Хореографка, яка змінила балет: Ольга Морозенко та Юлія Бевзенко про Броніславу Ніжинську й нову мініскульптуру «Шукай!»

Наприкінці вересня у Києві відкрили 54-ту бронзову мініскульптуру культурно-історичного проєкту «Шукай!», заснованого менеджеркою Києва Юлією Бевзенко. Вона присвячена Броніславі Ніжинській — одній із найвпливовіших хореографок XX століття, яка стояла біля витоків модерного балету та виховала цілу плеяду артистів, зокрема Сержа Лифаря.

Меценаткою створення мініскульптури стала Ольга Морозенко — художня керівниця Київського державного фахового хореографічного коледжу імені Тетяни Таякіної, засновниця балетного простору «Балеруша» та солістка Національної опери України у 2004–2016 роках.

Ми поговорили з Юлією та Ольгою про те, чому сьогодні важливо повертати ім’я Броніслави Ніжинської в український культурний контекст, у чому полягало її новаторство, як її ідеї змінили світовий балет і чого сучасні українські митці можуть навчитися у хореографки, яка понад сто років тому не боялася виходити за межі усталених правил.

Мініскульптура Броніслави Ніжинської на фасаді будівлі Національної опери України

Юліє, проєкт «Шукай!» вже став своєрідною картою культурної пам’яті Києва. У чому його головна ідея і чому сьогодні він важливий не лише для киян, а й для українців загалом?

 

Юлія Бевзенко: Проєкт «Шукай!» розповідає історії Києва через мініскульптури. Моє завдання — зробити так, щоб люди відпочивали від гаджетів і, гуляючи Києвом, дізнавалися його історію. І про Броніславу Ніжинську, і про сухе варення, і про Йосипа Маршака, і про ще багато різних історій, які наповнюють це місто. Я впевнена, що саме така обізнаність робить нас людьми, які розуміють контекст, в якому живуть.

Київ має понад 1500-річну історію. У ньому точно є багато цікавого, і ми намагаємося про це розповідати. Цьогоріч ми встановили першу мініскульптуру за кордоном як символ звʼязку Києва з містами по всьому світу. Це важливо, бо тепер українці за кордоном зможуть розповідати іноземцям про Київ і Україну і через наш проєкт також.

Як виникла ідея створити мініскульптуру саме Броніслави Ніжинської? Що в її київській історії вам хотілося особливо розкрити?

 

Ольга Морозенко: Усе моє життя — це балет. Після завершення карʼєри на сцені Національної опери України я залишилась у балетному світі, але вже в нових ролях і проєктах: у Київському державному фаховому хореографічному коледжі імені Тетяни Таякіної, балетному просторі «Балеруша» та власних ініціативах. Ідея створити балетну мініскульптуру разом з Юлією була для мене логічним продовженням цього шляху. У ході тривалих пошуків зʼявилось бажання вшанувати Броніславу Ніжинську та повернути її імʼя на мапу міста, де вона сформувалась як мисткиня.

У її київському періоді мене захоплює масштаб її особистості. Вона була першою жінкою-балетмейстеркою, хореографкою, яка змінила уявлення про балет і зруйнувала стереотип про те, що хореографія — це виключно чоловіча справа. Броніслава буквально виборола своє право бути мисткинею світового рівня. Крім того, саме тут вона першою розгледіла талант видатного Сержа Лифаря і подарувала світу одного з найвідоміших танцівників XX століття, за що ми всі їй вдячні. Ось цю її силу мені хотілось розкрити в мініскульптурі.

Мініскульптура Броніслави Ніжинської

Юлія Бевзенко: Так склалося, що у киян не завжди є можливість сфокусовано вивчати історії свого міста. Особливо зараз, коли обстріли відбуваються і вдень, і вночі, виділити на це час дуже складно. Власне тому ми продовжуємо наповнювати проєкт, у нас завжди є банк ідей і теми символів. На кожну з цих тем у відповідних місцях ми встановлюємо мініскульптури, до створення яких долучаються меценати.

Коли Ольга запропонувала мені ідею з балетною мініскульптурою, у мене одразу ідеально склалась концепція і бажана локація — Національна опера України. Професійна балерина, яка танцювала в театрі, художньою керівницею якого століття тому була Броніслава, підтримує тяглість поколінь і вшановує внесок видатної балетмейстерки. Так ми одночасно і повертаємо постать Ніжинської у культурний контекст, і даємо людям можливість дізнатися про Київ через призму балету.

Ольго, чому Броніслава Ніжинська — настільки важлива постать для української та світової культури? Що саме вона змінила в історії балету?

 

Ольга Морозенко: Мені здається, що внесок Ніжинської складно переоцінити. Броніслава стояла біля витоків модерн-балету. У Києві вона фактично сформувала нову хореографічну мову: відійшла від балету як демонстрації техніки та почала сприймати рух як засіб вираження, працювати з ритмом, геометрією і простором. Це бачення вона передавала новому поколінню артистів у своїй «Школі руху» та презентувала глядачам у своїх виставах на сцені Національної опери України.

Її спадщина — не лише в окремих постановках. Броніслава змінила саме уявлення про балет, а метод, що зародився в Україні, згодом вийшов на міжнародну сцену та вплинув на розвиток світової хореографії.

Ольга Морозенко

Якщо подивитися на спадщину Ніжинської очима сучасної хореографки, в чому полягало її новаторство? Які її підходи до руху, тіла й роботи з танцівником випередили свій час?

 

Ольга Морозенко: Те, що одразу впадає в очі — відмова Ніжинської від традиційного тендітного образу балерини на користь атлетичного тіла, яке кидало виклик тогочасним гендерним ролям. Вона шукала нові музичні рішення, переосмислювала сценографію і прагнула, аби артисти розуміли, чому вони роблять саме ці конкретні рухи.

Крім того, для Броніслави ансамбль був повноцінним героєм вистави, а не просто масовкою для солістів. Це дуже помітно у виставі «Весілля». Схожий підхід ми також бачимо у постановках українського балетмейстера Анатолія Шекери.

Після початку повномасштабного вторгнення український балет знову почав переосмислювати себе. Ми повертаємося до нашої культурної спадщини та створюємо нові постановки. Наприклад, у КДФХК імені Тетяни Таякіної ми адаптували легендарну «Лісову пісню» до її виконання учнями та студентами коледжу, а цього року презентуємо власну виставу «Малевич. Супрематичний рух», яка розкриває шлях видатного Казимира Малевича. Такі постановки, як «Тіні забутих предків», «Драконячі пісні», «Соляріс», також використовують цифрові проєкції, працюють з простором і виходять за межі того уявлення про балет, до якого ми звикли.

У цьому процесі є щось дуже близьке до того, що сто років тому робила Ніжинська — спиратися на професійну школу, але не обмежуватися нею, шукати нові форми взаємодії з глядачем.

Ольго, ви багато років працюєте з молодими артистами. Яким ви бачите український балет сьогодні? Що нам уже вдалося змінити й відстояти, а над чим ще важливо працювати? 

 

Ольга Морозенко: Ми нарешті розвиваємо свій власний балет, який світ ідентифікує українським, бо довгий час я відчувала, як нас сприймають частиною російського балету. Це гірка правда.

Я багато порівнюю часи Ніжинської з нашими. Можна сказати, що вона створювала нове, а ми зараз це повертаємо собі назад. Український балет — вільний, сміливий і чуттєвий. Він формується, він відстоює, він створює. Зараз час, коли ми все частіше звертаємось до таких особистостей, як Броніслава, яка ще тоді закладала фундамент саме українського балету.

Ольга Морозенко

Що для вас особисто означає поява скульптури Броніслави Ніжинської саме в Києві — місті, де вона створила свою «Школу руху»? І чому нам так важливо повертати такі імена у свій культурний контекст?

 

Ольга Морозенко: Повномасштабна війна загострила питання привласнення Росією українських культурних діячів. Броніслава Ніжинська — одна з них. Попри творче формування саме в Києві, десятиліттями її імʼя асоціювали саме з російським балетом. Повернувши Ніжинську в Київ, ми маємо ще одну можливість відновити історичну справедливість і деколонізувати нашу культурну спадщину.

Юлія Бевзенко: Під час роботи Ольга казала, що це також дуже важливо для митців і культурних діячів. Такі проєкти дають їм внутрішню силу продовжувати творити, бо ми показуємо їм, що культура на часі вже зараз.

Юліє, що особисто вас найбільше вразило в історії Броніслави? Як ви зрозуміли, що саме вона має стати частиною «Шукай!»?

 

Юлія Бевзенко: В історії Броніслави мене вразило те, якою безкомпромісною вона була. Я впізнаю у цьому себе та свій підхід до роботи. Ми встановлюємо мініскульптури на десятки років і не можемо робити щось неякісне. Проєкт не дозволяє працювати швидко та погано, ми працюємо довго та добре. Здається, що Ніжинська теж так працювала. Я дуже люблю знаходити ці паралелі між історичними постатями та сьогоденням.

Модерн-балет сформувався буквально завдяки її безкомпромісності. Відмова від пуантів, виведення кордебалету вперед, досить контроверсійне для свого часу бачення танцю — саме впевненість у власному баченні дозволила Ніжинській перетворити все це на новий хореографічний напрям. Якби Броніслава жила зараз, думаю, що я пішла б до неї на заняття.

Ключове, що цей творчий процес відбувався у стінах студії Олександри Екстер, «Школи руху» та Національної опери України. Це частина історії Києва, а отже, і частина проєкту «Шукай!».

Юлія Бевзенко

Чи складно було разом зі скульптором втілити таку масштабну постать у форматі компактної бронзової скульптури? Які деталі образу було особливо важливо зберегти?

 

Юлія Бевзенко: Зазвичай я не люблю перебільшувати складність втілення наших мініскульптур, але цього разу нам дійсно було трохи складно. По-перше, потрібно зробити 15-сантиметрову скульптуру, не применшивши через це постать. По-друге, обовʼязково треба зберегти хоча б базову точність. У Броніслави була дуже виразна статура, впізнавані ноги з доволі великими литками. Крім того, нам потрібно було зробити її вбрання таким, аби воно одразу давало розуміння, що це саме Броніслава Ніжинська. Усе мало бути зроблено пропорційно та гармонійно в зменшеному масштабі.

До роботи над кожною мініскульптурою я залучаю профільних експертів. Тут, наприклад, ми хотіли відтворити момент танцю, тому багато консультувались щодо пози, килимка та полотен Броніслави, аби воно точно відображало реальну історію.

Мініскульптура Броніслави Ніжинської

У кожної мініскульптури є своя прикмета. Для Ніжинської це: «До Ніжинської торкнись — вільно рухатись навчись». Чого ще, крім вільного руху, могла б навчити нас Броніслава сьогодні?

 

Юлія Бевзенко: Ніжинська вийшла за межі тодішніх рамок: створила власний метод, започаткувала модерну традицію у світовому балеті та проклала шлях у хореографію іншим жінкам. Нам потрібно вчитися у неї чути себе, довіряти собі та щодня продовжувати робити свою справу.

Ольга Морозенко: Ніжинська була уособленням вільного українського балету. Вона ніколи не боялась експериментувати — це прослідковується протягом усієї її творчості. Саме цієї сміливості ми маємо навчитись на її прикладі.

Юліє, проєкт «Шукай!» налічує вже 54 обʼєкти. Які історії, постаті чи явища ви мрієте повернути в культурний простір Києва наступними?

 

Юлія Бевзенко: У нас уже є плани на 2027-й рік. Ми будемо продовжувати встановлювати скульптури не тільки в Києві, але й за кордоном. Але кожна наступна скульптура — це секрет, тож, перепрошую, але мушу стриматися і не розповідати, хоча дуже хочеться! З найближчого — мініскульптури на теми музики, підприємницької діяльності та навіть природи.

Юлія Бевзенко

Шукайте мініскульптуру Броніслави Ніжинської за адресою: Київ, вул. Лисенка, 5 (на фасаді будівлі Національної опери України, під вікнами репетиційної зали).

Фото: надані героїнями

Читайте також«Я знаю, що йду правильним шляхом»: Ольга Морозенко про балет, освіту і силу культури29.01.2026Ольга Морозенко — художня керівниця Київського державного фахового хореографічного коледжу імені Тетяни Таякіної, засновниця балетного... Слідкуйте за новинами в Marie Claire Ukraine