Ювеліри і ювелірні прикраси у давньому Станиславові

У старому Станиславові прикраси були не лише ефектним акцентом іміджу модниць і модників, а й невід’ємною частиною міського життя. Їх дарували на заручини, ними хизувалися на балах, передавали у спадок і берегли як пам’ять про найдорожчих людей. 

За блиском золотих перстнів, брошок і браслетів стояв цілий міський світ – із талановитими майстрами, родинними реліквіями, модними новинками та, звісно, злочинцями, яких коштовності приваблювали не менше, ніж їхніх законних власників, пише Західний кур’єр.

Ювелірна мода

З 1890-х років до початку Першої світової війни у ювелірній моді панував стиль модерн. Ювелірні прикраси часто мали форму квітів, метеликів та інших комах. Дуже популярними були оздоби з жіночими зображеннями і так звана жалобна біжутерія – кулони чи перстні з портретом померлої близької людини чи навіть з її волоссям. У ХІХ столітті виготовлення таких прикрас не було рідкістю, а у пресі того періоду публікувалася реклама перукарів, які виготовляли «сувеніри з фамільного волосся».

Популярною прикрасою було кольє, яке доповнювало сукні з декольте. Зокрема в моду ввійшли широкі «нашийники» з дорогоцінного чи напівдорогоцінного каміння. Поширеними були і ювелірні прикраси для волосся – вишукані гребені, прикрашені блискучими камінчиками. Тодішні модниці носили також тіари, проте здебільшого лише під час офіційних прийомів і балів. Ці прикраси мали постійний попит у представниць вищих кіл суспільства і були символом розкоші та вишуканості.

На початку XX століття поширеною прикрасою були й брошки, які кріпилися чи пришивалися до сукні. Їхній дизайн вирізнявся типовими для модерну мотивами: квіти, комахи, листя, лаврові вінки, банти, ажурні візерунки. В 1910-х роках модно було носити багато дрібних брошок. Найпопулярнішими були брошки з емаллю у вигляді троянд, ромашок, примул, латаття з камінцями всередині і братки з оксамитовими пелюстками та дрібними камінцями.

В другій половині ХІХ століття було модно носити багато браслетів на одній руці, однак на початку ХХ століття браслети вже носили по одному, зазвичай на кожній руці. Вони стали тоншими, ніж у XIX столітті, і їх часто прикрашала лише смужка з камінців або кілька рядів камінців контрастних кольорів.

Перстнів тоді носили багато, часто на кожному пальці. Модними були перстні на тонких обідках та з ажурними круглими, прямокутними чи овальними пластинами, повністю всипаними камінцями. Мотиви сердець, бантів та рослинних гірлянд, характерних для стилю модерн, використовувалися й у дизайні перстнів.

«Золоті» майстри

У жовтні 1886 року в Станиславові відкрився нова ювелірна крамниця, власником якої був Кароль Зайончковський. Як повідомляла преса, власник довший час працював у відомих ювелірних майстернях Відня, Пешту (нині Будапешт), Мюнхена та Ратисбону (тепер німецьке місто Реґенсбурґ). Новий заклад розмістився у кам’яниці Гальперна по вул. Карпінського, 7 (тепер початок вул. Галицької). Як запевняв власник, у його закладі був великий вибір перстнів для шлюбу та заручин, а також браслетів, сережок, підвісок та ланцюжків. Тут також надавалися послуги у сфері ремонту та виготовлення прикрас. При крамниці був склад годинників, щоправда, не виробництва самого Зайончковського, а інших солідних фірм.

Одним з найбільш відомих ювелірів і годинникарів міста був також Й. Берґман, який мав крамницю по вул. Сапєжинській напроти парку «Краттерівка» (нині Вічевий майдан). Як бачимо з реклами, розміщеної в «Кур’єрі станиславівському» за 1904 рік, Берґман володів годинниковою майстернею, пропонував золоті прикраси і вироби з китайського срібла, яке в ті часи вважалося дуже якісним. При крамниці діяв склад швейних машинок «Зінґер». Цікаво, що заклад Берґмана успішно спростував відому приказку про снаряд, який не падає двічі в одну лунку. Адже цю крамницю пограбували двічі, причому в один і той же спосіб! У 1893 році злочинець вийняв зі стіни крамниці кілька цеглин і проник усередину. Щоправда, його швидко впіймали, а вкрадені коштовності повернули господарю. Через десять років уже інший злочинець проник у крамницю в такий самий спосіб і вкрав коштовностей і годинників на величезну суму 1200 корон. Пропало кільканадцять срібних годинників, кілька десятків перснів та  інші золоті прикраси. Знайти крадія так і не вдалося.

Конкурентом Берґмана був Леон Шенкельбах, чий магазин знаходився на лінії А-Б, у будинку Ґартенберґів. Будівля не збереглася, зараз це початок вул. Незалежності. Пан Шенкельбах був бездоганно чесним майстром, про що свідчить такий випадок. В листопаді 1900 року до нього у майстерню завітала жінка й запропонувала на продаж перстень вартістю близько 40 корон, але вона була згідна віддати його лише за 12 корон. Шенкельбах зрозумів, що коштовність радше за все крадена. Роблячи вигляд, що збирається придбати перстень, він вирішив повідомити про це поліцію. Але візитерка помітила, що у майстра виникли підозри, і втекла, залишивши перстень. Шенкельбах передав прикрасу до поліційного відділку. В 1910 році Леон Шенкельбах склав присягу й став судовим експертом у галузі годинникарства і ювелірної справи. В 1920-х роках він продовжив свою співпрацю з судом і успішно продавав годинники й прикраси в магазині по вул. Сапєжинській, 21. Саме у крамниці Шенкельбаха був найкращий у місті вибір шлюбних обручок.

Відомим ювеліром і годинникарем Станиславова був також Вільгельм Раґер. Пізніше сімейну справу продовжив його син Кароль. який мав крамницю по вул. Сапєжинській, 10 біля кінотеатру «Уранія» (зараз на цьому місці будівля «Укрексімбанку»).

На площі Ринок діяла майстерня ювеліра та годинникаря Берла Ґрюншпана, де можна було придбати чи полагодити ювелірні вироби. Майстер також скуповував старі золоті та срібні вироби і … вставні зуби, виготовлені з благородних металів.

Пригоди з коштовностями

В серпні 1928 року в Станиславові великого розголосу набула історія про фальшиві діаманти. На вулиці Коперника до місцевого шофера підійшов чоловік, який розмовляв російською мовою. Він розповідав, що втік з більшовицької Росії і запропонував шоферові за безцінь придбати два перстні з діамантами. Коли шофер оглядав ті перстні, до нього підійшов якийсь єврей, якого нібито зацікавила оборудка. Він відвів шофера вбік і прошепотів, що ці прикраси вартують щонайменше тисячу злотих, і якщо він не хоче їх купувати, то хай не втручається. Потім єврей підійшов до російського біженця і запропонував йому за перстні 500 злотих. Росіянин скривився і відповів, що з євреями жодних оборудок укладати не хоче.

Тоді єврей попросив шофера придбати в росіянина перстні за 350 злотих, а він, мовляв, одразу ж викупить їх у нього за 500. Шофер радо погодився, придбав перстні, а єврей пішов нібито за грішми. Зрозуміло, що росіянин після того відразу кудись зник, а єврей так і не приніс шоферові гроші. Пізніше шофер виявив, що перстні – звичайна дешева біжутерія і звернувся до поліції. Там йому відповіли, що це вже був не перший випадок такого шахрайства, бо у місті діяла банда, яка розігрувала комедію і видурювала гроші у наївних жителів Станиславова.

В 1935 році Гелена Барта, селянка з Побережжя (нині село Тисменицького району), працювала на власному полі й знайшла золотий перстень. Зрадівши знахідці, жінка поїхала до Станиславова і показала її місцевому ювелірові. Той нетямився від здивування, адже це була унікальна коштовність XVI століття, яка мала не лише матеріальну, а й історичну цінність. Ювелір придбав перстень, але пані Барта недовго тішилася прибуткові. Їй довелося постати перед судом за привласнення перстня, адже він належав державі. Судді виправдали селянку, але на вимогу прокурора справу поновили. І хоч при повторному розгляді справи жінку знову випустили на свободу, це вилилося для неї у виснажливу судову тяганину.

У червні 1936 року до Станиславова прибув російський аристократ Олександр Дімітрієв. Він раніше був студентом політехніки в Петербурзі й капітаном царської армії. Його батько, російський генерал Микола Дімітрієв, колись був царським ад’ютантом. Довший час Олександр Дімітрієв мандрував Польщею, а в Станиславові певний час розважався і насолоджувався світським життям. Пізніше Дімітрієв потоваришував з князем Щенкоцьким, який тоді володів маєтком у селі Посіч (сучасний Тисменицький район). Очевидно, князь був довірливою людиною, бо вже після нетривалого знайомства запросив нового приятеля погостювати в себе у маєтку. Ба більше, він навіть показав йому фамільні коштовності, серед яких було немало унікальних речей, зокрема прикрашений діамантами старовинний кинджал з часів Богдана Хмельницького. Зранку, через кілька днів гостювання Дімітрієва, господар виявив, що коштовності безслідно зникли, а з ними й віроломний приятель. Князь негайно звернувся до поліції. Та енергійно взялася за пошуки і вже через три дні затримала аристократа-крадія в Делятині. Синові російського генерала довелося вирушити до станиславівської в’язниці.

Отже, як бачимо, одні прикраси ставали символом кохання, інші зберігали пам’ять про померлих, треті ставали героями кримінальних хронік. І, мабуть, саме тому старі ювелірні прикраси цікаві не лише як витвори мистецтва чи свідки моди. За кожною з них могла стояти своя маленька історія – про кохання, достаток, втрату, жадібність або навіть злочин.

Олена БУЧИК