Громада на Шепетівщині прощалася із захисником на позивний «ОСА»
Напередодні, 2 квітня, жителі Грицівської громади Шепетівського району провели у засвіти Остраницю Сергія Анатолійовича… Цього дня Сергій востаннє побував на земних гостинах у батьківській оселі та в рідному селищі…
Народився Сергій у селищі Гриців 30 червня 1992 року. Зростав веселим, активним та добрим хлопчиком, мав багато друзів. У 1999 році став першокласником Грицівської середньої школи, де й навчався 9 класів. У школі Сергій був старанним учнем, полюбив спорт — зокрема футбол, був дуже дружелюбним та веселим, завжди прагнув справедливості та чесності.
Після закінчення середньої школи, Сергій став студентом Грицівського Вищого Професійного Училища № 38. Навчання в училищі теж було цікавим для Сергія, він старався та досягав значних результатів. Його захоплення футболом переросло в професійне заняття спортом — був членом Грицівської команди з футболу, грав у різних матчах, змаганнях.
Сергій був справедливим та чесним, тому і пішов добровольцем у ЗСУ й став на захист Батьківщини від 15 лютого 2023 року, був старшим солдатом військової частини А4056. Мав позивний «ОСА». Будучи справжнім патріотом, гідно виконував бойові завдання. За сумлінну службу Сергій був нагороджений медаллю «Захисник рідної землі».
Сергій Остраниця був відданий присязі та своїм побратимам, навіть отримавши поранення під час оборони в населеному пункті Семенівка він, після короткої реабілітації, відразу повернувся до своїх хлопців
На превеликий жаль, 29 березня 2025 року внаслідок мінно-вибухової травми, виконуючи бойове завдання по захисту Батьківщини в районі н.п. Покровськ, Покровського району, Донецької області — Сергій Остраниця загинув…
В цей момент зупинився час для його сім’ї, родини, близьких, для всіх — в чиєму житті був Сергій…
В одну мить не стало найріднішої людини — дорогого сина, коханого чоловіка, справжнього брата, найкращого друга, вірного побратима … Не стало частинки серця у кожного, хто знав Сергія… Він був чудовою людиною, сім’янином, справжнім патріотом… Він любив життя, любив свою родину, любив свою Батьківщину… Йому назавжди 32…
Рідні та друзів поділилися спогадами про Сергія
Так багато хочеться сказати про Сергія… Сьогодні важкий день для всіх, хто знав його, особливо для сім’ї та рідних… Але пам’ять про Сергія житиме вічно, його світлий образ назавжди оселився в наших серцях…
Попри біль втрати та горе, дружина захисника, Богдана, згадує про свого коханого чоловіка з невимовною любов’ю та гордістю, але з важкими сумом:
«Мій Сірожка… Мій коханий… Він був у мене дуже добрий, завжди приходив на допомогу тим, хто потребував. Сергій був дуже працьовитий — у нього усе горіло в руках. Він мріяв про нашу дитинку, але доля розпорядилась інакше… не дочекався… Мій коханий чоловік був для мене всім — життям, повітрям, яким я дихала… а тепер його забрали назавжди… я загинула разом з ним…не знаю як тепер без нього… Я дуже сумую за ним, дуже його люблю…»
Згадує про Сергія однокласниця Алла Дубина:
«Сергій був дуже чемним учнем, не порушував поведінку на уроках. Він був чуйним та водночас справедливим — завжди заступався за тих, кого кривдили, він нікого не боявся, справжній сміливець. Таким Сергій і залишився, ставши дорослим. Із самого дитинства Сергій був вірним та надійним другом не тільки під час навчання, а й у дорослому житті — ми так і залишись однією великою шкільною родиною. Бог забирає найкращих, а таким і був наш Сергій — добрим, щирим, сміливим, чесним, відданим… Він був найкращим. Нам усім не вистачатиме Сергія, він навік у наших серцях…».
Із сумом згадує про Сергія його друг та однокласник Дмитро Стецюк:
«Сергій був моїм однокласником, а з часом став другом. Як друг, серед іншого, мав одну дуже хорошу рису — був прямим та чесним. Згодом ми стали не тільки хорошими друзями, а й сусідами — він ніколи не відмовляв ані в допомозі, ані у відпочинку. У нас з ним багато спільних історій — кумедних і серйозних… Багато спогадів, багато моментів…Знаючи його характер та вдачу, досі не вірю, в те що він загинув…Мені не вистачатиме такого друга…».
Теплими словами про Сергія Остраницю озивається його однокласниця, подруга, кума Маргарита Костюк:
«Ми з Сергієм дружили із першого класу. Він завжди був життєрадісним, веселим та активним. Будував плани та мрії — і завжди досягав поставлених цілей. Сергій дуже добрий — завжди допомагав усім, хто цього потребував. Вірний друг, товариш — завжди був поруч, і в радості, і в горі… Сергій прагнув справедливості — завжди чинив правильно, по совісті. Для мене Сергій був не тільки однокласником, він став справжнім другом, рідною людиною, чудовим хрещеним для мого синочка. Неможливо передати словами, що я відчуваю, відколи дізналась, що Сергія більше не має з нами… Я і досі не можу в це повірити… Нашій сім’ї дуже бракуватиме нашого Сергія…».
Згадує про Сергія однокласниця Тетяна Гуменна:
«Сергій був не просто нашим однокласником — він був частиною нашої шкільної сім’ї. Завжди усміхнений, доброзичливий і готовий допомогти, він залишив у наших серцях теплі спогади… Ми разом із Сергієм ділили радощі та труднощі шкільних років, сміялись, підтримували один одного і мріяли про доросле майбутнє… Не віриться, що його більше не має з нами — це велика втрата, для всіх, хто його знав. Але пам’ять про Сергія житиме завжди — у думках, серцях, спогадах тих, хто мав щастя бути поруч із Сергієм…».
Із глибоким сумом згадує про Сергія його друг Іван Полторадін:
«Навіть точно не згадаю, коли ми з Сергієм познайомились. Таке враження, що я знав його все життя… Перші спогади ще зі школи, коли разом грали у футбол і завжди знали — якщо чутно дзенькіт вікон — це робота Сергія. В Сірожі був неймовірний за силою удар, він не одноразово виручав всю команду на змаганнях. Після шкільних років було багато різного: вечірні подорожі на мотоциклах, дискотеки, рибалка, знову ж таки змагання, де він був опорою та зразком наполегливості для всієї команди…було багато хорошого… А далі ця клята війна… ОСА (його позивний) не залишився осторонь і пішов захищати нашу країну, але війна забрала його у нас… Забрала люблячого сина, коханого чоловіка, брата, вірного друга, хрещеного батька… Слава Герою та вічна пам’ять… Ти назавжди в наших серцях!».
Із душевною теплотою згадує про Сергія Остраницю його перша вчителька Бовтачук Ніна Іванівна:
«Сергій був дитиною світлої душі. Дуже активний, мав багато друзів і був дуже відповідальним. Навіть у дитячих пустощах ніколи не ховався за іншими, а завжди брав відповідальність на себе, ніколи не залишав друзів у біді. Сергій був дуже добрий — жалів обмежених і скривджених. Для мами Сергій був великою гордістю та втіхою — так вона говорила при кожній зустрічі. А тепер таке страшне і непоправне горе… Нехай спочиває з Богом… А нам залишається пам’ять про світлу, добру людину — про нашого Сергія, який пішов у вічність так рано…».
Із щирою вчительською любов’ю, згадує про Сергія Остраницю його класний керівник Козійчук Наталя Миколаївна:
«Я пам’ятаю Сергія спокійним та врівноваженим юнаком. Він дуже любив спорт, можна сказати жив ним — деякий період навчався у Шепетівській спортивні школі. Футбол був його улюбленим видом спорту, часто, пам’ятаю, м’яч залітав через вікно до класу. Приємні спогади про дитячі пустощі Сергія тішать серце… Він був справжнім авторитетом серед своїх однокласників, завжди з повагою відносився до дівчат — захищав їх. Завжди справедливий, відкритий та чесний. Важко сьогодні розуміти, що такої хорошої людини більше не має серед нас… Я щаслива, що мала можливість знати Сергія, він назавжди житиме в моїх спогадах».
Сергій Остраниця — з честю боронив Україну, мріяв про Перемогу і робив усе для того, щоб гідно протистояти ворогу! Він назавжди залишив у серці та пам’яті кожного з нас світлі та теплі спогади! Сергій — Герой нової доби, славний син України, його безсмертний подвиг золотими літерами навічно вписаний у літопис бойової слави України, у літопис людської мужності і відваги…
Поховали Сергія Остраницю в рідному селищі Грицеві. Живим коридором шани та вдячності до захисника, в скорботі на колінах в останню дорогу Героя провели рідні, друзі, однокласники, побратими, односельці…
