Дослідницька поїздка рівненського історика Олександра Булиги до Румунії

У старовинних монастирях Румунії рівненський музейник Олександр Булига досліджував фрески, присвячені святому Йоану Новому Сучавському. А разом із ними відкривав маловідомі сторінки спільної історії України та Румунії. Серед пам’яток, які привернули увагу дослідника, – середньовічні рукописи, свідчення зв’язків молдавських монастирів із Волинню та Запорізькою Січчю.

Рік тому наша розмова зі старшим науковим співробітником Рівненського обласного краєзнавчого музею Олександром Булигою закінчилася його словами:

«Загалом Румунія – чудова країна з привітними й працьовитими людьми. Я вперше побував там і сподіваюся, що не востаннє».

Так і сталося. Через рік історик знову вирушив до сусідньої країни. Цього разу не лише для продовження дослідження культу святого Йоана Нового Сучавського, а й для створення фото- та відеоархіву давніх храмових розписів. Подорож привела його до монастирів, де зберігаються старовинні фрески, рукописи та свідчення тісних зв’язків між українськими й молдавськими землями.

Про те, що вдалося побачити, дослідити й відкрити під час нової наукової подорожі, Олександр Булига розповів газеті «Сім днів».

– Пане Олександре, ваша нова поїздка до Румунії стала продовженням минулорічного дослідження?

– Так. Минулого року завдяки гранту мобільності у межах програми «Дім Європи» я розпочав вивчення культу святого Йоана Нового Сучавського. Тоді працював на базі бібліотеки Сучавського університету імені Штефана Великого.

Спираючись на здобуті результати, цьогорічну мобільність у межах програми «Креативна Європа» ми присвятили дослідженню фресок, пов’язаних із культом цього святого, у храмах південної частини Буковини.

Нагадаю, що життя святого Йоана та мандрування його реліквій – мощей – були тісно пов’язані з Україною, зокрема з сучасними територіями Одеської, Львівської та Чернівецької областей.

– Цього разу ви реалізовували проєкт не самі. Як виникла ідея спільного дослідження?

– Ще минулого року ідею мобільності мені запропонував брат Віктор. Він зараз проживає у Чернівцях, знає про моє зацікавлення монастирською історією та добре обізнаний із багатовіковим пошануванням Йоана Нового Сучавського мешканцями Буковини.

Наприкінці 2025 року ми разом брали участь у міжнародній науковій конференції в нашій альма-матер – Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича. Представили дослідження, присвячене цьому святому.

А зацікавлення брата аудіовізуальними медіа визначило тему нашого цьогорічного спільного проєкту. Крім нас, до команди долучилися фотограф і відеооператор.

– Що саме вдалося зробити під час експедиції?

– Ми обстежили й оцифрували фрески, присвячені Йоану Новому Сучавському, у храмах південної частини Буковини. Частина з них міститься у Сучавському монастирі, який носить ім’я святого, та в інших храмах цього міста. Решта – в обителях південнобуковинського регіону.

Зібрані матеріали стануть основою наших фото- та відеоархівів. На їхній базі можна буде створювати віртуальні екскурсії, освітні програми, туристичні презентації.

Крім того, після наукового опрацювання ця візуальна документація допоможе порівнювати фрескові цикли, пов’язані з пошануванням святого.

– Торік вас особливо вразили монастирі Сучевиця та Воронець, внесені до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. А що найбільше запам’яталося цього разу?

– Сучевиця та Воронець і цього року привернули нашу увагу, адже саме в їхніх храмах збереглася найбільша кількість фресок, присвячених Йоану Новому Сучавському.

Ці всесвітньо відомі розписні монастирі, як і два інші монастирські комплекси, в яких я побував уперше, справили на мене незабутнє враження. Проте вони зовсім різні за характером, архітектурою та історією.

Перший – монастир Драгомирна. Його головний храм, споруджений 1609 року, є найвищою і водночас найвужчою середньовічною церквою історичної Молдови. Довжина храму становить близько 32 метрів, ширина – менш як десять, а висота до верхівки хреста сягає 42 метрів.

Його називають кам’яним ковчегом-свічкою.

Історія цієї обителі має безпосередній зв’язок з Україною. Допомогу в будівництві храму надавав київський митрополит Петро Могила, який народився в сусідній Сучаві.

А з 1763 до 1775 року настоятелем монастиря був Паїсій Величковський – випускник Києво-Могилянської академії. Після перебування на Афоні він прийшов до Драгомирни разом із 64 ченцями.

У той час обителі надавала фінансову допомогу козацька старшина, зокрема кошовий отаман Петро Калнишевський. Драгомирну вважали неформальним духовним центром Запорізької Січі.

– А який другий монастир ви відкрили для себе?

– Це Путна, яку за висловом румунського поета Міхая Емінеску називають «Єрусалимом румунського народу».

Монастир заснований у 1466 році. Це перша й найважливіша фундація видатного господаря Молдови Штефана Великого. Вона від початку замислювалася як княжа усипальниця. Тут спочивають сам Штефан, його дружини та нащадки.

Протягом віків Путна була важливим осередком румунської національної та культурної ідентичності.

Первісний монастирський храм XV століття перебудували у XVII столітті. Тепер він поєднує молдавську готику XV століття з елементами бароко та класицизму XVII–XVIII століть.

Єдина споруда обителі, яка дійшла до нас у первісному вигляді з часів Штефана Великого, – вежа 1481 року. У ній зберігалися монастирські скарби: старовинні Євангелія, сакральні реліквії, плащаниці, княжі грамоти та рукописи.

– Чи знайшли ви в Путні й український слід?

– Так. Сьогодні ці історичні раритети здебільшого зберігаються в монастирському музеї. Серед них – пергаментне Євангеліє, яке називають Путненським. Воно датується кінцем XIII – початком XIV століття.

Ще 1888 року перший дослідник цього рукопису Омелян Калужняцький обґрунтував його волинсько-галицьке мовне походження.

Найімовірніше, цей манускрипт потрапив до Путненської обителі з Волині чи Галичини, де його було створено. Адже в середньовічні часи ці землі перебували в єдиному культурно-конфесійному просторі з Буковиною.

Але є й зворотний приклад. У Почаївському монастирі на Волині свого часу опинився інший рукопис, уже середини XVI століття, написаний у Путні.

Він відомий як список Путненського літопису. У ньому розповідається про правителів Молдавської держави – від засновника Драгоша I до найвидатнішого господаря Штефана Великого.

Сьогодні цей рукопис зберігається в Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені Володимира Вернадського в Києві.

– Отже, рукописні пам’ятки могли потрапляти як з українських земель до Молдови, так і у зворотному напрямку. Що сприяло таким зв’язкам?

– Передусім контакти та інтеграція в тогочасному православному монастирському середовищі. Ці зв’язки продовжувалися й у наступні століття. Прикладом є діяльність уже згаданого Паїсія Величковського.

Саме вони могли сприяти переміщенню історико-культурних пам’яток, зокрема Путненського Євангелія та Путненського літопису.

До речі, нещодавно київське видавництво «Горобець», яке займається друкованим відтворенням старовинних рукописів, звернулося до Путненського монастиря з проханням надати можливість видати Путненське Євангеліє.

Під час перебування в обителі я запропонував зробити це разом зі списком Путненського літопису – на згадку про наш спільний історичний простір і заради продовження культурної співпраці, плодами якої стали ці фоліанти.

– Пане Олександре, чи плануєте й надалі досліджувати культ Йоана Нового Сучавського та українсько-румунські історичні зв’язки?

– Однозначно, так. Історична пам’ять про цього святого налічує понад пів тисячоліття. Питання, пов’язані з його пошануванням, досліджують сучасні історики різних країн. І не лише вони.

Під час перебування в Румунії нашій команді вдалося також відзняти матеріали, які увійдуть до документального фільму «Код єднання».

Він присвячений історії Резиденції митрополитів Буковини і Далмації – пам’ятки світової спадщини ЮНЕСКО, яка сьогодні є окрасою Чернівців.

Історія її будівництва теж пов’язана з Йоаном Новим Сучавським. У 1864 році зведення резиденції розпочалося саме з храму, присвяченого цьому святому.

Так, покровитель Буковини ніби благословив майбутнє вісімнадцятирічне будівництво.

Храм розташований на найвищій точці історичного середмістя і символічно панує над іншими церковними престолами Чернівців.

Прем’єра фільму відбудеться 30 жовтня у нашому Рівненському обласному краєзнавчому музеї о 15.30. Тож запрошую вас і ваших читачів

Спілкувався Василь ГЕРУС

P.S. Документальний фільм «Код єднання» розповідає не лише про історію будівництва Резиденції митрополитів Буковини і Далмації – однієї з найвідоміших архітектурних пам’яток Чернівців. У центрі уваги авторів також постать митрополита Євгенія Гакмана, завдяки якому в XIX столітті розпочалося спорудження цього комплексу. Стрічка показує, як навколо спільної справи об’єднувалися люди різних національностей і віросповідань, а архітектурна пам’ятка стала свідченням їхньої співпраці. Через історію резиденції автори фільму звертаються до питання, яке залишається актуальним і сьогодні: що допомагає людям знаходити порозуміння та діяти разом?