Експрацівника ДСНС оштрафували за неявку до ТЦК і хотіли стягнути понад 56 тисяч грн: чим усе закінчилося
Ірпінський міський суд Київської області розглянув адміністративну справу за позовом військовозобов’язаного до територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо скасування постанови про накладення штрафу в розмірі 25 500 грн за неявку за викликом для уточнення військово-облікових даних.
Суд встановив, що ТЦК та СП не конкретизував, які саме вимоги законодавства порушив позивач, і не довів належними та допустимими доказами наявність у його діях події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП.
Обставини справи
У червні 2026 року чоловік звернувся до Ірпінського міського суду Київської області з адміністративним позовом до ТЦК та СП, у якому просив визнати протиправною та скасувати постанову начальника територіального центру комплектування від 12 лютого 2026 року № 247 про притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП. Цією постановою на нього було накладено штраф у розмірі 25 500 грн.
Крім скасування постанови, позивач просив закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Як убачається з матеріалів справи, підставою для притягнення чоловіка до адміністративної відповідальності стала його неявка до ТЦК та СП для уточнення військово-облікових даних.
Територіальний центр комплектування направив за місцем роботи чоловіка, до ТОВ, розпорядження № 579/1 про забезпечення його виклику на 3 лютого 2026 року для уточнення облікових даних.
Згідно зі змістом оскаржуваної постанови, підприємство листом від 5 лютого 2026 року № 42 повідомило ТЦК та СП, що працівника під особистий підпис ознайомили з розпорядженням, повісткою та наказом підприємства щодо оповіщення військовозобов’язаних і забезпечення їхнього прибуття до територіального центру комплектування.
Однак станом на 11 лютого 2026 року чоловік до ТЦК та СП не прибув. У територіальному центрі комплектування розцінили це як порушення Правил організації та ведення військового обліку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року № 1487.
Уже 12 лютого 2026 року начальник ТЦК та СП виніс постанову № 247, якою визнав чоловіка винним у порушенні законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період і призначив адміністративне стягнення у вигляді штрафу 25 500 грн.
Водночас позивач стверджував, що про накладення штрафу дізнався не від ТЦК та СП, а після перевірки інформації в державному застосунку «Дія».
У розділі виконавчих проваджень він виявив відомості про відкриття виконавчого провадження № 80953801 щодо стягнення з нього 56 369 грн.
З матеріалів справи встановлено, що 11 травня 2026 року державний виконавець Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області відкрив виконавче провадження з примусового виконання постанови ТЦК та СП від 12 лютого 2026 року.
При цьому в самій постанові про адміністративне стягнення зазначалося, що в разі несплати штрафу в установлений строк відповідно до частини другої статті 308 КУпАП він підлягатиме примусовому стягненню у подвійному розмірі — 51 000 грн.
Для з’ясування підстав відкриття виконавчого провадження представник позивача 22 травня 2026 року направив адвокатський запит до відділу державної виконавчої служби з проханням надати належним чином засвідчену копію постанови про адміністративне правопорушення.
У відповідь від 26 травня 2026 року державна виконавча служба надала копію постанови про відкриття виконавчого провадження та постанову ТЦК та СП № 247 від 12 лютого 2026 року.
Після ознайомлення з отриманими документами чоловік звернувся до суду, вважаючи притягнення його до адміністративної відповідальності незаконним.
Окрему увагу під час розгляду справи суд приділив документам, що стосувалися військового обліку позивача.
Зокрема, відповідно до паперової копії електронного військово-облікового документа, сформованого через застосунок «Резерв+» 16 червня 2026 року, чоловік перебував на військовому обліку. У документі також містилися відомості про перебування на військовій службі, уточнення військово-облікових даних 21 червня 2025 року та відсутність позначки про своєчасне уточнення цих даних.
Крім того, у військово-обліковому документі були відсутні відомості про проходження військово-лікарської комісії та зняття або виключення з військового обліку. Також містилася інформація про звернення до Національної поліції 18 травня 2026 року у зв’язку з неприбуттям чоловіка за повісткою до ТЦК та СП.
Водночас до матеріалів справи долучили витяг із наказу начальника Головного управління ДСНС України у Київській області від 20 вересня 2016 року № 322о/с.
Згідно з цим документом, позивача, який обіймав посаду фахівця відділення персоналу 2-го державного пожежно-рятувального загону ГУ ДСНС України у Київській області в місті Чорнобиль, було звільнено у відставку за станом здоров’я з 23 вересня 2016 року із зазначенням про зняття з військового обліку та направлення для оформлення відповідних облікових дій.
Також суд дослідив копію паперового військового квитка, відповідно до запису в якому 16 лютого 2017 року чоловіка зняли з військового обліку на підставі пункту 3 частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу».
Таким чином, у матеріалах справи містилися як відомості електронного військово-облікового документа за 2026 рік, так і документи про попереднє звільнення чоловіка за станом здоров’я та зняття з військового обліку.
Ухвалою від 22 червня 2026 року Ірпінський міський суд Київської області відкрив провадження у справі та призначив її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, за наявними письмовими матеріалами.
Позиція позивача
Обґрунтовуючи позовні вимоги, чоловік насамперед посилався на порушення процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення.
На його думку, ТЦК та СП розглянув справу за частиною третьою статті 210-1 КУпАП за його відсутності, не забезпечивши належного повідомлення про дату, час і місце такого розгляду.
Позивач стверджував, що не мав можливості прибути для участі в розгляді справи та надати відповідні пояснення.
Він наголошував, що оскаржувана постанова не містить посилань на документи, які беззаперечно підтверджували б належне повідомлення саме про розгляд справи про адміністративне правопорушення.
Зокрема, у постанові не було наведено відомостей про вручення йому повідомлення щодо розгляду адміністративної справи та документів, які підтверджували б належне оформлення і направлення такого повідомлення.
Також позивач звертав увагу на відсутність у постанові переліку додатків, серед яких могли б бути протокол про адміністративне правопорушення з його підписом або окреме повідомлення про розгляд справи з підтвердженням вручення.
Крім того, постанова не містила інформації про направлення її примірника особі, яку притягнули до адміністративної відповідальності, зокрема даних про поштове відправлення та його трекінговий номер.
За таких обставин позивач вважав, що не знав і не міг знати про винесення постанови від 12 лютого 2026 року.
Саме відсутність належного повідомлення, неможливість надати пояснення під час адміністративного провадження та недоліки оформлення постанови були основними аргументами, на яких він наполягав, вимагаючи скасування штрафу та закриття справи.
Позиція ТЦК та СП
Представник територіального центру комплектування заперечував проти задоволення позову та наполягав на законності притягнення чоловіка до адміністративної відповідальності.
Відповідач зазначав, що виклик військовозобов’язаного було організовано через підприємство, на якому він працював.
За твердженням ТЦК та СП, роботодавець повідомив про ознайомлення чоловіка з розпорядженням, повісткою та відповідним наказом підприємства під особистий підпис.
При цьому у своїх письмових поясненнях відповідач посилався також на лист підприємства від 14 листопада 2025 року № 6524, тоді як у змісті оскаржуваної постанови зазначався лист від 5 лютого 2026 року № 42.
На переконання відповідача, оскільки позивач був повідомлений про необхідність прибуття до ТЦК та СП, однак не з’явився для уточнення військово-облікових даних, він не виконав обов’язків військовозобов’язаного, передбачених частинами першою та другою статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Територіальний центр комплектування вважав, що така бездіяльність становить порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинене в особливий період, відповідальність за яке встановлена частиною третьою статті 210-1 КУпАП.
Відповідач також наголошував, що обов’язок військовозобов’язаного з’явитися за викликом до ТЦК та СП встановлений законом, а не самою повісткою. На підтвердження своєї позиції представник територіального центру комплектування посилався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 8 вересня 2022 року у справі № 300/1263/22.
Окрім цього, відповідач стверджував, що постанова № 247 містить усі істотні обставини правопорушення, зокрема факт неприбуття за повісткою для уточнення військово-облікових даних, та обґрунтовує застосування адміністративного стягнення.
Щодо зауважень позивача до процедури ухвалення постанови ТЦК та СП посилався на постанову Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 1640/3394/18, зазначаючи, що саме собою порушення процедури прийняття акта не завжди має наслідком його недійсність, крім випадків, прямо передбачених законом.
На цих підставах відповідач вважав власні дії правомірними, а постанову про накладення штрафу — обґрунтованою та такою, що не підлягає скасуванню.
Позиція та висновки суду
Дослідивши матеріали справи, письмові пояснення сторін і надані докази, Ірпінський міський суд Київської області дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.
Насамперед суд звернув увагу на конституційні вимоги до діяльності органів державної влади.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та їхні посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України.
Водночас стаття 65 Конституції України встановлює обов’язок громадян щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України і передбачає проходження військової служби відповідно до закону.
Суд також послався на статтю 7 КУпАП, яка закріплює принцип законності під час притягнення до адміністративної відповідальності, та статтю 9 цього Кодексу, відповідно до якої адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна дія чи бездіяльність, за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Окремо суд проаналізував положення статті 210-1 КУпАП.
Частина перша цієї статті встановлює відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а частина третя передбачає підвищену відповідальність за відповідні дії в особливий період.
Суд зазначив, що частина третя статті 210-1 КУпАП має бланкетний характер. Це означає, що вона закріплює загальні ознаки адміністративного правопорушення, а конкретні правила поведінки та обов’язки особи визначаються іншими нормативно-правовими актами у сфері оборони, мобілізаційної підготовки, мобілізації та військового обов’язку.
Тому для належного обґрунтування притягнення особи до відповідальності необхідно встановити, вимоги якого саме нормативно-правового акта та які конкретні правила було порушено.
У цьому контексті суд проаналізував положення Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», законодавче визначення особливого періоду, а також нормативні акти, якими в Україні запроваджено воєнний стан та оголошено загальну мобілізацію.
Суд не поставив під сумнів повноваження територіальних центрів комплектування розглядати відповідні категорії адміністративних справ.
Відповідно до статті 235 КУпАП, ТЦК та СП уповноважені розглядати справи про порушення правил військового обліку, законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а також інші визначені цією статтею правопорушення. Від імені територіальних центрів комплектування розглядати такі справи та накладати адміністративні стягнення мають право їхні керівники.
Водночас наявність у ТЦК та СП відповідних повноважень не звільняє його від обов’язку належним чином встановити обставини правопорушення, підтвердити їх доказами та обґрунтувати ухвалене рішення.
За статтею 245 КУпАП, провадження у справах про адміністративні правопорушення має забезпечувати своєчасне, всебічне, повне та об’єктивне з’ясування обставин кожної справи, а також її вирішення відповідно до закону.
Стаття 280 КУпАП зобов’язує орган або посадову особу під час розгляду адміністративної справи з’ясувати, чи було вчинено правопорушення, чи винна конкретна особа в його вчиненні, чи підлягає вона відповідальності, а також встановити інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Окреме значення суд надав вимогам статті 283 КУпАП щодо змісту постанови про адміністративне правопорушення.
Зокрема, така постанова повинна містити опис обставин, встановлених під час розгляду справи, зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за правопорушення, та ухвалене рішення.
Суд встановив, що ТЦК та СП у постанові № 247 обмежився загальним посиланням на Правила організації та ведення військового обліку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 1487.
Однак у постанові не було конкретизовано, які саме положення цих Правил порушив позивач і в чому конкретно полягало порушення встановлених законодавством обов’язків.
Суд наголосив, що за бланкетного характеру статті 210-1 КУпАП таке посилання на нормативно-правовий акт без визначення конкретного порушеного правила не забезпечує належного правового обґрунтування адміністративної відповідальності.
Водночас у мотивувальній частині рішення суд окремо проаналізував положення Правил № 1487, на які посилався відповідач.
На думку суду, наведені ТЦК та СП норми стосувалися покладення обов’язків із ведення персонального військового обліку на керівника установи та визначення відповідальних за організацію мобілізаційної підготовки і стан мобілізаційної готовності.
Однак суд не встановив, що ці положення визначали конкретні обов’язки позивача, невиконання яких становило б склад інкримінованого йому адміністративного правопорушення.
При цьому оскаржувана постанова не містила посилань на протокол або акт перевірки, а також відомостей про те, чи належав позивач до службових осіб, посадові обов’язки яких передбачали організацію та ведення військового обліку.
За висновком суду, згадані відповідачем положення Правил № 1487 мали інформативний характер щодо організації персонального військового обліку, проте самі собою не визначали конкретного обов’язку, порушення якого було належним чином встановлено щодо позивача.
У зв’язку з цим суд вказав на відсутність належного обґрунтування того, яким саме чином чоловік порушив вимоги зазначеного нормативно-правового акта.
Суд дійшов висновку, що загальне посилання на Правила № 1487 без конкретизації порушеного обов’язку не узгоджується з вимогами до встановлення складу правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП.
Відповідно, оскаржувана постанова не відповідала вимогам статті 283 КУпАП щодо належного нормативного обґрунтування притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Крім того, суд наголосив, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є індивідуальним актом суб’єкта владних повноважень, який безпосередньо впливає на права та обов’язки особи.
Такий акт повинен бути обґрунтованим і вмотивованим уже на момент його прийняття, містити конкретні фактичні та юридичні підстави ухвалення, а також зрозумілі мотиви застосування адміністративного стягнення.
У цьому контексті суд послався на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 30 травня 2018 року у справі № 337/3389/16-а, щодо вимог до обґрунтованості індивідуальних актів суб’єктів владних повноважень.
Окремо суд дослідив питання належності та достатності доказів.
За статтею 251 КУпАП, доказами у справі про адміністративне правопорушення є фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюються наявність або відсутність правопорушення, винність особи та інші обставини, що мають значення для вирішення справи.
При цьому суд зауважив, що відповідач не довів вини позивача, зокрема з огляду на відсутність установлених у справі безпосередніх обов’язків чоловіка щодо забезпечення належної організації та ведення військового обліку.
Суд також звернувся до принципу презумпції невинуватості.
З посиланням на статтю 62 Конституції України суд зазначив, що обов’язок доводити свою невинуватість не може покладатися на особу, яку притягують до адміністративної відповідальності.
Усі сумніви щодо доведеності вини особи мають тлумачитися на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Суд наголосив, що принцип презумпції невинуватості поширюється також на провадження у справах про адміністративні правопорушення, пославшись, зокрема, на практику Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» від 15 травня 2008 року.
Крім того, суд застосував положення частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких у справах щодо протиправності рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок доведення правомірності відповідного рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, саме ТЦК та СП мав надати належні та допустимі докази, які підтверджували б законність накладення штрафу.
За результатами оцінювання матеріалів справи суд встановив, що відповідач цього обов’язку не виконав.
Вчинення позивачем адміністративного правопорушення не було підтверджено належними та допустимими доказами. ТЦК та СП не довів наявності в його діях події та складу правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП, а також правомірності постанови про накладення адміністративного стягнення.
Суд погодився з доводами позивача про те, що оскаржувана постанова була ухвалена без належної доказової основи та ґрунтувалася на непідтверджених припущеннях, які відповідач не спростував.
У рішенні також наголошено, що постанова ТЦК та СП не містила конкретного опису дій або бездіяльності, які орган вважав порушенням законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Натомість акт про притягнення до адміністративної відповідальності повинен бути вичерпним, обґрунтованим і вмотивованим, а не абстрактним.
З урахуванням наведеного суд дійшов висновку про відсутність належного підтвердження події та складу адміністративного правопорушення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події та складу адміністративного правопорушення.
Суд також врахував положення частини третьої статті 286 КАС України, яка передбачає право місцевого загального суду як адміністративного за наслідками розгляду відповідної категорії справ скасувати рішення суб’єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Рішення суду
За результатами розгляду справи № 367/7695/26 Ірпінський міський суд Київської області задовольнив адміністративний позов військовозобов’язаного до ТЦК та СП.
Суд скасував постанову начальника територіального центру комплектування від 12 лютого 2026 року № 247, якою чоловіка було притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП та оштрафовано на 25 500 грн.
Підставою для скасування постанови стала недоведеність наявності у діях позивача події та складу відповідного адміністративного правопорушення.
Одночасно суд закрив провадження у справі про адміністративне правопорушення на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП.
Крім того, відповідно до статті 139 КАС України суд постановив стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 532,48 грн сплаченого судового збору.
У рішенні зазначено, що апеляційна скарга може бути подана протягом десяти днів із дня його проголошення. Якщо апеляційну скаргу не подано, рішення набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження.
Отже, вирішальним у цій справі стало те, що ТЦК та СП не конкретизував правову норму й обов’язок, які, на його думку, порушив позивач, не навів належного обґрунтування складу адміністративного правопорушення та не підтвердив правомірність накладення штрафу належними і допустимими доказами.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
