Дорогами стійкості: як гімназія на Тальнівщині приймала фахівців «Фортеці життя»
Нині, коли дні випробовують нас на міцність, особливим прихистком стають місця, де можна розрадити душу, почути добре слово й побути серед своїх. Днями до учнів Легедзинської гімназії завітали гості з реабілітаційного центру «Фортеця життя». Вони приїхали, щоб ближче познайомитися з молоддю, розімкнути коло буденних тривог теплою розмовою про психологічну розраду й разом створити щось красиве під час творчої майстерні. Про цей особливий день ми поспілкувалися із соціальною педагогинею закладу Оксаною Сокальською.
Як знайомство переросло в дружбу
Стежина вчителів до цього осередку проклалася ще на початку вересня, під час зустрічі істориків громади. Саме тоді Оксана Миколаївна познайомилася з Тамілою Янковою. «, – згадує співрозмовниця, – ». Ці розмови стали природним продовженням днів пам’яті, коли гімназія згадувала полеглих захисників. Лише за тиждень після тих скорбних дат команда центру вже переступила її поріг.
Укриття як простір єднання й творчості
Зустріч із перших хвилин випробувала всіх на стійкість – озвалася довга повітряна тривога. Усім довелося спускатися в укриття, тож розмова понад годину тривала під його глухим склепінням. Проте це не завадило диву: діти слухали затамувавши подих. Вкупі з психологинею Тамілою Янковою приїхав Ярослав Давиденко, але саме її голос став тим магнітом, що тримав увагу дитячих сердець.
Усе почалося з мистецтва. Школярам запропонували виростити спільну квітку пам’яті – символ скорботного двадцять дев’ятого серпня. «, – ділиться спогадами Оксана Сокальська. – ».
Для гімназії таке рукотворне світло не новина. Тут давно прижилися добрі звичаї: учні вирізають паперових ангеликів, уписують туди імена полеглих земляків і крок за кроком створюють власну Книгу пам’яті. Учителі бачать, як через ці делікатні речі діти випускають на волю свої затаєні емоції, вчаться розділяти спільний біль і бачать, що навіть маленькі пальчики можуть створити величні й гарні спогади.
Дарунок спокою й уміння чути
Згодом гості вчили дітей повертати собі душевну рівновагу. Коли тривога бере гору, серце починає калатати, тому прості вправи на правильне, глибоке дихання стали для школярів справжнім відкриттям. Малеча й старшокласники затихли, зосереджено вдихаючи повітря і дослухаючись до підказок психологині.
Та чи не найважливішою стала розмова про те, як розмовляти з нашими військовими й на вулиці, і в колі родини. Для багатьох дітей це болить щодня, адже в когось батько зараз на передовій, а в інших рідні щойно повернулися з полону. Поради Таміли Янкової допомогли дітям збагнути найтонше: іноді не треба шукати гучних слів, а достатньо побути поруч і розділити тишу. «, – зазначає Оксана Миколаївна, –
Простір повертає до життя
Попри відголоски тривоги за стінами, час у затишку й цілковитій довірі у сховищі проминув непомітно. Цей день ще раз нагадав учителям, як сильно дітям потрібне постійне плече психолога, котрий зумів би вчасно розгледіти зачаєний смуток чи тривогу в учнівських очах. Поки такого фахівця в штаті немає, у Легедзиному рятуються своєю камерністю: гімназія невелика, тож усі радощі й клопоти тут звикли ділити гуртом, наче в одній великій родині.
Тепер тут плекають нову мрію – знайти автобус, аби діти змогли на власні очі побачити реабілітаційний центр. Учителі, яким уже пощастило там побувати, досі згадують те місце із захоплення. Світлі зали, затишна зелена територія і живий куточок із тваринами, де відступає будь-який стрес, дарують відчуття абсолютного спокою.
«Фортеця життя» стала порятунком для багатьох: сюди приїздять відпочити й відновити сили воїни, їхні рідні та волонтери, котрі випалюють себе щоденною працею. Масажні крісла, тиша й турбота, якою тут огортають кожного гостя, доводять, що в таких місцях проростає наше завтра.
А щоб відчути атмосферу цієї теплої зустрічі в укритті, зазирніть на офіційну сторінку гімназії: там уже чекають світлини, сповнені дитячих усмішок і надії.
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
Україна повертає воду на поля: навіщо держава відроджує меліорацію