Казус Ткача, якого затримали в Австрії за те, що він безперешкодно робив завжди в Україні (ФОТО)
Чому?
Нам лише здається, що ситуація, до якої ми довели Україну, є нормальною.
Казус із затриманням у Відні елітного «журналіста-розслідувача» Ткача, розкриває цікаві нюанси того, що в цивілізованих країнах є недопустимим. На відміну від «бананових республік», де Закони не діють.
Ткач очевидно собі знову вистежував екс-генпрокурора Кравченка, але робив це не зовсім так, як це дозволено робити в Європі та, зокрема, у Відні.
Ось як аналізує цю ситуацію, приміром, Віктор Мовчан:
Чому Відень став раєм для шпигунів, але «тюрмою» для журналістів?
(далі текст Віктора Мовчана)
Розкладаємо по поличках
Закон, який дозволяє розвідкам усе: стаття 256 StGB
В австрійському Кримінальному кодексі є легендарний параграф 256 (§ 256 StGB). Він звучить приблизно так: Шпигунство карається тюрмою, якщо воно вчинене… «на шкоду Республіці Австрія».
Відчуваєте юридичну магію?
Якщо ти офіцер ФСБ чи китайського МДБ і стежиш у Відні за американськими дипломатами, українськими біженцями чи чиновниками ЄС – ти не порушуєш закон Австрії!
За австрійськими нормами, доки ти не лізеш у таємниці самого австрійського уряду чи його армії, твоя діяльність де-факто легальна.
Шпигуйте за ким завгодно, крадіть чужі секрети, вербуйте людей – поліція вам слова не скаже.
Чому саме Відень?
Після 1955 року Відень обрав вічний нейтралітет і став ідеальним мостом між Заходом і Сходом.
- Штаб-квартири гігантів: ООН, МАГАТЕ, ОБСЄ, ОПЕК.
- Армія недоторканних: У місті акредитовано понад 17 000 дипломатів. За оцінками західних спецслужб, солідна частина з них – це кадрові розвідники під прикриттям із дипломатичними паспортами.
- Принцип австрійської влади: «Не стріляйте, не підривайте і не чіпайте нас – а між собою робіть що хочете».
Відень завжди заробляв на статусі безпечного майданчика для таємних контактів і брудних грошей.
Що ж тоді, ймовірно, «порушив» Михайло Ткач?
Й чому кадрових шпигунів тут пригощають кавою, а журналістів кладуть обличчям в асфальт?
Річ у тім, що Ткач – не офіцер із дипломатичним імунітетом. На нього діяли зовсім інші, залізобетонні австрійські закони:
- Дзвінок охорони та «тривожна кнопка»
- Найімовірніше, охорона чи сам екс-генпрокурор, помітивши стеження біля свого помешкання, негайно набрали поліцію і заявили про «невідомих підозрілих осіб, які стежать за житлом і можуть готувати напад/викрадення».
В Австрії на такі виклики вилітає спецпідрозділ зі зброєю.
Для них це не журналісти – це потенційні терористи чи кілери.
- Австрійський закон про сталкінг (§ 107a StGB):
В Австрії діє культ особистого простору.
Якщо ти сидиш у машині біля чийогось будинку, фіксуєш пересування людини або ведеш негласне спостереження – за місцевим правом це кримінальний злочин: «нав'язливе переслідування».
- Дрони – табу!
- Усі розслідування Ткача не обходяться без коптерів.
Але в Австрії підняти дрон над містом без дозволу державної авіаслужби Austro Control – це миттєвий сигнал тривоги та серйозна стаття за порушення повітряної безпеки й приватності.
- Європейський культ GDPR: Знімати приватне життя або приватну територію без дозволу в Австрії заборонено настільки суворо, що там роками були фактично заборонені навіть звичайні автомобільні відеореєстратори.
Підсумок
- У цій історії є вкрай цинічна мораль. Українські ексчиновники, олігархи та втікачі обожнюють Відень не лише за віденську оперу.
- Вони знають: найнявши дорогих австрійських адвокатів, європейські закони про «захист приватності» та «права людини» можна перетворити на ідеальний бронежилет від українського суспільства та правосуддя.
ОДНАК, існує й дещо інший погляд на цю ситуацію:
*АК -- авторська колонка
Радіо Трек: НОВИНИ