«Я завжди хотів стати військовим»: історія курсанта з Чернігова Вадима Городного (Фото)

Родинна спадкоємність та іспит навесні 2022-го

Скільки себе пам’ятаю, я завжди бачив себе у військовій формі. Ще хлопцем вибирав військовий ліцей і твердо знав, що майбутнє присвячу службі. Для моєї родини це не було чимось чужим: батько й дядько – військові. Тож дисципліна, витримка та відповідальність оточували мене змалку.

У лютому 2022 року мій рідний Чернігів опинився в епіцентрі повномасштабного вторгнення. Місто зазнало нищівних ударів, важкої облоги та запеклих боїв. Коли нашій родині пропонували евакуюватися в тил, ми відмовилися. Кинути рідний дім, своє місто та людей, коли їм найтяжче, ми просто не змогли.

Ми залишилися. Це були дні невідомості, коли щоранку потрібна була колосальна внутрішня сила, щоб триматися й вірити: Чернігів вистоїть. І місто вистояло.

Шлях до Техасу: від прифронтового міста до американської академії

Коли ворог відступив від Чернігова, життя підкинуло поворот, якого ніхто не міг передбачити. Мамі зателефонували з несподіваною пропозицією: мене готові прийняти на навчання до військової академії у Сполучених Штатах Америки.

Спершу ми не повірили, що такий шанс узагалі реальний. Але я відкинув страх і сказав: .

Того ж вечора розпочалася підготовка. Перешкоди з’являлися на кожному кроці – у мене навіть не було закордонного паспорта. Завдяки небайдужим людям документ вдалося оформити всього за чотири дні.

І ось я вже на борту літака до Техасу – за тисячі кілометрів від розбитого, але нескореного Чернігова. Попереду відкривалася зовсім інша реальність: нова країна, інша культура, сучасна модель військової освіти й абсолютно невідомий мені життєвий досвід.

Американський гарт і повернення додому

Навчання у США дало надзвичайно багато. Я побачив передовий підхід до військової підготовки, познайомився з курсантами з різних куточків світу та перейняв досвід, який допоміг глибше та ширше зрозуміти сучасну армію.

Але навіть за океаном головний вектор залишався незмінним. Усе, що пережив мій дім, і все, чого мене навчили за кордоном, лише посилило моє переконання: я потрібен тут, удома. Я хочу бути офіцером саме українського війська.

Свідомий крок у стіни ВІТІ

Саме тому сьогодні я курсант Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут. Сучасна війна – це війна зв’язку, цифрових систем і технологій, і я хочу стати тим фахівцем, який посилює технологічну перевагу нашої армії.

Мій шлях розпочався в Чернігові – місті, чия стійкість загартувала мій характер. Тепер моя мета – зробити все, щоб Україна була технологічно сильною, сучасною та надійно захищеною.