Призначення експремʼєр-міністерки Юлії Свириденко президенткою KSE Business School (Київської школи економіки) вкотре актуалізувало питання – а чим, власне, мають займатися колишні високопосадовці? Відразу уходити на пенсію або шукати себе в інших сферах?
| Посадовець | Період керівництва | Основний напрям після відставки |
|---|---|---|
| Микола Дідик | 1992–1994 | завершення політичної кар’єри |
| Микола Мельник | 1995–1996 | парламент, аграрний сектор |
| Анатолій Матвієнко | 1996–1998 | парламент, партійна та державна діяльність |
| Микола Чумак | 1998–1999 | виборчі кампанії, місцева політика |
| Дмитро Дворкіс | 1999 | бізнес, благодійна діяльність |
| Юрій Іванов | 1999–2002 | енергетична галузь |
| Віктор Коцемир | 2002–2004 | керівництво Хмельницькою ОДА |
| Григорій Калетнік | 2004–2005 | парламент, університет |
| Олександр Домбровський | 2005–2010 | наука, парламент, енергетика |
| Володимир Демішкан | 2010 | дорожня галузь, парламент |
| Микола Джига | 2010–2012 | парламент |
| Іван Мовчан | 2012–2014 | бізнес |
| Анатолій Олійник | 2014–2015 | обласна рада, центр зайнятості |
| Валерій Коровій | 2015–2019 | наука, громадський сектор |
| Владислав Скальський | 2019–2020 | міське управління |
| Сергій Борзов | 2020–2024 | місцеве самоврядування, громадська діяльність |
Розглянемо це на прикладі Вінницької ОДА і тих, хто її очолював у різні часи.
Представник президента у Вінницькій області (березень 1992 – жовтень 1994) Микола Дідик. На президентських виборах 1994 року намагався забезпечити максимальну підтримку Кравчука, але тоді переміг Кучма, який його і звільнив з посади.
Наступного року після відставки Дідику виповнилося 60 років, і у політику він більше не повертався. Помер у 2000 році.
Далі у Вінницькій області майже рік (липень 1995 – червень 1996) головував Микола Мельник. На відміну від Дідика Мельник політичну кар’єру продовжив жваво. Декілька разів був народним депутатом України від Соціалістичної партії України. У перервах між каденціями повертався у село і керував СТОВ «Липівка». Із падінням рейтингів СПУ після переходу Мороза на бік «регіоналів» завершив і власні змагання за владу.
Анатолій Матвієнко (голова ОДА у 1996–1998) після відставки повернувся до Києва і очолив фракцію НДП в Верховній Раді. Далі було бурхливе продовження громадського життя, головування у партії «Собор», участь у «Помаранчевій революції», керівництво Кабміном АК Крим, ще одне депутатство від НУНС, не така успішна спроба повернення на Вінниччину на парламентських виборах 2012 р. (зняв кандидатуру). Однак це той випадок, коли у громадському секторі тримався до останнього.
З квітня 1998 по липень 1999 рр. головою Вінницької ОДА був Микола Чумак – до цього заступник і креатура Матвієнка. Відправлений у відставку за неналежну підготовку до виборчої кампанії Леоніда Кучми.
Чумак залишився у команді Анатолія Матвієнка і у 2002 р. брав участь у виборах від популярної тоді «Нашої України» на чолі з Віктором Ющенком у 16 виборчому окрузі. Але програв члену Партії регіонів, заступнику Голови Державної податкової адміністрації України Ігорю Кальніченкові. Ресурси виявилися не співставними.
У 2006 р. спробував власні сили на виборах на посаду міського голови Вінниці. Проте переоцінив свої сили. Про нього в обласному центрі уже забули. Далі були ще декілька спроб взяти участь у місцевих виборах, однак успіху вони не принесли.
Дмитро Дворкіс, який очолював Вінницьку ОДА З липня по листопад 1999 р. намагався повернутися у політику . Втім, у 2002 р. у змаганні за крісло мера Вінниці програв Олександру Домбровському, а у 2006 р. – Володимиру Гройсману. Згодом, заснував БФ «За відродження нації», займався бізнесом. В пресі його періодично називали довіреною особою то Юлії Тимошенко, то Віктора Януковича (інформаційна робота у Дворкіса була на високому рівні). Однак часи настали інші і Дворкіс зосередився на бізнесі.
Юрій Іванов (голова ОДА у (1999–2002), обрав більш раціональний шлях. Замість ігор у публічну політику став президентом асоціації підприємств «Вінницятеплоенерго». І там, не займаючи офіційної владної посади, продовжував бути вагомою особою в області.
Віктор Коцемир (2002 –2004) був не місцевим – він з Хмельницької області. Туди ж і повернувся. З липня 2004 до 21 січня 2005 року – голова Хмельницької обласної державної адміністрації.
Григорій Калетнік (квітень 2004 – січень 2005) після відставки обраний народним депутатом від Партії регіонів, згодом очолив Вінницький національний аграрний університет.
Олександр Домбровський (голова ОДА лютий 2005 – квітень 2010) став провідним науковим співробітником відділу глобальних систем сучасної цивілізації Інституту світової економіки та міжнародних відносин НАН України. У 2012-му переміг на парламентських виборах в 11 окрузі, у 2014-му підтвердив перемогу на нових виборах. Після завершення депутатської каденції став керівником енергоефективних проектів компанії МХП та амбасадором “зеленої енергетики” в Україні.
Володимир Демішкан (квітень – травень 2010) повернувся на посаду голови Державної служби автомобільних доріг «Укравтодор», далі був нардепом від Партії регіонів.
Генерал міліції Микола Джига (червень 2010 – грудень 2012) теж обрав за кращий варіант бути народним депутатом від Партії регіонів, аніж керувати Вінниччиною.
Іван Мовчан (грудень 2012 – березень 2014) після Революції Гідності і втрати посади займався власним бізнесом. І після 2014-го у публічному просторі не з’являвся.
Анатолій Олійник (березень 2014 – лютий 2015) після відставки був обраний головою обласної ради, а після каденції обрав тихий шлях і став керівником Вінницького обласного центру зайнятості.
Валерій Коровій (лютий 2015 – вересень 2019) захистив докторську дисертацію та очолив ГО «Ми – Вінничани». Досі залишається активним політичним гравцем на рівні Вінниччини.
Владислав Скальський (вересень 2019 – червень 2020) повернувся на роботу до міської ради.
Сергій Борзов (червень 2020 – червень 2024) сконцентрувався на виконанні обов’язків депутата Вінницької міської ради. Опікується спортивними подіями та фігурує про благодійні акції в області.
Резюмуючи, можна сказати, що кращий шлях після неминучої (для всіх чиновників) відставки – йти у бізнес або у громадську роботу.
Хоча, як свідчить приклад Трампа, можна й спробувати ефективно повернути власне крісло. Але для цього потрібна системна робота.