Дмитро не їде з Києва – розробляє гру про зомбі-апокаліпсис

Київські будні. Виходиш із дому відвезти родичам баки для води – ідеш знімати наслідки обстрілу. Виходиш із подругою на каву – ідеш знімати наслідки обстрілу. Їдеш з обстрілу додому – потрапляєш на наступний.

Речника ДСНС я бачу вже частіше, ніж маму. Усі плани мінливі, наче пишеш їх не те що на піску, а на воді. Робочі зуми – від зарядної станції, умивання – з бака, кава – на газовому пальнику.

Поки на моїх очах горить офісна будівля, я спілкуюся з айтішниками, які щойно з неї евакуювалися.

"Я був на колі з іноземцями, коли у верхні поверхи влучило. Усе заповнив дим", – каже Дмитро.

Я питаю, чи не офігіли іноземці, побачивши приліт у прямому ефірі.

"Та ні, вони з Ізраїлю. Сказали, що sounds like home", – відповідає він і додає, що не їде з Києва, бо має тут гарну роботу – розробляє ігри про те, як вижити в зомбі-апокаліпсисі для закордонного ринку.

Окрім обстрілів, зі стабільного в Києві ще – іронія.