Індивідуальна провина судді чи солідарне покарання: досвід Франції та США проти колективної відповідальності
Українська практика притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності стикнулася з новим викликом: як поєднати вимогу швидкості правосуддя із фундаментальними принципами передбачуваності (foreseeability) та пропорційності (proportionality)? Висновок Венеційської комісії від жовтня 2025 року містить низку рекомендацій, спрямованих на недопущення використання розпливчастих положень статті 106 Закону як підстави для довільного дисциплінарного переслідування суддів.
Окремі рішення Вищої ради правосуддя свідчать про підхід, за якого до дисциплінарної відповідальності за несвоєчасне виготовлення повного тексту судового рішення можуть притягувати всіх членів судової колегії, а не лише суддю-доповідача. Водночас аналіз практики Європейського суду з прав людини, висновків Венеційської комісії та інших міжнародних стандартів свідчить, що дисциплінарна відповідальність суддів має ґрунтуватися на принципі індивідуальної вини та дотриманні гарантій справедливого провадження.
Практика ЄСПЛ — стандарти незалежності та дисципліни
Європейський суд з прав людини розглядає дисциплінарну відповідальність суддів не як внутрішньоадміністративне питання, а як сферу, що безпосередньо впливає на незалежність судової влади та право кожної особи на справедливий суд.
Згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема у справі «Олександр Волков проти України», незалежність судді є не особистим привілеєм, а гарантією легітимності правосуддя в очах суспільства. Суд наголошує, що дисциплінарні провадження, які можуть призвести до звільнення або суворих санкцій, підпадають під дію статті 6 Конвенції (право на справедливий суд). Це означає, що дисциплінарний орган, а саме ВРП повинна відповідати вимогам незалежності та неупередженості, а сама процедура — забезпечувати змагальність.
Окрему увагу міжнародні стандарти приділяють принципу передбачуваності (foreseeability), який є складовою верховенства права. У практиці ЄСПЛ неодноразово наголошувалося, що закон має бути сформульований достатньо чітко, аби особа могла передбачити наслідки своєї поведінки. Саме з цих підстав у справах «Олександр Волков проти України» та «Куликов та інші проти України» Суд констатував порушення Конвенції через застосування надто широких і невизначених дисциплінарних підстав, зокрема поняття «порушення присяги». Аналогічні питання можуть виникати й щодо застосування пункту 2 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», оскільки поняття «безпідставне зволікання» не містить законодавчо визначених об'єктивних критеріїв і залишає дисциплінарному органу надто широкий простір для розсуду.
Принцип пропорційності вимагає, щоб дисциплінарне стягнення відповідало не лише тяжкості проступку, а й обставинам його вчинення та перебігу самого дисциплінарного провадження. Саме такий підхід у 2025 році сформулювала Велика Палата Верховного Суду, врахувавши практику ЄСПЛ, зокрема у справах «Бек проти Норвегії» (Beck v. Norway) та «Chiarello проти Німеччини» (Chiarello v. Germany). Суд визнав, що надмірна тривалість дисциплінарного провадження є обставиною, яка має враховуватися при визначенні виду стягнення, оскільки держава не вправі компенсувати власну процесуальну неефективність застосуванням більш суворих санкцій до судді.
Аналіз висновку CDL-AD(2025)044
Спільний висновок Венеційської комісії та Генерального директорату з прав людини та верховенства права (DGI) Ради Європи № CDL-AD(2025)044, прийнятий у жовтні 2025 року, є на сьогодні найважливішим міжнародним документом, що визначає межі реформування дисциплінарної системи суддів в Україні.
Нижче наведено розлогий аналіз ключових позицій Комісії, які стосуються тлумачення статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та стандартів притягнення суддів до відповідальності.
Критерій вини
Венеційська комісія вітає скорочення переліку дисциплінарних проступків (з понад двадцяти до десяти), проте наголошує на ризиках, пов’язаних із розмитістю формулювань, що залишилися.
Комісія звернула увагу на надмірну широту формулювання безпідставного зволікання, що прописане у п. 2 ч. 1 ст. 106 Закону про судоустрій та статус суддів. Нечіткі формулювання підвищують ризик свавільних дій та можуть бути використані як засіб тиску на суддів.
Комісія наголошує, що з огляду на серйозність можливих наслідків до дисциплінарних проваджень мають застосовуватися високі стандарти юридичної визначеності та передбачуваності: закон має бути настільки чітким, щоб суддя міг однозначно розуміти умови, за яких настає санкція.
Однією з ключових рекомендацій Венеційської комісії стало запровадження єдиного стандарту суб'єктивної сторони дисциплінарного проступку. Комісія наголосила, що дисциплінарна відповідальність судді повинна наставати лише за наявності умислу або грубої недбалості. Водночас добросовісні помилки у застосуванні права, тлумаченні законодавства чи оцінці доказів, як правило, не можуть бути підставою для дисциплінарного переслідування, оскільки такі помилки мають виправлятися засобами судового контролю — насамперед шляхом апеляційного чи касаційного перегляду судових рішень. Такий підхід покликаний не допустити перетворення дисциплінарної процедури на механізм впливу на незалежність судді через оцінку змісту його процесуальної діяльності.
Захист від ігнорування об’єктивної реальності, у якій працює суддя
Окрему увагу Венеційська комісія приділила необхідності врахування реальних умов здійснення правосуддя. У Висновку зазначено, що дисциплінарні органи не можуть оцінювати поведінку судді ізольовано від об'єктивних обставин, у яких він здійснює свої повноваження. Дотримання процесуальних строків безпосередньо залежить не лише від організації роботи конкретного судді, а й від кадрового забезпечення суду, рівня його технічної оснащеності, кількості вакантних посад, навантаження та інших організаційних чинників.
Саме тому Комісія наголошує, що суддя не повинен нести дисциплінарну відповідальність за затримки, спричинені структурними недоліками функціонування судової системи. В українських реаліях, де значна кількість судів працює в умовах хронічного кадрового дефіциту, надмірного навантаження та воєнного стану, ця рекомендація набуває особливого значення. Покладення дисциплінарної відповідальності без належної оцінки таких обставин фактично означало б перекладення на суддів відповідальності за недоліки організації судової влади, усунення яких є обов'язком держави.
Колегіальна відповідальність: межі індивідуальної вини
Окрему увагу Венеційська комісія приділила питанню індивідуалізації дисциплінарної відповідальності суддів під час колегіального розгляду справ. Комісія виходить із того, що дисциплінарне стягнення може застосовуватися лише після встановлення особистої вини конкретного судді, а не на підставі його формальної участі у складі судової колегії.
Особливого значення ця позиція набуває з огляду на принцип таємниці нарадчої кімнати. Оскільки процес обговорення та голосування суддів є конфіденційним, дисциплінарний орган не може презюмувати однаковий ступінь відповідальності всіх членів колегії лише тому, що остаточне рішення ухвалювалося спільно. За відсутності доказів особистої протиправної поведінки кожного судді покладення дисциплінарної відповідальності на всю колегію суперечить принципу індивідуальної вини та створює ризик колективної відповідальності, несумісної з міжнародними стандартами незалежності судової влади.
Санкції та принцип пропорційності
Венеційська комісія також критично оцінила запропоновану систему класифікації дисциплінарних проступків на незначні, серйозні та суттєві. На думку Комісії, критерії такого розмежування залишаються недостатньо визначеними, що створює ризик неоднакового застосування дисциплінарного законодавства та надмірно широкого розсуду дисциплінарного органу при визначенні тяжкості одного й того самого порушення.
Окремі зауваження стосувалися й видів дисциплінарних стягнень. Зокрема, Комісія рекомендувала виключити направлення судді до Національної школи суддів України з переліку дисциплінарних санкцій, наголосивши, що професійне навчання має бути інструментом підвищення кваліфікації, а не формою покарання. Крім того, застосування такого суворого заходу, як переведення судді до суду нижчого рівня, на думку Комісії, може бути виправданим лише у виняткових випадках, коли йдеться про найбільш тяжкі дисциплінарні проступки, за умови дотримання принципу пропорційності та належного мотивування відповідного рішення.
Висновок 2025 року застерігає Україну від перетворення дисциплінарної системи на механізм статистичного контролю. Якщо ВРП ігноруватиме об’єктивне перевантаження суддів і каратиме за «зволікання» без доведення умислу, це призведе до руйнації незалежності судової влади.
Міжнародна практика
Міжнародні стандарти виходять із простої аксіоми: дисциплінарна відповідальність судді є виключно персональною, а держава не може перекладати на суддів наслідки власних кадрових чи організаційних проблем. Аналіз практики ЄСПЛ, Венеційської комісії, а також підходів європейських держав і США свідчить, що концепція притягнення до відповідальності всієї колегії за затримку, допущену суддею-доповідачем, не має підтримки в міжнародному праві. Саме тому застосування «колективної поруки» не знаходить аналогів у проаналізованій міжнародній практиці.
У більшості розвинених демократій відповідальність за затримку виготовлення рішення ніколи не покладається на всю колегію автоматично.
Індивідуалізація відповідальності
Міжнародний досвід підтверджує, що дисциплінарна відповідальність за порушення строків виготовлення судових рішень має індивідуальний характер і не може покладатися на всіх членів судової колегії лише через участь у розгляді справи. Практика європейських держав виходить із того, що відповідальність несе той суддя, на якого покладено обов'язок підготовки рішення або допущено особисте дисциплінарне порушення, тоді як інші члени колегії не можуть відповідати за дії чи бездіяльність свого колеги.
Франція
Відповідно до статті 450 Цивільного процесуального кодексу Франції функції суддів чітко розмежовані. Головуючий організовує судовий розгляд і визначає дату проголошення рішення, тоді як суддя-доповідач (juge rapporteur) відповідає за підготовку тексту рішення, у тих категоріях справ, де призначається juge rapporteur. Навіть якщо держава виплачує компенсацію за надмірну тривалість розгляду справи, питання можливої відповідальності конкретного судді вирішується лише за умови доведення його особистої вини.
США
У федеральних апеляційних судах після ухвалення рішення більшістю голосів написання тексту доручається одному визначеному authoring judge. Саме на нього покладається відповідальність за своєчасну підготовку рішення. Інші судді колегії можуть висловлювати зауваження чи пропозиції до проєкту, однак не несуть дисциплінарної відповідальності за затримку його написання, оскільки не мають процесуальних повноважень контролювати темп роботи судді-автора.
Велика Британія
Судді здійснюють правосуддя незалежно один від одного навіть у складі колегії. У практиці Англії та Уельсу відповідальність за підготовку тексту рішення пов'язується з конкретним суддею, який його готує, відповідальність покладається виключно на нього. Головуючий або інші члени колегії не відповідають за бездіяльність колеги, адже принцип суддівської незалежності виключає можливість внутрішнього примусу чи контролю за змістом і строками підготовки судового рішення.
Таким чином, міжнародна практика демонструє єдиний підхід: дисциплінарна відповідальність судді є персональною, а не колективною. Саме тому покладення відповідальності на всіх членів судової колегії за затримку, допущену суддею-доповідачем, істотно відрізняється від стандартів, які сформувалися у провідних правових системах демократичних держав.
Критерії «зволікання» та часові орієнтири
Окремої уваги заслуговує міжнародний підхід до оцінки затримок із підготовкою судових рішень. Практика європейських держав виходить із того, що не кожне порушення процесуального строку автоматично становить дисциплінарний проступок. Вирішальне значення мають причини затримки, її системність та наявність особистої вини судді.
Німеччина
Судові рішення мають бути підготовлені у розумний строк, який зазвичай становить кілька тижнів після завершення розгляду справи. Однак дисциплінарні заходи застосовуються лише тоді, коли затримка є безпідставною та не пояснюється об'єктивними обставинами, зокрема надмірним навантаженням, складністю справи чи іншими незалежними від судді факторами.
Велика Британія
Практика судів Англії та Уельсу виходить із того, що орієнтиром судової практики є близько трьох місяців після завершення слухань. Якщо затримка сягає десяти-дванадцяти місяців, це може стати підставою для втручання апеляційної інстанції через порушення права на справедливий суд. Водночас дисциплінарна відповідальність судді застосовується лише у випадках систематичного та безпідставного невиконання службових обов'язків, а не через окремі затримки, спричинені кризовими умовами роботи судової системи.
Італія
Дисциплінарний проступок утворює лише повторювана, істотна та невиправдана затримка у здійсненні правосуддя. Якщо причиною є надмірне накопичення нерозглянутих справ або інші системні проблеми, держава компенсує порушення права на розгляд справи у розумний строк відповідно до Закону Пінто, тоді як суддя не підлягає дисциплінарному покаранню за відсутності особистої вини та за умови, що він вживав заходів для належної організації своєї роботи.
Таким чином, міжнародна практика проводить чітку межу між технічним порушенням строків і дисциплінарним проступком. Сам по собі факт затримки не є достатньою підставою для дисциплінарної відповідальності: компетентний орган повинен встановити, що вона була особисто винною, систематичною, невиправданою та не зумовленою об'єктивними недоліками функціонування судової системи. Саме такий підхід відповідає принципам незалежності суддів, пропорційності та юридичної визначеності.
Механізми контролю
Порівняльний аналіз свідчить, що міжнародна практика не зводить контроль за строками підготовки судових рішень виключно до дисциплінарних санкцій. У багатьох країнах пріоритет надається механізмам прозорості, які стимулюють суддів усувати затримки без втручання в їхню незалежність.
У США одним із таких механізмів є система Civil Justice Reform Act (CJRA) Reports. Двічі на рік федеральні суди оприлюднюють перелік суддів, у яких справи або судові рішення залишаються невирішеними понад шість місяців. Така інформація є відкритою та має насамперед репутаційний ефект, спонукаючи суддів ліквідувати накопичені справи без застосування дисциплінарних стягнень. При цьому сам факт включення до такого звіту не означає автоматичного дисциплінарного провадження чи покарання.
Висновки для України
Міжнародні стандарти демонструють принципово інший підхід до дисциплінарної відповідальності суддів, ніж той, який останнім часом простежується в окремих рішеннях Вищої ради правосуддя щодо так званої «спільної бездіяльності» членів колегії. Притягнення до відповідальності всіх суддів колегії за затримку з підготовкою повного тексту рішення суддею-доповідачем не узгоджується з принципами індивідуальної відповідальності та передбачуваності дисциплінарного законодавства.
Окремі підходи, що простежуються в дисциплінарній практиці, можуть створювати ризик перетворення дисциплінарної процедури на інструмент статистичного контролю, якщо відповідальність пов'язуватиметься не з доведеною особистою виною, а з наслідками системного кадрового дефіциту та перевантаження судів.
Міжнародні рекомендації свідчать, що одним із можливих шляхів є не розширення «колективної поруки» членів судової колегії, а повернення до базових принципів верховенства права — індивідуальної відповідальності, доведення умислу або грубої недбалості та офіційного визнання аномального навантаження об’єктивною обставиною, що може виключати склад дисциплінарного проступку. Саме такий підхід рекомендують Венеційська комісія, Консультативна рада європейських суддів та сучасна практика Великої Палати Верховного Суду.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
