Вони зайшли на позиції, коли ще стояла липнева спека, а вийшли — коли землю вже скував мороз. Два побратими, 25-річний старший солдат Андрій Валінкевич із позивним Повар та 36-річний Олександр Мацюк із позивним Текіла на Покровському напрямку проявили немовірню мужність та справжню витривалість. Під час оборони свого рубежа кожен з них отримав не одну контузію, але вони не здалися.
Текіла — колишній інкасатор та промисловий альпініст. Повар підписав контракт після строкової служби. Він родом із Житомирщини, проте побудував сім'ю на Рівненщині.
Спершу їх було троє — Текіла, Повар і побратим Музикант. Вони добре замаскувалися, що дозволяло тривалий час залишатися невидимими для окупантів. Окрім спостереження, гвардійці допомагали евакуювати поранених з інших підрозділів, витягуючи виснажених бійців під вогнем артилерії.
Все змінилося на 13-й день.
"Був контакт, і нас спалили. Почали розбирати дронами, "вишками", скидами. Вже тоді були думки, що ми звідти просто не виберемося", — згадує Повар.
В одному з боїв Музиканта поранило, його змогли евакуювати. Повар із Текілою залишилися вдвох. Шляхи для відходу згодом були перерізані — ворожа точка накопичення (близько 300 осіб) опинилася фактично в них за спиною. Гвардійці опинилися на маршруті руху окупантів.
Ворог намагався вибити Повара та Текілу усім арсеналом. Були й зухвалі штурми на мотоциклах.
"Виїжджали на нас на трьох-чотирьох байках. Ми їх зустрічали і знищували. Я — з кулемета, побратим — з гранатомета ГП-25. Все відпрацювали чітко", — розповідає гранатометник Текіла.
Щоб вижити під постійними обстрілами, хлопці буквально вгризалися в землю: розширювали територію, копали тунелі та підземні переходи. Це дозволяло вести вогонь з різних точок, дезорієнтуючи ворога. Окупанти не могли зрозуміти, скільки людей тримає оборону, і думали, що натрапили на велику групу.
Побут гвардійців нагадував виживання в екстремальних умовах. Їжу та боєкомплекти доставляли дронами або мобільними роботами MRK до сусідніх позицій, звідки бійці забирали їх у сутінках, щоб не видати себе ворогу. Коли постачання переривалося, рятувала природа.
"Збирали дощову воду, живилися лісовими яблуками та грушами. Поки один на спостереженні — інший готує або відпочиває", — розповів Текіла.
У найтемніші моменти, коли міномети «розбирали» укриття над головою, сили давала віра. Почорнілими від пороху та землі пальцями гвардійці зробили саморобний хрест і молилися. Текіла зізнається: вистояти допомагала думка про сім'ю та дітей.
Коли обстановка нарешті дозволила провести ротацію, побратими зустрічали їх зі сльозами на очах. Знамените фото, де хлопці щойно після виходу — втомлені, брудні, але живі — облетіло мережу.
"Ми почали обніматися і хлопці дуже були раді, що ми вижили і ми змогли звідти вибратися. Це було дуже-дуже емоційно. Це було сильно, потужно, аж за душу взяло. І оце ми сфотографувалися. Нас попросили, що треба зробити фотографію і ми оце тільки скинули екіпіровку і швидко нас сфотографували. Ми навіть не думали, що це фото набере такої популярності. Не очікував, що так буде. Побратиму Повару навіть зробили подарунок, оці фотки нам подарували, як дві картини", - поділився Текіла.
Текіла та Повар пройшли відновлення і не збираються звільнятися зі служби.
"Звільнятися не планую. Буду служити до останнього. Хочу пов’язати життя з військом якнайдовше", - наголошує Повар.