«Коли загину, світ дізнається про Тебе набагато більше: Ти моя Рідна Душа, і ми… Зустрінемося»
Історії Війни (АК)
Свого часу, ще в Лютому 2025 року, Юлія Воборнікова-Головко, яка тоді була снайпером, повідомила читачів власної ФБ-сторінки, що певно, напише книжку.
Тоді вона сказала:
Друзі, я таки вирішила закінчити свою маленьку збірку «Записки цинічного снайпера», і в подальшому її надрукувати.
На цій сторінці поки буду викладати ті невеликі розповіді, які би хотіла включити в неї.
Чекаю Ваших думок і рецензій. Бо мені якось все одно на думку іменитих літературних критиків, я пишу для свого Народу і своїх Друзів))).
А буквально вчора ця Дівчина-Воїн написала допис, який багатьох зачепив за живе і розлетівся мережею:
- Коли я загину, світ дізнається про Тебе набагато більше.
Як ти в свої 19 років приїхав захищати мою країну. Хоча не повинен був. Але прийняв це рішення, і воно коштувало тобі життя.
Коли я загину, стане відомо що російські дрони і українське некваліфіковане командування - це комбо, при якому майже не можливо вижити.
Він «прилип» до мене з першого дня нашого знайомства, підкупивши мене тим, що допоможе мені вивчити мову, яку я ще не знаю, і якою він володів ідеально.
Ніхто не знав хто я для нього – подруга? Сестра? Коханка? (жоден з цих варіантів не відповідає дійсності).
Він просто став моєю Рідною Душею, а я – його. Увірвався в мій світ, зібрав мене зламану по частинах, і змусив знову вірити у майбутнє. Хлопчина, який у свій 21рік був більше чоловіком, ніж основна маса тих, кого я знаю.
Він обіцяв мені повернутися з тої задачі, і я знаю що намагався, з усіх сил намагався. Я намагалася його витягти, але мені не вдалося.
Коли я загину світ дізнається про єдину людину, яка зголосилася їхати зі мною і витягати його пораненого, але ми не встигли.
Після його загибелі навіть найближчі не вірили що я зможу зібрати себе до купи. Але я змогла, в тому числі і тому, що обіцяла його мамі повернути його тіло додому. І я це зроблю.
Або ляжу в тій клятій посадці поряд з ним.
Я обіцяла за його смерть знищити тисячі, і точно не загину поки не закрию цей рахунок.
5 довгих місяців я не могла змусити себе написати про Нього. Не могла писати взагалі. Спілкуватися. Нестерпно боліло. Болить і зараз, але моя Рідна Душа заслуговує на те, щоби про нього знали.
Він досі рахується тим, що зник безвісти. Хоча на жаль я знаю гірку правду.
За його смерть кару отримають усі. Не важливо, буду я жива чи ні.
Він так хотів бачити мене командиром роти. Я ним стала. Але вже в іншій частині і без нього.
Моя рота названа його Позивним. А мої пілоти, знаючи нашу історію, готуються єбошити орків як боженьки.
Я не знаю скільки мені відпущено ще в цьому світі. Але я точно знаю, що коли за мною прийде смерть, я точно буду посміхатися. Тому що там, перед воротами в інший світ, мене вже чекає Моя Рідна Душа.
«Волтер», 2004-2025 рр.
Зустрінемося.
Так було тисячі років до... Так буде тисячі років після...
Радіо Трек: НОВИНИ