Два роки надії завершилися болем: Тальнівщина попрощалася з Героєм
Сьогодні над Тальнівщиною схилилося саме небо. Бо додому повернувся наш Захисник. Повернувся не так, як його чекали. Не живим. Не з усмішкою. Не з перемогою в руках. А на щиті…
Майже два роки родина жила очікуванням. Кожен день починався з надії й завершувався молитвою. У серці жевріла одна-єдина думка: Андрій живий, він обов’язково повернеться додому, обійме дружину, донечок, батьків… Саме ця надія давала сили жити.
Та, на превеликий жаль, прийшла звістка, якої найбільше боялися, але до останнього не хотіли приймати. Підтвердилося найстрашніше…
Сьогодні ми попрощалися із солдатом Андрієм Григоровичем Павленком — людиною, яка любила свою землю не словами, а вчинками.
Андрій народився 17 квітня 1980 року в селі Тальянки у родині Григорія Олександровича та Лідії Іванівни Павленків. Тут минуло його дитинство, тут він зробив свої перші кроки, тут сформувався його характер. Закінчив Тальянківську школу, з відзнакою здобув фах техніка-електромеханіка у Тальянківському радгоспі-технікумі, проходив строкову службу в лавах Збройних Сил України, а згодом отримав вищу освіту у Київському національному університеті будівництва і архітектури.
Він понад двадцять років працював майстром виробничого навчання у Тальянківському коледжі, навчав молодь не лише професії, а й відповідальності, працьовитості та любові до своєї справи.
Створив міцну родину, разом із дружиною Галиною виховував двох донечок — Світлану та Софію. Він умів будувати, навчати, творити, мріяв про майбутнє своїх дітей. Але настав день, коли потрібно було захищати не лише власну сім’ю, а й усю Україну.
24 лютого 2022 року, в перший день повномасштабного вторгнення, Андрій був призваний до лав Збройних Сил України. Не вагаючись, він став на захист рідної землі. Бо розумів: якщо не він, то хто?
Солдат Андрій Григорович Павленко проходив службу на посаді командира 1 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 1 стрілецької роти військової частини А4553.
11 вересня 2024 року, залишаючись вірним військовій присязі, Андрій прийняв свій останній бій. Під час запеклого бою поблизу села Снагость Кореневського району Курської області він загинув, до кінця виконавши свій військовий обов’язок перед Україною…
Сьогодні ми дякуємо йому за найвищу жертву, яку тільки може принести людина, — за життя, віддане за інших.
Ми низько схиляємо голови перед батьками, які виховали справжнього чоловіка. Перед дружиною, яка втратила коханого. Перед донечками, які назавжди збережуть у своєму серці любов і світлий образ свого тата. Перед усією родиною, яка так довго чекала…
Немає слів, здатних загоїти цей біль. Але є пам’ять. Є вдячність. Є обов’язок кожного з нас — жити так, щоб подвиг наших Захисників ніколи не став звичайною сторінкою історії.
Бо Герої не народжуються для війни.
Вони народжуються, щоб жити, любити, працювати, ростити дітей. Та коли на Батьківщину приходить ворог, саме вони стають її незламною стіною.
Таким був Андрій Павленко.
Його серце перестало битися у сорок чотири роки. Але його мужність назавжди залишиться у пам’яті рідного села, нашої громади й усієї України.
Нехай Господь прийме душу Свого воїна до Царства Небесного.
Світла пам’ять Андрію.
Вічна слава Герою.
Поховання Андрія Павленка відбулося в с. Тальянки.
Пресслужба Тальнівської МТГ
Ігор Новицький: партнерство з CEJA відкриває нові можливості для молодих фермерів України