Для повернення українців з-за кордону хочуть залучити «амбасадорів», але проблема глибше — де взяти житло і гроші

Міністерство соціальної політики, сім’ї та єдності розробляє ініціативу «амбасадорів повернення» — волонтерів, які інформуватимуть українців за кордоном про умови життя та можливості в окремих громадах України.

Ініціатива орієнтована передусім на громадян, які розглядають повернення в Україну, але не можуть повернутися до попереднього місця проживання.

Модель роботи таких амбасадорів обговорювали 7–10 вересня у Вінниці.

У міністерстві пояснюють, що амбасадори мають надавати практичну інформацію про конкретні громади, допомагати більше дізнатися про життя в конкретній громаді з погляду її мешканця та встановити контакти на місці.

При цьому вони не повинні замінювати професійних консультантів з питань повернення. Останні мають надавати інформацію про державні та місцеві програми підтримки, послуги та інші доступні інструменти. Очікується, що такі консультанти працюватимуть у Центрах єдності та партнерських організаціях Мережі єдності.

Водночас сама поява «амбасадорів повернення» не вирішує основних причин, через які українці не поспішають повертатися з-за кордону. Для людини, яка втратила житло, не має роботи або походить з тимчасово окупованої чи прифронтової території, недостатньо почути, що в певній громаді на неї «чекають». За даними Міжнародної організації з міграції, близько 3 із 5 українців, які залишаються переміщеними в Європі, походять із прифронтових або непідконтрольних уряду територій. Частина тих, хто вже повернувся з-за кордону, фактично стала ВПО всередині України.

Водночас проблема житла набагато серйозніша за проблему відсутності контактної особи. UNHCR фіксує значні житлові проблеми серед переміщених осіб: зруйноване або недоступне житло, проблеми з документами та отриманням компенсацій. Житло й працевлаштування називаються серед основних проблем довготривалої інтеграції.

До того ж функції майбутніх амбасадорів частково перетинаються з уже заявленою системою професійних консультантів з повернення. Це скоріше виглядає як ще одна ланка консультацій.

10 вересня Президент Володимир Зеленський заявив, що Україна розраховує на повернення громадян, які виїхали за кордон через повномасштабну війну.

Під час пресконференції з прем’єр-міністром Канади Марком Карні Зеленський висловив сподівання, що після завершення війни українці повертатимуться додому.

Він також заявив, що завершення війни є питанням виживання держави.

«У нас немає жодної іншої альтернативи. Ми повинні зупинити цю війну, інакше ми не виживемо», — наголосив Зеленський.

Водночас ідея «амбасадорів повернення» виглядає обмеженою на тлі реальних причин, через які українці не повертаються або не можуть закріпитися після повернення. Як вказує МОМ, близько 3,9 млн людей залишаються внутрішньо переміщеними, ще майже 5,8 млн перебувають за кордоном. При цьому приблизно 1,5 млн українців уже повернулися з-за кордону, але близько 398 тис. із них після повернення залишилися ВПО.

Дослідження показує, що для значної частини людей проблема полягає не у відсутності інформації про конкретну громаду, а у житлі. Їхнє попереднє може бути зруйноване, пошкоджене, розташоване на ТОТ або небезпечній території. Це особливо важливо з огляду на те, що близько 3 із 5 українців, які досі перебувають у Європі, походять із прифронтових або тимчасово окупованих територій. Для значної частини з них потенційне повернення в Україну означатиме не повернення додому, а нове внутрішнє переміщення.

Найвразливішими залишаються ті, хто вже повернувся, але не зміг повернутися до свого житла. Понад половина з них повідомили про пошкодження житла за місцем походження, кожен п’ятий — про його повне знищення. Менше ніж 1 із 10 володіє житлом, у якому зараз проживає, а рівень безробіття серед працездатних представників цієї групи майже вдвічі вищий, ніж серед тих, хто зміг повернутися додому.

До того ж, у дослідженні МОМ зазначає, що навіть фактичне повернення не гарантує, що людина залишиться в Україні надовго. Понад половина тих, хто повернувся з-за кордону, заявили, що розглянули б повторний виїзд у разі безпекової ситуації. Найбільш критичним є перший рік після повернення, коли люди частіше стикаються з проблемами житла, працевлаштування, грошей та психологічної адаптації.

На цьому тлі сама по собі поява людини, яка «познайомить» із громадою та розповість, що там «чекають», навряд чи може суттєво вплинути на рішення про повернення. Ключовими залишаються значно практичніші питання: де жити, де працювати, чи є школа і медицина, чи безпечно залишатися в громаді, які програми підтримки реально доступні і що робити людині, яка не може повернутися у своє місто.

Окремою проблемою для тих, хто повертається в Україну, залишається вартість оренди житла. За розрахунками ЛУН і Work.ua, станом на 1 липня в Ужгороді оренда однокімнатної квартири забирала близько 75% середньої місцевої зарплати. У Львові цей показник становить 66%, в Івано-Франківську — 65%, а в Луцьку — 60%. Київ у цьому плані виглядає комфортніше: оренда 1-к квартири забирає близько половини заробітку (51%), що на 9% менше, ніж торік. А найменше навантаження на сімейний бюджет оренда, традиційно, несе у прифронтових містах: Харкові (26% заробітку), Миколаєві (29%), Сумах (31%) та Запоріжжі (32%).

Ще складніша ситуація з двокімнатними квартирами: в Ужгороді їхня оренда становила 114% середнього місцевого заробітку, а у Львові та Києві — близько 80%. Найдоступнішим житло залишається переважно у прифронтових містах, однак нижча вартість оренди там напряму пов’язана з вищими безпековими ризиками. Тобто для людини, яка не може повернутися у власне житло, вибір часто зводиться до дорогої оренди у відносно безпечніших регіонах або дешевшого житла там, де зберігається підвищена небезпека.

Тому логічним є питання, чи варто створювати ще одну комунікаційну ланку у вигляді «амбасадорів», якщо основний запит людей стосується не мотивації, а питання «як жити, за що жити, де жити».

Водночас програми працевлаштування мають враховувати потребу в гнучкому графіку та доступі до послуг догляду за дітьми, адже майже кожен п’ятий із тих, хто повернувся з-за кордону, називає неоплачуваний догляд або домашню роботу своїм основним видом діяльності. Це вдвічі більше, ніж серед непереміщеного населення, вказує МОМ.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.