​У політології є одне залізне правило, яке намагаються обійти всі популісти світу: неможливо запхати в один партійний мішок радикальних фанатиків і поміркованих технократів та удавати, що це «єдиний моноліт». Рано чи пізно цей мішок рветься по найтоншому шву.

​Останні події у Варшаві — це підручниковий приклад того, як ейфорія Кароля Навроцького, Ярослава Качинського та Пшемислава Чарнека обернулася для них жорстоким і дуже швидким політичним похміллям.

​1. Стратегія «великих комбінаторів»

​Схема в Бельведері та штабі PiS малювалася майже геніальна у своїй печерності:

​Беремо чинного Президента Навроцького.

​Запускаємо агресивний хайп — позбавляємо Зеленського ордена Білого Орла, роздмухуємо тему історичних образ, лякаємо «українською експансією» та розганяємо в суспільстві антиукраїнський ажіотаж.

​На цій хвилі розраховуємо забрати увесь електоральний спектр: від відбитих ультраправих «конфедератів» до сивочолих консерваторів.

​Вони були щиро впевнені, що антиукраїнська карта — це той самий срібний козир, який дозволить їм одноосібно диктувати умови всій Польщі, а Туску залишить лише роль безсилого спостерігача.

​2. Вуличне похмілля: коли «політика» переросла в ксенофобію

​Але відбулося те, про що популісти з високих кабінетів ніколи не думають: вони випустили з пляшки джина побутової агресії.

​Сигнал, який провладні радикали послали суспільству — «українців можна цькувати, це тепер наш національний тренд» — миттєво зчитали найбільш маргінальні верстви. Польща почала на очах сповзати в небезпечну ксенофобську прірву.

​Усе це вилилося у серію жорстоких побутових нападів: українців почали повально бити в супермаркетах, хостелах і на вулицях Вроцлава, Гдині чи Варшави буквально за українську мову або акцент.

​І ось тут польське суспільство, бізнес та самі поляки раптово подивилися на себе у дзеркало — і це видовище їх просто налякало.

​Поляки раптом усвідомили:

​«Чекайте, це вже не про політику чи історичну пам’ять. Це про те, що наша країна перетворюється на небезпечний ксенофобський заповідник, де вуличні банди чинять свавілля, посварили нас із усім Заходом, а наш Президент грає в дитячі образи з орденами й підігрує Кремлю».

​Антиукраїнський ажіотаж виявився дешевим і дуже токсичним алкоголем. Спочатку політикам було веселитися, а на ранок настала жорстока реальність — руйнування правопорядку, загрози для ВПК, розрив європейських інвестицій і прямий удар по безпеці самої Польщі.

​3. Великий самостріл

​І ось тут стався головний трагікомічний ефект цієї стратегії. Замість того, щоб об’єднати навколо Навроцького та Качинського весь правий фланг, ця спроба силоміць прогнути всіх під ксенофобську та радикальну лінію розірвала саму партію «Право і справедливість» навпіл.

​Матеуш Моравецький і понад 40 депутатів-технократів просто сказали: «Дякуємо, далі у вашому дикунському цирку ми участі не беремо» — і забрали з собою п’яту частину всієї фракції, створивши «Розвиток Плюс».

​Що маємо у підсумку?

​Качинський, Чарнек і Президент Навроцький опинилися в «ідеологічному ізоляторі» з 15–17% радикального електорату. Вони хотіли підпорядкувати собі все право, а стали лідерами маргінальної секти.

​Матеуш Моравецький забрав увесь адекватний, технократичний і пробізнесовий центр, який перелякався агресії і тепер стане «золотою акцією» в Сеймі.

​Дональд Туск просто спостерігає за цим самоспаленням опозиції, оскільки центризм і здоровий глузд у Польщі вкотре довели свою перевагу над радикалізмом.

​Радикальний популізм у черговий раз довів свою повну нежиттєздатність. Вони хотіли з’їсти весь правий фланг, але в результаті вдавилися власною ж ксенофобією.

ОТЖЕ:

​Печерний формат програв. А польська держава, протверезівши від цього жаху на вулицях, зробила висновки і стала лише стійкішою.

Олександр Бригинець