Глобинська громада провела в останню земну дорогу двох полеглих Захисників

Глобинська громада провела в останню земну дорогу земляка – людину праці, вірного друга та Захисника України Олега Володимировича Чаюна, чиє життя обірвалося через російську агресію.

Народився Олег Володимирович 7 грудня 1983 року в місті Глобине, де минули його дитячі та юнацькі роки. У 1990 році пішов до першого класу Глобинської загальноосвітньої школи № 1, після закінчення якої розпочав свій трудовий шлях. Працював різноробочим на підприємствах та в будівельній дільниці, сумлінно виконуючи покладені на нього обов’язки та долаючи щоденні труднощі.

18 вересня 2026 року Олега Володимировича було мобілізовано до лав Збройних Сил України. Військову службу він проходив на посаді стрільця штурмового спеціалізованого батальйону «ШКВАЛ».

На превеликий жаль, 13 жовтня 2026 року в районі населеного пункту Придорожнє Запорізького району Запорізької області, під час виконання обов’язків військової служби, Олег Володимирович унаслідок удару ворожого FPV-дрона отримав поранення, несумісні з життям.

Удома на Олега Володимировича чекали брат Валерій із дружиною. Вони вірили у його повернення, та жорстока війна зруйнувала всі плани на майбутнє, залишивши по собі непоправну втрату та глибоку скорботу.

Сьогодні, 30 жовтня, провели в останню земну дорогу молодого воїна, солдата Євгенія Станіславовича Макайду, чиє життя обірвалося у розквіті сил.

Народився воїн 20 листопада 1990 року в місті Глобине, тут минули його дитинство та юність. Навчався у Глобинській загальноосвітній школі №3. Після її закінчення здобув фах тракториста у Глобинському професійно-технічному училищі.

Свій трудовий шлях розпочав на підприємстві «Глобинський свинокомплекс», де працював слюсарем. Згодом продовжив працювати на ТОВ «Глобинський маслосирзавод» виробником сиру. Він завжди сумлінно виконував свою роботу та крок за кроком ішов до здійснення своїх мрій і задумів.

Та найбільшим щастям і найціннішим скарбом у житті Євгенія Станіславовича була його родина. У 2021 році він зустрів свою кохану Дарину, жінку, з якою вирішив пов’язати долю. Вони створили сім’ю, наповнили свій дім любов’ю та народили двох прекрасних донечок — Софійку та Соломійку. А ще Євгеній Станіславович став люблячим і турботливим батьком для Романа та Марійки, даруючи дітям свою увагу, тепло та підтримку.

6 березня 2025 року життя Євгенія Станіславовича змінилося. Він був призваний на військову службу Кременчуцьким районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки й став до лав захисників України. Службу проходив на посаді майстра-номера обслуги гранатометного розрахунку артилерійського взводу артилерійської батареї артилерійського дивізіону військової частини.

Та на превеликий жаль, 22 жовтня 2026 року, у районі населеного пункту Слов’янськ Краматорського району Донецької області, мужньо виконуючи військовий обов’язок, Євгеній Станіславович загинув під час виконання бойового завдання.

Висловлюємо щирі співчуття рідним, близьким, колегам, друзям полеглих Захисників. Вічна пам’ять і шана Героям!