Колишній партнер забрав собаку після розриву стосунків: чи можна повернути її через суд
Після розриву стосунків колишні партнери нерідко сперечаються не лише через квартиру, автомобіль чи інше майно, а й через домашніх улюбленців. Якщо кожен вважає тварину своєю, вирішити конфлікт без суду вдається не завжди. У справі, яку розглянув Смілянський міськрайонний суд Черкаської області, колишні співмешканці не змогли домовитися, кому має залишитися померанський шпіц. Суду довелося визначити, хто документально підтвердив право власності на собаку та чи є підстави витребувати її з чужого незаконного володіння.
Обставини справи
Позивач повідомив, що у квітні 2024 року придбав за договором купівлі-продажу чистопородного собаку породи GERMAN SPITZ TOY/POMERANIAN за 50 тис. грн. Після покупки він почав проживати разом із відповідачкою. Однак після припинення спільного проживання у лютому 2026 року, за словами позивача, жінка забрала собаку та відмовилася її повертати. У листуванні вона визнавала, що собака належить позивачу, але пропонувала згодом компенсувати її вартість, що його не влаштовувало.
Відповідачка заперечувала позов. Вона стверджувала, що собаку їй подарували, а на підтвердження цього посилалася на ветеринарний паспорт, у якому саме вона була зазначена першим власником тварини, а також на письмові пояснення своєї матері.
Позивач, своєю чергою, зазначав, що жодного договору дарування не існує, ветеринарні документи були оформлені вже після припинення спільного проживання, а також надав матеріали, які, на його думку, спростовували версію про добровільну передачу собаки.
Що встановив суд
Суд нагадав, що відповідно до статті 180 Цивільного кодексу України тварини є особливим об'єктом цивільних прав, але на них поширюється правовий режим речі. Отже, власник має право вимагати повернення майна з чужого незаконного володіння за правилами віндикаційного позову.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що право власності позивача підтверджується договором купівлі-продажу від 1 квітня 2024 року, за яким він придбав собаку та отримав відповідні документи. Водночас відповідачка не надала належних і допустимих доказів того, що тварина була подарована їй.
Окремо суд звернув увагу, що пояснювальна записка матері відповідачки не є доказом, передбаченим ЦПК України, а клопотання про її допит як свідка стороною не заявлялося. Сам по собі ветеринарний паспорт, у якому відповідачка зазначена першим власником, також не підтвердив законність набуття нею права власності на собаку.
Суд також врахував, що звернення позивача до правоохоронних органів свідчать про відсутність його добровільного волевиявлення на відчуження собаки.
Висновок суду
Суд окремо зазначив, що у справі 703/1972/26 не вирішував питання про правдивість тієї чи іншої версії сторін щодо обставин вибуття собаки. Підставою для витребування тварини стало виключно те, що позивач підтвердив право власності договором купівлі-продажу, тоді як відповідачка не підтвердила належними доказами законність набуття права власності на собаку.
У результаті суд задовольнив позов, зобов'язав відповідачку повернути позивачу собаку на кличку «Ляля», а також стягнув із неї 1331,20 грн судового збору. Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
