ККС ВС пояснив, з урахуванням яких факторів треба оцінювати грубе порушення громадського порядку

Оцінювати порушення як грубе слід з урахуванням кількості його учасників, території, на якій мало місце порушення, кількості потерпілих, тривалості порушення тощо. Грубим порушенням громадського порядку є протиправне сплановане застосування засудженими фізичної сили до двох потерпілих із нікчемного приводу, яке зухвало вчинялося в громадському місці, у присутності великої кількості молоді з демонстрацією своєї переваги над потерпілими, супроводжувалося нецензурною лайкою та відсутністю реакції на зауваження оточуючих. Таких висновків дійшов Верховний Суд у складі суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у справі від 1 лютого 2022року № 750/7135/17 (провадження № 51 4914 км 21).

Обставини справи

Вироком Деснянського районного суду м. Чернігова від 23 лютого 2021 року визнано винуватими і засуджено ОСОБА_8 і ОСОБА_9 кожну за ч.2 ст.296 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

На підставі статей 75, 104 КК ОСОБА_8 і ОСОБА_9 звільнено від відбування покарання з випробуванням кожну з іспитовим строком тривалістю 1 рік і з покладенням на них обов`язків, передбачених ч. 1 ст. 76 КК.

Вирішено питання про речові докази.

Цим же вироком засуджено ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , судові рішення щодо яких у касаційному порядку не оскаржуються.

За вироком суду ОСОБА_8 і ОСОБА_9 засуджено за вчинення злочину за таких обставин.

02 квітня 2017 року  ОСОБА_12 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_13 і приблизно 30 їх знайомих приїхали до торгівельного центру «Мегацентр», що розташований на пр-ті Миру, 49 у м. Чернігові.

У цей день, знаходячись у громадському людному місці неподалік від магазину «Симпатик», який розташований на вул. П`ятницькій, 53 у м. Чернігові, вказані особи вчинили хуліганські дії групою осіб, що виразилося в грубому порушенні громадського порядку із мотивів явної неповаги до суспільства, в ігноруванні існуючих правил поведінки і співжиття у суспільстві, протиставленні себе ним, порушенні громадського спокою, зухвалому відношенні до норм суспільної моралі, благопристойності та моральності, супроводжуючи свої дії особливою зухвалістю, що проявлялась у публічному приниженні честі і достоїнства  ОСОБА_15 та  ОСОБА_6  у присутності своїх знайомих, застосування до потерпілих насильства, утриманні їх за волосся, нецензурними висловлюваннями, не реагуванням на зауваження сторонніх осіб, бажанні самоствердитись у підлітковому середовищі, небажанні протягом тривалого часу припиняти свої дії, користуючись чисельною перевагою та відсутністю опору з боку потерпілих.

Так, цього дня приблизно о 16:30  ОСОБА_12 і ОСОБА_8 зустрілись із малолітньою ОСОБА_15 та умисно безпричинно застосували до неї насильство із заподіянням їй побоїв, тілесних ушкоджень та образ.

При цьому ОСОБА_8 наносила малолітній ОСОБА_15 удари рукою, ногою в обличчя, по нозі, а ОСОБА_12 наносила удари рукою, коліном в область голови, тулуба, обличчя потерпілої та, тримаючи за волосся, з силою штовхнула потерпілу, від чого остання вдарилась головою об стовбур дерева.

У результаті цих дій малолітня потерпіла ОСОБА_15 отримала побої та легкі тілесні ушкодження.

У подальшому приблизно о 18:30  ОСОБА_12 , діючи спільно з ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_13 , умисно, безпричинно застосували насильство до неповнолітньої потерпілої ОСОБА_6 із заподіянням їй побоїв, тілесних ушкоджень та образ.

Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 12 липня 2021 року вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 23 лютого 2021 року щодо ОСОБА_8 і ОСОБА_9 залишено без змін.

Вимоги касаційної скарги

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_10 просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_8 , а кримінальне провадження направити на новий розгляд у суд апеляційної інстанції. На обґрунтування своїх вимог зазначає, що суд апеляційної інстанції, всупереч вимогам ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК), безпідставно відмовив у задоволенні апеляційної скарги сторони захисту, в якій порушувалося питання про звільнення обвинуваченої ОСОБА_8 від відбування покарання на підставі п. «а» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» від 22 грудня 2016 року № 1810-VIII (далі Закон України «Про амністію у 2016 році») та неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність. Своє рішення суд апеляційної інстанції не мотивував і не вказав, з яких підстав відмовив у застосуванні закону про амністію.

У касаційній скарзі з доповненням до неї захисник ОСОБА_11 просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_9 , а кримінальне провадження направити на новий розгляд у цьому суді. На обґрунтування своїх вимог зазначає, що апеляційний суд, усупереч вимогам ст. 419 КПК, не перевірив доводів, наведених в апеляційній скарзі щодо відсутності в діях ОСОБА_9 грубого порушення громадського порядку, яке є ознакою складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК. Також указує на те, що апеляційний суд не вирішив питання про звільнення обвинуваченої ОСОБА_9 від відбування покарання на підставі п. «а» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році», що теж перешкодило постановленню законного та обґрунтованого судового рішення.

Рішення ВС

Відповідальність за ч. 2 ст. 296 КК передбачена за вчинення групою осіб хуліганства, тобто грубого порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.

При цьому апеляційний суд обґрунтовано вказав, що безпосереднім об`єктом кримінально-правової охорони за статтею 296 КК є громадський порядок, тобто суспільні відносини, що сформовані внаслідок дії правових норм, а також моральних-етичних засад, звичаїв, традицій та інших поза юридичних чинників і полягає в дотриманні усталених правил співжиття. Таке посягання, як правило, здійснюється у людних або громадських місцях, зазвичай з ініціативи правопорушника, супроводжується нецензурною лайкою та/або фізичним насильством, пошкодженням майна і призводить до заподіяння моральної та матеріальної шкоди.

Оцінювати порушення як грубе слід з урахуванням кількості його учасників, території, на якій мало місце порушення, кількості потерпілих, тривалості порушення тощо.

Разом з тим проявами особливої зухвалості під час цих дій є нахабне поводження, буйство, бешкетування, поєднане з насильством, знищення або пошкодження майна, тривале порушення спокою громадян тощо.

Одночасно суб`єктивна сторона хуліганства характеризується умисною виною і мотивом явної неповаги до суспільства, яким є прагнення показати свою зневагу до існуючих правил і норм поведінки в суспільстві, самоутвердитися за рахунок приниження інших осіб, протиставити себе іншим громадянам, суспільству, державі.

У цьому провадженні апеляційний суд правильно погодився з висновком місцевого суду про те, що відповідно до фактичних обставин, встановлених місцевим судом на підставі безпосередньо досліджених у судовому засіданні доказів, ОСОБА_8 і ОСОБА_9 застосували фізичну силу до потерпілих ОСОБА_15 та ОСОБА_6 , використовуючи нікчемний привід. Протиправні дії були сплановані та вчинялися в громадському місці, у присутності великої кількості молоді. ОСОБА_8 і ОСОБА_9 діяли зухвало, демонстрували свою перевагу над потерпілими, супроводжували свої дії нецензурною лайкою, не реагували на зауваження оточуючих, тобто їх дії були поєднані з очевидним для них грубим порушенням громадського порядку.

Обстановка й обставини події, динаміка їх розвитку й поведінка ОСОБА_8 і ОСОБА_9 свідчили про те, що їх дії, які супроводжувались насильством над потерпілими, приниженням їх честі та гідності, були зумовлені не особистою неприязню до потерпілих ОСОБА_15 та  ОСОБА_6 , а саме бажанням протиставити себе суспільству, продемонструвати зневагу до загальноприйнятих норм і правил поведінки, бажанні самоствердитись у підлітковому середовищі.

За таких обставин апеляційний суд правильно дійшов висновку про наявність удіях ОСОБА_8 і ОСОБА_9 складу злочину, передбаченого ч.2 ст.296 КК, а тому обґрунтовано відмовив у задоволенні апеляційних скарг захисників у частині закриття кримінального провадження з підстав відсутності в діянні обвинувачених складу вказаного кримінального правопорушення.

Проте суд апеляційної інстанції в порушення вимог кримінального процесуального закону безпідставно не розглянув клопотання сторони захисту про застосування Закону України «Про амністію у 2016 році» та звільнення ОСОБА_8 і ОСОБА_9 від відбування покарання.

Так, відповідно дост. 1 Закону України «Про застосування амністії в Україні» від1жовтня 1996 року № 392/96-ВР амністією є повне або часткове звільнення від відбування покарання осіб, визнаних винними у вчиненні злочину.

Цим же Законом передбачено, що дія закону про амністію поширюється на кримінальні правопорушення, вчинені до дня набрання ним чинності включно (ст. 5), особи, на яких поширюється дія закону про амністію, можуть бути звільнені від відбування як основного, так і додаткового покарання (ст. 6).

Одночасно пунктом «а» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» визначено, що особи, які на момент вчинення злочину були неповнолітніми, звільняються від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, непов`язаних з позбавленням волі, якщо вони, зокрема, визнані винними у вчиненні умисного злочину, який не є тяжким або особливо тяжким.

Рішення про застосування амністії приймається судом за наявності відповідної згоди особи, щодо якої вирішується таке питання.

Оскільки неповнолітні ОСОБА_8 і ОСОБА_16 вчинили умисний злочин, який не є тяжким або особливо тяжким, 02 квітня 2017 року, тобто до набрання чинності Законом України «Про амністію у 2016 році», яке відбулося 07 вересня 2017 року, то вони підпадали під дію пункту «а» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» та надали на це згоду в апеляційному суді.

Тому суд апеляційної інстанції повинен був застосувати закон про амністію, незастосування якого потягло порушення вимог ст. 413 КПК.

Це порушення може бути виправлене касаційним судом, а тому касаційні скарги захисників підлягають задоволенню частково, а судові рішення щодо ОСОБА_8 і ОСОБА_9 зміні зі звільненням засуджених від відбування покарання на підставі п. «а» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році».

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд ухвалив: касаційні скарги захисників ОСОБА_10 та ОСОБА_11 задовольнити частково.

Вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 23 лютого 2021 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 12 липня 2021 року щодо ОСОБА_8 та ОСОБА_9 змінити.

На підставі п. «а» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» звільнити ОСОБА_8 та ОСОБА_9 від відбування призначеного їм покарання.

У решті судові рішення залишити без зміни.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.