Жінці відмовили у переході з пенсії за віком на пенсію у зв’язку з втратою годувальника: суд скасував рішення ПФУ
Харківський окружний адміністративний суд розглянув справу № 520/22934/26 щодо відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області перевести жінку з пенсії за віком на пенсію у зв’язку з втратою годувальника після смерті її чоловіка.
Суд перевірив правомірність повторної відмови Пенсійного фонду, зокрема з огляду на те, що орган не встановив, чи отримував померлий пенсію за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», хоча саме від цієї обставини залежить порядок звернення за пенсією у разі втрати годувальника.
Суть справи
Жінка з 5 січня 2024 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та отримує пенсію за віком.
12 грудня 2024 року вона подала заяву про переведення на пенсію у зв’язку з втратою годувальника за померлого чоловіка. Як зазначено у рішенні суду, чоловіка було звільнено зі служби у відставку з 16 листопада 1999 року, що підтверджувалося витягом з відповідного наказу Управління внутрішніх справ УМВС України в Харківській області.
18 грудня 2024 року Пенсійний фонд рішенням № 204450007134 відмовив у задоволенні заяви. Підставою для відмови було зазначено неподання всіх необхідних документів.
Ця відмова вже була предметом окремого судового спору. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16 травня 2025 року у справі № 520/1314/25, яке надалі залишив без змін Другий апеляційний адміністративний суд постановою від 10 червня 2026 року, попереднє рішення Пенсійного фонду було скасовано, а орган зобов’язано повторно розглянути заяву жінки про перехід з пенсії за віком на пенсію у разі втрати годувальника з урахуванням висновків суду.
Тоді суд установив, що Пенсійний фонд не довів, що повідомляв заявницю про необхідність дооформлення документів або подання додаткових документів у тримісячний строк. Крім того, орган відмовив у переведенні на інший вид пенсії, не дослідивши наявність інших документів, а фактично обмежився формальним переліком наданих матеріалів. Доказів того, що Пенсійний фонд вживав заходів для перевірки наявності інших документів, необхідних для визначення права заявниці на пенсію у зв’язку з втратою годувальника, до суду не надали.
На виконання цього судового рішення Пенсійний фонд повторно розглянув заяву від 12 грудня 2024 року. Проте 15 червня 2026 року знову відмовив жінці у переході з пенсії за віком на пенсію у разі втрати годувальника.
Нову відмову Пенсійний фонд обґрунтував двома обставинами. По-перше, пенсійна справа померлого чоловіка станом на 15 червня 2026 року не надійшла до Головного управління ПФУ в Харківській області. По-друге, заявниця не звернулася із заявою про призначення пенсії у разі втрати годувальника через уповноважений орган — Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС у Харківській, Полтавській та Сумській областях. Виходячи з цього, Пенсійний фонд дійшов висновку про відсутність законних підстав для призначення їй такої пенсії. Про рішення жінку повідомили листом від 10 липня 2026 року.
Не погодившись із повторною відмовою, жінка 29 липня 2026 року через адвоката та підсистему «Електронний суд» звернулася до Харківського окружного адміністративного суду. Вона просила визнати протиправним і скасувати рішення Пенсійного фонду від 15 червня 2026 року та зобов’язати орган перевести її з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», на пенсію у зв’язку з втратою годувальника відповідно до Закону № 2262-XII.
Позиції сторін
Позивачка наполягала, що Пенсійний фонд протиправно відмовив їй у переході на пенсію у зв’язку з втратою годувальника. Вона посилалася на те, що її чоловік був звільнений у відставку, перебував на обліку в органі Пенсійного фонду як військовий пенсіонер та помер, у зв’язку з чим вважала, що має право на відповідний вид пенсійного забезпечення.
Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області заперечувало проти позову та вважало своє рішення таким, що відповідає законодавству. Представник відповідача також зазначав, що пенсія відповідно до Закону № 2262-XII померлому чоловікові позивачки не призначалася.
Позиція та висновки суду
Суд насамперед звернувся до положень Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Цей Закон визначає умови, норми та порядок пенсійного забезпечення осіб, які проходили військову службу, службу в органах внутрішніх справ, Національній поліції та низці інших визначених законом органів і формувань.
Стаття 1 цього Закону передбачає, зокрема, пенсію за вислугу років, пенсію по інвалідності та пенсію у разі втрати годувальника. Члени сімей осіб, які мали право на пенсію за цим Законом і померли, загинули або пропали безвісти, у передбачених законом випадках мають право на пенсію у разі втрати годувальника.
За статтею 30 Закону № 2262-XII право на таку пенсію мають непрацездатні члени сім’ї померлого годувальника, які перебували на його утриманні. Водночас незалежно від перебування на утриманні пенсія може призначатися, зокрема, непрацездатній дружині або чоловікові, якщо після смерті годувальника вони втратили джерело засобів до існування, а також в інших прямо передбачених законом випадках.
Члени сім’ї вважаються такими, що перебували на утриманні померлого, якщо вони були на його повному утриманні або отримували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Суд також встановив, що позивачка є непрацездатною особою, оскільки досягла пенсійного віку та отримує пенсію.
Суд урахував і положення статті 50 Закону № 2262-XII. Зокрема, для батьків або дружини чи чоловіка, які набули право на пенсію у разі втрати годувальника, така пенсія призначається з дня звернення за нею. Якщо звернення було несвоєчасним, пенсія за минулий час може бути призначена з дня виникнення права, але не більш як за 12 місяців до дня звернення.
Окреме значення у справі мав порядок подання заяви про пенсію у разі втрати годувальника. Суд проаналізував Порядок подання та оформлення документів для призначення або перерахунку пенсій відповідно до Закону № 2262-XII, затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 30 січня 2007 року № 3-1.
Згідно з цим Порядком, якщо особі, за яку призначається пенсія у зв’язку з втратою годувальника, на дату смерті пенсію за Законом № 2262-XII не було призначено, член сім’ї подає заяву до органу, який призначає пенсію, через відповідний уповноважений орган або структурний підрозділ. Такий самий порядок застосовується, зокрема, якщо в органі, що призначає пенсії, відсутня пенсійна справа померлого годувальника.
Натомість якщо померлий годувальник отримував пенсію відповідно до Закону № 2262-XII, заява про призначення пенсії у разі втрати годувальника, а також заява про переведення з одного виду пенсії на інший подається заявником безпосередньо до органу, який призначає пенсію. Така заява разом зі сканованими копіями документів може подаватися також через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду або, за наявності технічної можливості, через Портал Дія з використанням кваліфікованого електронного підпису.
Отже, як наголосив суд, спосіб подання заяви про призначення пенсії у разі втрати годувальника або заяви про переведення на цей вид пенсії залежить від принципової обставини: чи отримував померлий годувальник на момент смерті пенсію відповідно до Закону № 2262-XII.
При цьому в оскарженому рішенні Пенсійного фонду не було встановлено, чи отримував чоловік позивачки до смерті таку пенсію, чи вона йому не призначалася, а також якими доказами підтверджується відповідна обставина. На думку суду, саме це мало визначальне значення для висновку про те, чи правильно жінка обрала спосіб подання заяви — через уповноважений орган або безпосередньо до органу Пенсійного фонду.
Суд дійшов висновку, що рішення в цій частині було прийняте без належного обґрунтування, що не відповідає загальному принципу правової визначеності. Суд також послався на практику Верховного Суду, відповідно до якої при перевірці правомірності відмови у призначенні пенсії оцінюватися мають саме ті підстави та мотиви, якими керувався орган під час ухвалення оскарженого рішення. Окремо суд урахував висновок Верховного Суду про необхідність дотримання принципу правової визначеності не лише під час нормотворчості, а й при практичному застосуванні правових норм.
За оцінкою суду, Пенсійний фонд діяв недобросовісно та необґрунтовано, не врахував усіх обставин і положень законодавства, які мали значення для вирішення питання про пенсійне забезпечення заявниці, неналежним чином розглянув її заяву та подані документи і в результаті прийняв незаконне та необґрунтоване рішення.
Суд також окремо відхилив посилання Пенсійного фонду на те, що пенсійна справа померлого чоловіка не надійшла до ГУ ПФУ в Харківській області. Як зазначено у рішенні, законодавство не ставить виникнення у особи права на пенсію у разі втрати годувальника в залежність від факту надходження пенсійної справи померлого до конкретного органу Пенсійного фонду.
Крім того, суд не прийняв інші аргументи, наведені представником Пенсійного фонду вже у відзиві на позов, оскільки ці обставини не були зазначені в самому оскарженому рішенні та, відповідно, не становили підстав його прийняття.
Водночас суд не задовольнив вимогу жінки про безпосереднє зобов’язання Пенсійного фонду перевести її на пенсію у зв’язку з втратою годувальника. Суд пояснив, що для прийняття такого рішення ще не виконані всі визначені законом умови, а дослідження відповідних обставин та прийняття рішення щодо призначення або переведення на інший вид пенсії належить до безпосередньої компетенції Пенсійного фонду.
Оскільки права позивачки були порушені, суд обрав інший спосіб захисту — зобов’язав Пенсійний фонд повторно розглянути її заяву від 12 грудня 2024 року з урахуванням правової оцінки, наданої судом. Під час нового розгляду ПФУ має встановити, чи отримував померлий чоловік пенсію відповідно до Закону № 2262-XII, чи така пенсія йому не призначалася, якими доказами це підтверджується, та залежно від встановленого врахувати відповідний порядок подання заяви про пенсію у разі втрати годувальника.
У підсумку Харківський окружний адміністративний суд частково задовольнив позов, визнав протиправним і скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 15 червня 2026 року та зобов’язав орган повторно розглянути заяву жінки про перехід на пенсію у зв’язку з втратою годувальника. У решті позовних вимог суд відмовив. Також на користь позивачки стягнуто 1064 грн судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Пенсійного фонду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
