ФОП отримала майже 250 тисяч гривень мікрогранту на салон краси та припинила діяльність: суд вирішив, чи потрібно повертати гроші

Державний мікрогрант на створення або розвиток власного бізнесу передбачає не лише право підприємця використати отримані кошти відповідно до бізнес-плану, а й виконання встановлених умов протягом строку реалізації проєкту. Зокрема, залежно від розміру гранту отримувач повинен створити робочі місця та забезпечити працевлаштування на них працівників, а центр зайнятості має право контролювати виконання цих зобов’язань.

Господарський суд Одеської області розглянув справу №916/2092/26 за позовом Одеського обласного центру зайнятості до підприємиці про стягнення 247 847,81 грн коштів мікрогранту. Спір виник після того, як отримувачка гранту, наданого для відкриття салону краси, припинила підприємницьку діяльність до завершення трирічного строку реалізації проєкту, а під час перевірок центр зайнятості не зміг встановити наявність придбаного за грантові кошти обладнання.

Суть справи

ФОП подала заяву про приєднання до договору про надання мікрогранту. Розмір мікрогранту становив 247 848 грн, а обов’язковою умовою договору було створення двох робочих місць. Кошти планувалося використати на відкриття салону краси у Вилковому Одеської області.

За умовами договору отримувачка мала використовувати кошти виключно за цільовим призначенням відповідно до бізнес-плану, виконати обов’язкову умову щодо створення робочих місць, надавати центру зайнятості доступ до місця провадження господарської діяльності та необхідні документи для моніторингу виконання договору. У разі неможливості встановити факт цільового використання коштів або встановлення їх нецільового використання договір передбачав обов’язок повернути витрачені кошти мікрогранту.

Кошти були зараховані 31 березня 2023 року. Трирічний строк дії договору відповідно до Порядку мав завершитися 31 березня 2026 року.

Для виконання умов грантової програми підприємиця працевлаштувала двох працівників: косметолога з 11 липня 2023 року та перукаря з 2 серпня 2023 року. Перукар звільнилася за власним бажанням 30 квітня 2024 року, після чого на її місце 6 травня 2024 року було прийнято іншу працівницю, яка звільнилася 6 червня 2024 року. Косметолог звільнилася за власним бажанням 30 червня 2024 року.

Перші перевірки порушень не виявляли. За результатами перевірки 31 серпня 2023 року центр зайнятості встановив, що грантові кошти використано за цільовим призначенням, а обов’язкову умову виконано шляхом працевлаштування двох осіб. Аналогічні висновки були зроблені за результатами перевірок у січні, квітні та липні 2024 року.

Ситуація змінилася наприкінці 2024 року. Під час виїзної перевірки за адресою, зазначеною у бізнес-плані як місце здійснення діяльності, було встановлено, що приміщення за призначенням не використовується, двері зачинені, а встановити наявність обладнання, придбаного за кошти мікрогранту, неможливо. Підставою для перевірки, серед іншого, стала інформація податкового органу, відповідно до якої сума податкових надходжень за другий та третій квартали 2024 року залишилася незмінною.

Під час подальших перевірок центру зайнятості також не вдалося встановити факт зберігання обладнання за адресою, яку називала отримувачка гранту. 17 березня 2026 року було встановлено, що за адресою, зазначеною як місце фактичного здійснення діяльності, господарська діяльність не ведеться. Крім того, з’ясувалося, що ще 6 серпня 2025 року підприємиця за власним рішенням припинила підприємницьку діяльність, однак центр зайнятості про це не повідомила.

За даними податкового органу, за період з 31 березня 2023 року до 28 лютого 2026 року було сплачено 28 983 грн податків. За результатами перевірки центр зайнятості також зазначив, що приміщення було зачинене, обладнання, придбане за кошти мікрогранту, було відсутнє, а тому встановити факт цільового або нецільового використання грантових коштів було неможливо.

10 квітня 2026 року Одеський обласний центр зайнятості наказом №297 визнав кошти мікрогранту в сумі 247 847,81 грн такими, що підлягають поверненню. Підприємиці направили претензію з вимогою повернути цю суму протягом 30 днів, однак кошти повернуті не були. Після цього центр зайнятості звернувся до суду.

Позиція підприємиці

Відповідачка позов не визнала та просила відмовити у його задоволенні.

Вона посилалася на те, що працівники були офіційно працевлаштовані, податки та обов’язкові платежі сплачувалися, а звільнення працівників відбулося за їхнім власним бажанням і не залежало від її волі. Після їх звільнення вона, за її твердженням, зверталася до служби зайнятості для підбору нових працівників та вчиняла залежні від неї дії для продовження діяльності й виконання умов грантової програми.

Також підприємиця посилалася на перебування за межами України, через що не могла особисто забезпечити доступ до приміщення, де зберігалося обладнання. Вона зазначала, що пропонувала центру зайнятості провести огляд обладнання через особу, яка мала фізичний доступ до приміщення.

Позиція та висновки суду

Суд виходив із того, що відповідно до Порядку надання мікрогрантів на створення або розвиток власного бізнесу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів №738, мікрогрант у розмірі до 250 тисяч грн надавався за умови створення не менше двох робочих місць та прийняття на них працівників. Обов’язковою умовою договору було створення робочих місць протягом шести місяців із дня зарахування коштів та працевлаштування на них осіб на строк не менш як 24 місяці протягом трирічного строку реалізації проєкту.
Окремо Порядок покладав на суб’єкта господарювання обов’язок попередити центр зайнятості за місцем укладення договору про намір здійснити реорганізацію або ліквідацію. Центр зайнятості, своєю чергою, здійснює моніторинг і контроль за виконанням умов договору, зокрема шляхом періодичних виїзних оглядів місця провадження господарської діяльності протягом трьох років із дня зарахування коштів або до повного виконання обов’язкової умови договору.

Суд встановив, що підприємницьку діяльність було припинено за власним рішенням 6 серпня 2025 року, тобто до завершення трирічного строку реалізації проєкту, однак центр зайнятості про це не повідомили. Під час перевірки за місцем заявленого здійснення господарської діяльності діяльність не здійснювалася, а встановити належне зберігання та використання придбаного за грантові кошти обладнання не вдалося.

Заперечення щодо звільнення працівників за власним бажанням суд відхилив. Як наголосив суд, обов’язковою умовою договору було не лише створення робочих місць, а й працевлаштування на них осіб на строк не менш як 24 місяці протягом трирічного строку реалізації проєкту. Жодна із працевлаштованих осіб визначеного строку не працювала. При цьому звільнення працівників за власним бажанням відповідно до статті 38 КЗпП не звільняло отримувачку гранту від обов’язку забезпечити безперервне утримання робочих місць та працевлаштування осіб сумарно на строк не менше 24 місяців.

Критично суд оцінив і аргумент про перебування підприємиці за межами України. Суд зазначив, що отримувач гранту самостійно несе всі ризики, пов’язані з веденням господарської діяльності, а тривала відсутність підприємця в країні не скасовує обов’язку забезпечити належне управління бізнес-проєктом, координацію працевлаштування та безперешкодний доступ контролюючих органів для проведення перевірок.

Щодо твердження про можливість огляду обладнання через іншу особу суд зазначив, що відповідачка не надала належних та допустимих доказів того, що така особа була належним чином уповноважена вчиняти відповідні дії, зокрема довіреності на представництво інтересів ФОП.

Суд також врахував положення пункту 21 Порядку №738, за яким у разі несвоєчасного та/або неповного виконання встановлених вимог сума мікрогранту вважається заборгованістю, стягнення якої здійснюється Державним центром зайнятості та/або регіональним центром зайнятості в судовому порядку.

Оскільки центр зайнятості ухвалив рішення про повернення 247 847,81 грн, направив відповідну вимогу, а отримувачка гранту коштів не повернула та доказів їх повернення суду не надала, суд дійшов висновку, що строк виконання зобов’язання настав. Позовні вимоги про стягнення 247 847,81 грн суд визнав правомірними та обґрунтованими.

У підсумку Господарський суд Одеської області повністю задовольнив позов Одеського обласного центру зайнятості та постановив стягнути з отримувачки мікрогранту 247 847,81 грн заборгованості на рахунок АТ «Ощадбанк». Крім того, на користь Одеського обласного центру зайнятості з неї стягнуто 2 974,18 грн судового збору.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.