Коли любов до України вимірюється не словами, а справами: як волонтери з Онопріївки щодня готують для фронту
Є люди, про яких можна розповідати довго, але зрозуміти масштаб їхньої праці можна лише тоді, коли побачиш усе на власні очі. Колись мені випала така нагода – побувати в гостях у волонтерки з Онопріївки, що на Тальнівщині Людмили Перцьової та спостерігати за тим, як народжується допомога для українських захисників (хоч знайомі в телефонному режимі дуже давно).
Пам’ятаю той день до дрібниць. Пані Людмила, як і завжди, зустріла дуже гостинно. Її двір потопав у квітах, усе навколо було доглянутим і затишним. І мимоволі виникало запитання: як вона встигає? Як можна одночасно підтримувати ідеальний порядок вдома, доглядати за квітами, організовувати людей, керувати волонтерською роботою й при цьому ще знаходити сили усміхатися? Напевно, відповідь одна – коли людина живе серцем.
Тоді мені навіть запропонували скуштувати страви, які готують для військових. І я чесно можу сказати: це було дуже смачно. Однак справа не лише у рецепті чи продуктах. Ця їжа має особливий смак, бо приготовлена з любов’ю. Саме тому вона така цінна для тих, хто сьогодні захищає Україну.
Особливо вразила організація роботи. Там немає випадкових людей чи хаосу. Кожен знає свою справу. Хтось чистить овочі, хтось варить, хтось фасує готові страви, інші пакують реторт-пакети, готують автоклави, контролюють процес. Робота кипить без зайвих слів, ніби добре налагоджений механізм. Але головне – цей механізм працює не заради прибутку чи слави, а заради життя українських воїнів. Нині команду наповнили: Ірина Савченко, Оксана Драгун, Світлана Майчук, люди, які переїхали в нашу громаду через повномасштабне вторгнення – Людмила Абальмаз, Наталія Астаніна та автоклавщики –Володимир Калина і Володимир Драгун. А ще до праці долучаються дві маленьких красуні – Ольга та Марія, які змалку розуміють цінність допомоги.
І навіть сьогодні, коли пані Людмила переживає непростий період після серйозної травми, її відданість спільній справі не стала меншою.
Нещодавно вона зламала ногу, перенесла операції, але це не зупинило її. Хтось на її місці дозволив би собі довгу реабілітацію й відпочинок. Та не вона. Сьогодні її можна побачити то на триколісному транспорті, то на милицях, то опираючись на будь-яку опору, але вона все одно поруч зі своєю командою. Організовує, координує, підтримує, працює. І дивлячись на цю бойову жінку, важко повірити, що ще зовсім недавно вона перенесла операції. Саме такі люди сьогодні є прикладом незламності українського тилу.
Днями одна з бойових бригад звернулася до волонтерів із проханням виготовити велику партію реторт-пакетів. Відповідь була миттєвою – відмовляти навіть не думали. Адже коли на передовій чекають допомоги, часу на роздуми немає.
Разом із командою Людмила Перцьова виконала велике замовлення. До роботи долучилися незмінні помічники-автоклавщики Володимир Калина, Володимир Драгун, а також двоє жителів села Соколівочка, які без вагань підставили своє плече. Не залишився осторонь і Олег Цимбал, який вкотре допоміг із транспортом та був поруч саме тоді, коли це було найбільш необхідно.
Попереду на волонтерів чекали ще кілька днів роботи з автоклавами. Попри біль, втому та фізичні обмеження, пані Людмила не залишає свою команду.
«Моя нога ще не дозволяє працювати так, як раніше, але поки поруч такі люди, які щодня кажуть: «Нічого, прорвемося! Разом – до Перемоги!», я знаю – ми все подолаємо», – говорить вона.
У цих словах – сила всього українського волонтерства. Кожен реторт-пакет, який вирушає звідси на фронт – це набагато більше, ніж просто готова їжа. Це турбота, підтримка, вдячність, тепло домашньої кухні й нагадування нашим військовим, що про них пам’ятають і чекають.
Сьогодні, коли українські захисники щодня боронять країну на передовій, такі люди, тримають свій фронт у тилу. Вони не носять зброї, але їхня праця не менш важлива. Вона зігріває, додає сил і допомагає нашим воїнам вистояти. Саме завдяки таким невтомним людям Україна залишається сильною. Бо поки одні захищають державу зі зброєю в руках, інші щодня вкладають у свою працю душу, серце і любов. І, мабуть, саме з таких маленьких, але надзвичайно важливих справ і народжується велика Перемога.
Аріана НЕСТЕРЕНКО
Ігор Новицький: партнерство з CEJA відкриває нові можливості для молодих фермерів України