Як звучить цивілізація, яка зникла тисячі років тому, доба розквіту Київської Русі чи слов’янські боги?
Майже два тижні в Івано-Франківській обласній філармонії імені Іри Маланюк тривав запис масштабного проєкту – «Українська Одіссея». 12 музичних композицій охоплять 7000 років української історії – від Трипілля до наших днів.
Над проєктом працює велика команда, серед яких – Академічний симфонічний оркестр філармонії, камерний хор «Воскресіння», бандуристи, цимбалісти та інші музиканти, а ще – звукорежисер Володимир Пунько та міжнародні ментори.
ПІК зустрічається з авторкою проєкту Марією Яремак в розпал роботи, коли десяток музикантів на сцені зосереджено пропрацьовують одну із частин композицій.
Композиторка та піаністка Марія Яремак – родом з Прикарпаття, наразі працює за кордоном. В її доробку – сотні концертів, національні та міжнародні проєкти, серед яких спеціальна різдвяна програма “Ukrainian Carols Of Hope”. Композиторка створює авторські твори й аранжування українських народних мелодій, працює з кінематографом. Після 24 лютого 2022 року вона проводить благодійні концерти на підтримку України в різних країнах світу.
ПІК вдалося зазирнути за лаштунки проєкту та поспілкуватися із Марією Яремак про створення композицій, українську історію та важливість культури під час війни.
Ми відвідали запис композицій і побачили масштаб роботи. Як відбувається створення «Української Одіссеї»?
У записі бере участь настільки багато музикантів, що всі просто не поміщаються на сцені. Саме тому ми записуємо секційно. У мить, коли ви прийшли, ми записували струнну секцію. Після обіду будуть мідні духові, перкусія, вчора був хор, а перед тим – бандура. Потім ми це все комбінуємо віртуально, в програмах, так, ніби ми знаходимося в одному приміщенні.
У нас дуже класна команда, серед яких Володимир Пунько – перший український звукорежисер, який отримав Латинське Греммі. Мені ж пощастило мати практику на таких студіях, як Abbey Road та AIR Studios, де записують топові саундтреки світу. І ми зараз вдвох поєднуємо наші знання, аби постаратися досягнути того звучання, з яким ми зазвичай працюємо на міжнародних проєктах.
Цікаво дізнатися, як зародилася ідея цього проєкту і чому власне вирішили зосередитися на історії?
Дуже часто ідеї зароджуються ще до того, як ти їх усвідомив. У моєму випадку це була любов до книг та кіно, зокрема «Гаррі Поттера», «Володаря Перснів», «300 спартанців», «Гладіатора», «Трої». Ніколи не вчила окремо історію Греції чи Мексики, але завдяки мультфільму «Коко» все знаю про День мертвих, чи про острівні культури у «Моані». І я зрозуміла, що мені дуже хочеться побачити таке про мої краї.
“Через культуру і творчість ми напряму звертаємося до людей, до їхніх емоцій“
Мені хочеться, щоб Україна потенційно стала, можливо, новим майданчиком, який почне з’являтися в кадрах багатьох фільмів. Наприклад, «Людину павук» знімали в Празі, в Будапешті. Це велетенські інвестиції, тому що бюджет одного фільму «Марвел» збирає в результаті мільярди доларів.
Завдяки своїй фан-базі у всьому світі залучаються нові фанати. І це, як павутина, яка генерує все більше і більше. Тому що через культуру і творчість ми напряму звертаємося до людей, до їхніх емоцій.
Як обирали, які історичні події увійдуть до проєкту?
Насправді це складно, тому що наша історія дуже велика та масштабна, але я взяла в основу ті історичні сюжети, які мене надихали, коли я була дитиною.
Наприклад, це Трипільська культура, про яку майже нічого не було відомо, розквіт Київської Русі, істоти, які в нас є — мавки, подарчата, чугайстри, з якими я жила, адже я родом з Карпат.
Було дуже складно вибрати, які композиції взяти, але ми вирішили, що зробимо цикл, починаючи від найдавнішого відомого нам часу і до наших днів. Остання композиція називається «День, коли закінчиться війна» – це те, що ми проживаємо просто зараз.
Як вмістити 7000 тисяч років української історії в 12 композицій?
Складно сказати, адже наш народ поєднує в собі дуже багато граней. Я б сказала, що наша історія більш трагічна, але те почуття гумору, яке в нас є, і як ми не здаємося і підтримуємо один одного, незважаючи на все – заслуговує на увагу. Тому, як історія звучить, передати дуже складно.
Наразі ( на час запису – ред.) ми маємо 85 хвилин музики, і все одно замало граней. Я постійно слухаю, і розумію, що хочеться ще це сказати, і це, і показати, наприклад, поліські болота, степ, Крим, характер чугайстра і мавок, розквіт Хотинської фортеці, чи Тустані, чи озеро Синевир.
“Інвестувати в культуру – дуже-дуже важливо”
До речі, ми б не змогли це зробити без підтримки Українського культурного фонду, а також роботи організації «Центр критичних індустрій та технологічних інновацій». У проєкті залучаємо велику кількість людей і забезпечити всіх роботою під час війни, інвестувати в культуру – дуже-дуже важливо. Це також дає можливість поширювати українське в світі.
“Українська Одіссея” — більше про минуле, чи спроба переосмислити історію з огляду на події сьогодення?
Я би сказала, що в кожному творі ми, наче, потрапляємо в різну епоху, адже навіть стилістично вони доволі відрізняються. Так, ми використовуємо повний оркестр, але у творі про Трипілля не звучать ті інструменти, які дуже відкрито показують, що ми не в минулому. Наприклад, там немає фортепіано, арфи, в основному – все на голосах та перкусії.
І так само в «Київській Русі» ми використовуємо мідні духові ріжки для того, щоби показати королівську велич та епоху того часу. Стараємося, наче, як в машині часу, переміститися в ту чи іншу епоху і рухатися разом. Але в той же час цей проєкт для мене є переосмисленням історії, тому що ми бачимо, що історія повторюється, вона циклічна.
Так само, як війни траплялися тисячі років так, вони, на жаль, трапляються і сьогодні. І це, наче, можливість знайти відповіді, а в той же час зв’язок з людьми, які жили до нас, розуміння того, що вони пройшли. Коли ти читаєш про війни в книгах, це одне, коли ти це переживаєш особисто….
Ви родом з Прикарпаття. Як воно звучить? Чи завжди це трембіта і цимбали?
Дуже різноманітно, тому що я тут виросла, тут було багато життєвих ситуацій. Це й колискові – такий магічний світ, адже мій батьківський будинок знаходиться в лісі, і всі магічні істоти, яких я уявляла, коли читала Василя Короліва (Старого).
“Напевне, весь цей альбом — моя рефлексія на світ“
Думаю, що загалом, напевне, весь цей альбом — моя рефлексія на світ: як я його уявляю, бачу. Мені здається, особливо цікаво почути його буде мешканцям Прикарпаття. Саме собою так сталося, що секція присвячена Карпатам, горам і нашій території, чомусь займає трохи більше місця, ніж все інше. Це те, в чому я себе найбільш вільно почуваю, я в тому виросла.
«Серед колег, менторів, які підтримали наш проєкт — композитор «Чорного дзеркала» та фільму “Маленькі жінки” Стюарт Ерл»
Ви працюєте за кордоном і, зокрема, залучали до проєкту також міжнародних менторів. Як вони вплинули на роботу?
Моє перебування за кордоном дало мені можливість вживу побачити багатьох композиторів, які фактично творять сучасну індустрію кіно. І серед колег, менторів, які підтримали наш проєкт — композитор «Чорного дзеркала» та фільму “Маленькі жінки” Стюарт Ерл, композитор гри «World of Warcraft»,” Індіана Джонс”, «Зоряні війни» Клейн Баджикян.
Мені лист із «Гогвардсу» не прийшов, але я мала можливість працювати із Міком Оцлі — монтажером «Гаррі Поттера», і також кілька разів відвідати Warner Bros, де знімали фільм. Мені дуже хочеться ввесь цей досвід принести сюди (ред – в Україну) і показати, що ми не меншовартісні.
“Так історично склалося, що ми чомусь вважаємо: з нами щось не так“
Якщо є людина, яка закінчила університет Франка і Кембридж, то Кембридж — чомусь крутіше і краще. Але зараз, перебуваючи за кордоном, чесно скажу – наші люди відрізняються стресостійкістю, талановитістю. Скотчем ми зможемо полагодити все, там, де в інших опускаються руки. Нас дуже вирізняє багатогранність, ми талановита нація.
Сьогодні ми в Івано-Франківську саме тому, що хочемо за рахунок наших знань та таланту людей, спробувати досягнути максимум звучання в невеликій філармонії. Звісно, є певні проблеми, тому що у нас немає тих гігантських звукоізоляцій, кількості мікрофонів, бюджетів, повного набору інструментів. Але ми дуже постараємося.
Як іноземці сприймають українську музику?
Багато з них, чесно кажучи, навіть не знають, яка вона. Протягом довгого часу українські митці працювали під Радянським Союзом, де все привласнювалося. Жителів СРСР навіть називали не “советські”, а “russians” за кордоном.
Багато-хто з тих, з ким я особисто спілкувалася, вважав, що Україні взагалі 30 років. У нас є багато талановитих композиторів, наприклад, Алла Загайкевич, моя викладачка Богдана Фроляк. У минулому – Барвінський, Косенко, Січинський, Леонтович. Але якщо ми почнемо аналізувати – ці люди як вишневий цвіт, який так і не зміг дозріти у плоди. Барвінського заслали, твори його спалили, Леонтовича застрелили, Січинського знайшли повішеним у Франківську, і цей список можна продовжувати.
У нас не те, що немає талановитих людей, вони просто не могли дожити до того часу, коли змогли б себе проявити настільки, як це можуть зробити митці у країнах, де час безпечніший.
Культура — це саме те, що нас тримає, як народ
Наскільки важливо розвивати українську культуру під час повномасштабної війни?
Дуже-дуже потрібно вкладати в українську культуру. Ми вважаємо, що якщо війна, то культура не на першому місці. Але це саме те, що нас тримає, як народ, показує нашу ідентичність.
Якщо говорити про цифри, то ми з нашою командою провели близько 80 благодійних подій у всьому світі. Мистецтво та творчість — унікальна можливість. Інколи нам доводиться важко випрошувати кошти на обладнання, на техніку, на дрони.
Водночас, провівши події, ми закриваємо одразу кілька моментів: ділимося нашою культурою, показуємо, хто ми є як нація, наскільки ми класні й талановиті і також можемо зібрати багато ресурсів для того, щоб підтримати нашу країну і наше військо.
Наразі робота на проєктом триває. “Українську Одіссею” планують випустити у вільному доступі вже в середині жовтня на всіх стрімінгових платформах. Першу прем’єру хочу провести в кінотеатрі у Великій Британії.
За словами Марії Яремак, різні країни, і зокрема Британія, підтримують Україну і цей проєкт – можливість показати їм, що вони роблять це не дарма.
Читайте в ПІК:
- 12-річний франківець Марко Сердинський переміг у шоу «Україна має талант» (ВІДЕО)
- «50 відтінків світла»: у Франківську відкриють ретроспективну виставку Михайла Юсип’юка
- На Карпатському саміті підписали Меморандум про відновлення однієї з найбільших збережених історичних синагог Західної України
- «Батьківщина — понад усе»: історія українки, яка гуртує діаспору в Італії (ФОТО)