезпечення позову у вигляді накладення арешту на частину грошових активів відповідача є співмірним із заявленими позовними вимогами, відповідає предмету спору, спрямований на забезпечення ефективного захисту прав позивачки та виконання можливого рішення суду, а невжиття такого заходу може істотно ускладнити виконання цього рішення.
При цьому Суд погодився з висновком про те, що вимога про надання доказів вчинення відповідачем конкретних дій щодо відчуження грошових коштів свідчить про застосування завищеного стандарту доказування, з огляду на очевидну можливість власника у будь-який момент розпорядитися належними йому коштами.
Окремо Верховний Суд відхилив аргумент про те, що нерухоме майно відповідача вже було арештоване.
Суд зазначив, що раніше накладений арешт стосувався інших об’єктів спору (нерухомості), тоді як у задоволенні попередніх вимог про арешт грошових активів судом було відмовлено.
За таких обставин апеляційний суд, вирішуючи нову заяву позивачки, обґрунтовано установив, що арешт конкретно визначених грошових активів на рахунках відповідача станом на 21 лютого 2022 року є доцільним, співмірним із заявленими позовними вимогами і не призводить до невиправданого обмеження його прав чи блокування поточних доходів.
ВС звернув увагу, що предметом спору у цій справі є поділ спільного сумісного майна подружжя, склад і вартість якого визначаються саме на час припинення спільного ведення господарства — 21 лютого 2022 року.
Суд наголосив, що специфіка грошових коштів як об’єкта забезпечення позову полягає в їхній абсолютній мобільності, тому покладення на позивачку обов’язку довести щоденний актуальний баланс рахунків відповідача за кілька років розгляду справи є застосуванням недосяжного стандарту доказування, що нівелює інститут забезпечення позову.
ВС вказав, що фіксація судом обсягу грошових активів на дату припинення шлюбних відносин є належним правовим інструментом, який перешкоджає подальшому недобросовісному виведенню активів і спрямований виключно на забезпечення реального виконання майбутнього судового рішення, а не на обмеження прав відповідача у минулому.
Верховний Суд також відхилив доводи про можливе штучне подвоєння обсягу арештованих коштів через внутрішні банківські перекази.
Суд зазначив, що матеріали справи не містять беззаперечних і належних первинних банківських документів, зокрема виписок про наскрізний рух коштів, які б підтверджували факт ідентичності та транзитного походження зафіксованих сум на різних рахунках відповідача станом на 21 лютого 2022 року.
ВС вказав, що самі по собі твердження скаржника про внутрішнє переміщення коштів, без підтвердження їх чітким кодом та цільовим призначенням операції, є лише припущеннями та не спростовують офіційних відповідей банківських установ щодо наявності окремих залишків на кожному конкретному рахунку.
Окремо Суд розглянув довід відповідача про відсутність доказів конкретних дій щодо приховування або відчуження коштів.
ВС зазначив, що інститут забезпечення позову є превентивним інструментом, тому для арешту спірних сум не вимагається обов’язкового надання доказів уже вчинених недобросовісних дій відповідача.
Ураховуючи тривалий судовий процес та наявність спору між сторонами, апеляційний суд дійшов правомірного висновку, що існує об’єктивна вірогідність утруднення виконання майбутнього рішення суду, що є самостійною та достатньою підставою для вжиття таких заходів.
Не погодився Верховний Суд і з доводом щодо від’ємного залишку на рахунку в АТ КБ «ПриватБанк».
ВС вказав, що забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти здійснюється щодо банківських рахунків в цілому у межах визначеної сумою позовних вимог. Наявність поточного від’ємного балансу чи кредитного ліміту станом на певну дату не позбавляє такий рахунок статусу майнового права і не означає арешт самого боргу.
Суд зазначив, що цей захід спрямований на блокування будь-яких позитивних сум, які можуть надійти на цей рахунок у майбутньому для погашення залишків спільного майна, а тому наявність овердрафту не є перешкодою для застосування судом заходів забезпечення позову.
Водночас Верховний Суд не погодився з доводами про неврахування попередніх правових висновків щодо співмірності заходів забезпечення позову.
Суд зазначив, що оскаржувані судові рішення таким висновкам не суперечать, і встановлені судом у цій справі фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є іншими ніж у справі, яка переглядається. У цій справі апеляційний суд виходив з конкретних обставин справи.
ВС нагадав, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу відповідача без задоволення, а постанову апеляційного суду — без змін.
Постанова демонструє, що при вирішенні питання про арешт коштів суд має оцінювати не лише наявність майна, а й співмірність заходу з предметом спору, реальну можливість утруднення виконання майбутнього рішення та характер самих грошових активів.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
