Іноді краще зламатися, ніж закам’яніти. Рецензія на фільм «Скрудж і духи Різдва»

Навряд чи знайдеться багато літературних творів, які екранізували частіше за «Різдвяну пісню в прозі» Чарлза Дікенса. Історію скнари Ебенізера Скруджа, якого напередодні Різдва відвідують троє духів, за майже два століття переповідали десятки, якщо не сотні разів. Від класичних британських екранізацій до комедій із Біллом Мюрреєм, мультфільмів Disney та навіть «Маппет-шоу». Тому сенс чергової адаптації зовсім не в тому, що саме розповідатимуть автори, адже сюжет давно знають навіть ті, хто ніколи не читав Дікенса. Головне питання: яку форму вони оберуть для настільки затертої історії.

«Скрудж і духи Різдва» (Ebenezer) від Тая Веста з Джонні Деппом у головній ролі має чим зацікавити. Адже Вест – доволі несподіваний кандидат на постановку різдвяної казки. Американський режисер прославився передусім трилогією «X», «Перл» і «МаХХХін», у якій вдало поєднав стилістику класичних горорів із сучасною постмодерною іронією. У своїх роботах він охоче цитує жанрове кіно минулого, водночас переосмислюючи знайомі образи й граючись із очікуваннями глядачів. До того ж, Вест чудово вміє відтворювати атмосферу певної епохи за невеликі кошти. Бюджет стрічки «Скрудж і духи Різдва» склав 38 мільйонів доларів, хоча вікторіанська Англія і візуалізація духів виглядають значно дорожчими.

Сценарій написав Натаніель Галперн, відомий роботою над серіалами «Легіон» і «Оповідки з Кільця», а виробництвом зайнялася Paramount Pictures. Для Деппа це ще й повернення до великого голлівудського студійного кіно після кенселінгу актора у 2020 році, коли він програв  перший суд проти колишньої дружини Ембер Герд.

Окрім Деппа, у фільмі зібрався доволі представницький акторський ансамбль. Ієн Маккеллен («Володар перснів») грає привида покійного компаньйона Скруджа Джейкоба Марлі, Андреа Райзборо («Заради Леслі») – Духа Минулого Різдва, Трамелл Тіллман (серіал «Розрив») – Духа Теперішнього Різдва, а Руперт Ґрінт («Гаррі Поттер») виконує роль бідолашного клерка Боба Кретчита. Втім, навіть такий зірковий склад не здатен затьмарити Деппа, який явно отримує задоволення від можливості вкотре зіграти ексцентричного персонажа, котрий спілкується з химерними привидами.

Його Ебенізер – багатий лондонський лихвар, який найбільше у світі любить гроші й ненавидить усе, що змушує ними ділитися. Особливо Різдво, коли навколишні чомусь очікують від нього щедрості та бодай мінімального прояву людяності. Він зневажає бідняків, принижує працівників і щиро переконаний, що головна ознака успішної людини – товстий гаманець. Проте одного вечора до нього приходить привид покійного партнера по бізнесу, який попереджає, що після смерті Скруджа може чекати гірка доля, яка вже спіткала самого Марлі, котрий мусить тягати за собою тяжкі ланцюги прижиттєвих лихих вчинків. Далі все відбувається за добре знайомою схемою. Три духи послідовно показують Ебенізерові минуле, теперішнє та можливе майбутнє, змушуючи поглянути на власне життя збоку. Проте Вест перетворює ці візити на справжній готичний атракціон із моторошними видіннями й похмурими декораціями вікторіанського Лондона.

Вулиці тут тонуть у густому тумані, старі будинки нагадують декорації класичних фільмів жахів, а привиди мають настільки моторошний вигляд, що часом забуваєш, що дивишся сімейну різдвяну історію. І, звісно, повсюдні ворони. Особливо вдалися візуалізації духів, кожен з яких має власний стиль зображення.

Вест приблизно дві третини фільму послідовно нагнітає готичний морок, перетворюючи різдвяну пригоду на історію про страх смерті, самотність і невідворотність покарання. Проте ближче до фіналу, коли Скрудж нарешті стає на шлях виправлення, режисер різко змінює інтонацію. Похмура казка поступається місцем значно світлішій і навіть комедійній історії, де Депп нарешті може продемонструвати звичну для себе ексцентричність, але вже без необхідності постійно корчити гримасу невдоволеності.

Найцікавішою частиною цієї подорожі стає зустріч із Духом Минулого Різдва, який повертає Скруджа в дитинство та юність. Ми бачимо маленького Ебенізера , який зовсім не народився жадібним і бездушним старим. Колись він був звичайним добрим хлопчиком, який прагнув любові та прийняття, але натомість отримав суворого батька, самотність і роки в похмурій школі-інтернаті.

Щоправда, тут варто уточнити, що ця передісторія зовсім не є винаходом Веста чи Галперна. Ще в оригінальній повісті Дікенса 1843 року Дух Минулого Різдва показував Скруджу самотні шкільні роки, його молодість, доброго роботодавця Феззівіґа та кохану Белль, яка зрештою залишила Ебенізера через його дедалі більшу одержимість грошима. Там само згадувався й суворий батько, якого хлопчик боявся. Тож нова екранізація радше докладніше розвиває ці мотиви й підкреслює психологічні причини перетворення колись доброї людини на безсердечного скнару.

Головним страхом Скруджа поступово стає бідність. Він понад усе прагне довести власну успішність, забезпечити собі достаток і ніколи більше не відчувати того приниження, яке пережив у дитинстві. Проблема лише в тому, що засіб досягнення щастя непомітно перетворюється на саму мету життя. Золотий ідол поступово витісняє всі інші почуття, а прагнення захиститися від бідності позбавляє Ебенізера любові, дружби й навіть здатності радіти власному багатству.

Іронія в тому, що саме страх залишитися ні з чим зрештою робить Скруджа людиною, в якої, окрім грошей, нічого немає. Він усе життя намагався забезпечити собі майбутнє, але так захопився накопиченням статків, що забув пожити в теперішньому. І лише побачивши себе збоку, нарешті усвідомлює, наскільки безглуздо витратив відведений йому час.

Звісно, ця думка не стала особливо новаторською ні за часів Діккенса, ні сьогодні. Та й психологічне пояснення жорстокості героя через травматичне дитинство давно перетворилося на один із найпоширеніших прийомів сучасного кіно. Проте Весту вдається надати знайомій історії достатньо виразної форми, щоб чергова зустріч зі Скруджем не здавалася зовсім марною.

Проте тим, кому давно набридла «Різдвяна пісня», навряд чи варто очікувати від «Скруджа і духів Різдва» якихось несподіваних відкриттів. Тим паче що сама ідея морального переродження героя за одну ніч залишається доволі фантастичною. Проте саме в цьому й полягає головна умовність різдвяної казки. Діккенс пропонував читачам не реалістичний психологічний портрет жадібного багатія, а віру в те, що навіть найбільш закам’яніла людина здатна зламати звичний для себе шаблон. Іноді для цього потрібно лише побачити, що залишиться після тебе, коли гроші вже не матимуть жодного значення.

Фільм «Скрудж і духи Різдва» вийшов красивою, атмосферною й технічно вдалою екранізацією добре знайомої історії, яка найбільше виграє від горорного досвіду Тая Веста та ексцентричної гри Джонні Деппа. Вона не пропонує нічого принципово нового тим, хто вже бачив кілька версій «Різдвяної пісні», проте цілком сподобається любителям готичних казок із моторошними духами та святкових історій із неодмінно щасливим завершенням.

Дмитро Сидоренко

Найкращі чорні комедії

Підтримайте нашу редакцію:

Монобаза

Інші опції

Приєднуйтесь до наших сторінок у соцмережах:

• Telegram — t.me/kinowarcom
• Viber — viber.com/kinowar.com
• WhatsApp — whatsapp.com/channel/kinowar.com
• YouTube — youtube.com/c/kinowar
• threads — threads.com/@kinowar.com.ua
• facebook — facebook.com/goodkino
• Instagram — instagram.com/kinowar.com.ua
• twitter — twitter.com/kinowar_com

Підтримайте Україну:

• фонд Повернись Живим (допомога армії) — savelife.in.ua/donate
• фонд Сергія Стерненка (допомога армії) — sternenkofund.org/donate
• Таблеточки (допомога дітям) — tabletochki.org/dopomogty
• Охматдит (допомога дітям) — ohmatdyt.com.ua/dopomagati