Коли Великдень – це більше, ніж свято: історія родини з Тального
Свято Великодня для кожної родини має особливе значення. Для когось це час духовного очищення і молитви, для інших – привід зібратися всією родиною за святковим столом, а для когось – усе разом.
«Раніше, як ми були в Польщі, ми дуже сумували за Україною. І вирішили на Великдень, саме тоді, коли ми святкуємо його в Україні, знайти православну церкву. Пам’ятаю, тоді ще пофарбувала яйця в цибулинні. Це для мене було так символічно, ніби я з бабусею красила ці крашанки».
Хоча паски тоді купували, відчуття українського Великодня вдалося зберегти. Того дня вони святкували у польській православній церкві, і цей момент для неї став надзвичайно теплим спогадом.
«Я ще не доросла до того, щоб пекти пасочки, – усміхається Аліна. – Ми поки просто купуємо їх. А от яйця я фарбую обов’язково в цибулинні, з візерунками. Листя петрушки прикладаю до яйця, загортаю в тканинку і на ніч у цибулиння. Так мені передала бабуся, ще й без фарбників, усе натуральне. Щоб діти могли їсти».
У дитинстві наша співрозмовниця відвідувала церкву самостійно, але у своїй вже новоствореній сім’ї вона впевнено бере за руку маленьку Христинку, чоловіка, і всі разом вирушають до церкви, аби освятити великодні кошики. Навіть коли Христинка була ще зовсім маленькою, вони брали візочок і йшли разом. Ця традиція бути всією родиною в храмі стала однією з найцінніших.
«Минулого року я вже придбала два власних кошики, а не взяла в мами, – каже Аліна з гордістю. – Один для Христинки невеличкий, інший для себе. І купила гарні рушнички. Для мене це вже суперперемога. Це ж означає, що я доросла. Що в мене вже є особистий кошик на Великдень».
Найбільше Чернишенко любить у Великодні ту особливу атмосферу єдності. З дитинства запам’яталося, як після служби родина сідала разом, щоб «битись» крашанками. Ця традиція жива й донині: щороку всі збираються в бабусі, яка, до речі, найчастіше виграє у цих «навбитках». У великій родині завжди весело, і є навіть своя мила пасхальна історія: всі стукаються яйцями, а от з’їсти їх ніхто особливо не любить… крім бабусі, яка після «битви» доїдає всі залишки. Так було з дитинства – бабуся доїдала й за Аліною, яка більше любила гру, ніж самі яйця.
Хоча дім до Великодня родина не прикрашає активно, все одно в атмосфері відчувається свято. Кошик, рушничок, родинне зібрання, пахощі свіжої паски, дитячий сміх Христинки, яка змагається з бабусею в «навбитках» – усе це створює неповторне відчуття весни, надії і нового життя.
Коли питаєш Аліну, що для неї найважливіше у Великодні, вона без вагань відповідає:
«Найбільше мені подобається те, як всі люди разом йдуть до церкви, святять пасочки. Єдність – це найцінніше. Те, що ми всією родиною збираємось, сміємось, граємо, згадуємо. Дім ми не дуже прикрашаємо, але головне – це наші відчуття. А ще традиції, які передаються далі. Мені хочеться, щоб Христинка запам’ятала, як це важливо святити пасочку, фарбувати яйця, йти до бабусі, проводити час з родиною. Щоб для неї це завжди було символом дому».
Великдень для них – це щось особливе. Це можливість побути разом, згадати рідних, подякувати за кожен день, і відчути себе частиною чогось справжнього й вічного. І саме в цій простоті – найбільша краса українського Великодня.
Аріана НЕСТЕРЕНКО