«Кошики» для суддів: чому ВРП заговорила про політичний вплив лише після операції «Феміда»

Українська судова система все гостріше відчуває кадровий голод: судам бракує людей, навантаження на тих, хто залишився, зростає, а процедури добору й призначення нових суддів затягуються. І проблема вже давно вийшла за межі окремих вакансій і перетворилася на постійний виклик для правосуддя.

Але кадровий дефіцит — це лише верхівка проблеми. Поки одні кандидати проходять усі необхідні процедури й чекають на призначення, система продовжує втрачати суддів, а питання незалежності судової влади все частіше перетинається з політичними конфліктами.

Початок вересня 2026 року ознаменувався несподіваною активністю на офіційному вебпорталі Президента України: один за одним почали з’являтися укази про призначення суддів до місцевих та апеляційних судів. Серед новопризначених — судді, які перебували в підвішеному стані та без повноважень неймовірні дев’ять, десять, а то й одинадцять років, як-от Марина Лозинська чи Тарас Заєць. Професійна спільнота назвала цю подію «кінцем епохи кошиків».

Проте це свято відновлення правосуддя має надто гіркий присмак. Швидке підписання указів розпочалося не в результаті планової роботи, а лише після того, як Вищий антикорупційний суд розглянув питання про застосування запобіжного заходу до колишньої заступниці керівника Офісу Президента Ірини Мудрої у кримінальному провадженні, в якому їй повідомлено про підозру.

Суд застосував тримання під вартою з альтернативою внесення застави. Сам факт обрання запобіжного заходу не свідчить про визнання особи винною. Водночас документальних підтверджень прямого причинно-наслідкового зв’язку між арештом і початком підписання указів немає, тому йдеться лише про часовий збіг цих подій.

За умов гострого кадрового дефіциту в судах тривале утримання суддів без повноважень перетворюється з організаційної проблеми на виклик для правосуддя. Точний обсяг таких бюджетних витрат потребує окремого розрахунку на підставі даних ДСА України.

І найгостріше питання цієї кризи — не лише в кількості вакантних посад, а в спроможності самої системи захищати незалежність суддів. Чому органи, які мають бути її запобіжниками, передусім Вища рада правосуддя, зволікали з наданням публічної та переконливої відповіді на звинувачення у політичному впливі й неформальному відборі? Конституція прямо покладає на ВРП обов’язок вживати заходів для забезпечення незалежності суддів.

Анатомія «кошиків»: від публічних заяв до плівок НАБУ

Тіньове сортування суддів вийшло в публічну площину у квітні 2024 року. Щойно призначена заступниця керівника Офісу Президента Ірина Мудра під час круглого столу «Правосуддя майбутнього» зробила відверту заяву. Вона повідомила, що провела «інвентаризацію» подань ВРП про призначення суддів та розподілила їх на два кошики.

Перший кошик — це судді та кандидати, рекомендовані оновленими складами ВККС та ВРП починаючи з 2023 року. Їхні укази Мудра пообіцяла «запускати» негайно.

Другий кошик — подання, які надійшли від старих складів органів суддівського врядування до 2022 року. Щодо них заступниця керівника ОП висловила сумнів, зауваживши, що «не зовсім зрозуміло, що з ними робити».

Цей виступ викликав хвилю обурення. Посадовиця Офісу Президента, який забезпечує діяльність глави держави і не належить до системи органів виконавчої влади, фактично повідомила про додаткове розмежування подань ВРП, прямо не передбачене законодавством. Це стало приводом для занепокоєння щодо ризику вибіркового, не передбаченого законом підходу до кадрових подань.

У серпні 2026 року НАБУ та САП оприлюднили записи негласних слідчих (розшукових) дій у межах кримінального провадження щодо організованої групи під керівництвом топпосадовців. Під час відкритого засідання ВАКС прокурор САП, обґрунтовуючи клопотання про запобіжний захід, озвучив окремі фрагменти цих матеріалів.

За інтерпретацією сторони обвинувачення, зміст розмов може свідчити про обговорення призначень суддів за принципом особистої лояльності та неформальних домовленостей — зокрема прокурор процитував фразу «хто до неї добіг, того вона випустила, а хто не добіг – того тримає далі» і згадав про «пул» приблизно з 30 суддів.

Важливо: суд ще не оцінював ці матеріали під час розгляду справи по суті, а їхня достовірність, повнота та допустимість остаточним судовим рішенням не встановлені. Це — позиція сторони обвинувачення, озвучена в межах клопотання про запобіжний захід, а не встановлений судом факт.

Цей тіньовий контроль, якщо викладена версія підтвердиться, полегшувався практикою: індивідуальні укази про призначення суддів стали нормою, тоді як раніше вони видавалися колективними списками.

Де була Рада, коли суддів поділили на «кошики»?

Конституційний статус Вищої ради правосуддя визначає її як орган, покликаний гарантувати незалежність судової влади та захищати її від політичних впливів з боку інших гілок влади. Проте реакція ВРП на появу концепції «кошиків Мудрої» та подальше оприлюднення плівок НСРД була досить пасивною — жодної офіційної заяви чи засудження таких дій не прозвучало.

Члени Вищої ради правосуддя не раз публічно говорили, що судова система працює на межі. Вони визнавали кадровий дефіцит, перевантаження, емоційне виснаження суддів і необхідність захищати незалежність правосуддя.

Проте, у відкритих джерелах, перевірених до 10 вересня 2026 року, не вдалося виявити окремої публічної заяви ВРП щодо висловлювань Ірини Мудрої у квітні 2024 року про розподіл подань на два «кошики».

Понад два роки питання впливу на проходження кандидатів, відібраних у конституційно визначеній процедурі, залишалося переважно на рівні дискусій та професійних припущень. В той же час сама концепція «кошиків» викликала очевидні питання щодо меж повноважень органів виконавчої влади та гарантій незалежності судової влади.

«Феміда» — момент, коли суддівське самоврядування вийшло назовні

Лише у 2026 році система нарешті заговорила — але вже після того, як замість публічних заяв з’явилися матеріали кримінального провадження. 10 вересня ВРП ухвалила рішення №1884/0/15-26, а 14 вересня оприлюднила спеціальну публічну заяву щодо можливого використання процедур призначення суддів для формування особистої лояльності.

Після появи матеріалів «Феміди» колишній член ВРП Роман Маселко, за його твердженням, звернувся до Ради з пропозицією публічно відреагувати на інформацію про можливий вплив на суддів та торгівлю лояльністю в обмін на швидке просування призначень.

ВРП відреагувала. Причому досить швидко — ухвалила публічну заяву, засудила неправомірний вплив і нагадала суддям про необхідність повідомляти компетентні органи про випадки тиску.

Що насправді означає заява ВРП: важливі сигнали для суддів

За зовні стриманою заявою ВРП ховаються цілком конкретні юридичні сигнали.

ВРП фактично нагадала: добір, призначення чи переведення судді — це не предмет особистої домовленості з представником влади. Кадрові процедури мають публічно-правовий характер і не можуть перетворюватися на інструмент формування особистої залежності кандидата від тих, хто впливає на його кар’єру.

ВРП окремо нагадала суддям про пункт 6 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Суддя зобов’язаний повідомити ВРП та Генерального прокурора про втручання у здійснення правосуддя протягом п’яти днів. Неповідомлення про такий факт є дисциплінарним проступком.

Це важливий акцент саме в нинішньому контексті. Після появи матеріалів НСРД аргумент «усі знали, але всі мовчали» вже не може сприйматися як нормальна модель поведінки.

Посилаючись на європейські стандарти, зокрема Рекомендацію Комітету Міністрів Ради Європи CM/Rec(2010)12 та практику ЄСПЛ у справі «Гжеда проти Польщі», ВРП проводить межу між професійною лояльністю та політичною залежністю.

Суддя може і повинен бути лояльним до Конституції, закону та принципу верховенства права. Але не до окремого представника виконавчої чи іншої гілки влади.

Яких дій чекати від ВРП після заяв про можливий вплив на призначення

Публічна заява сама по собі не впливає на відповідальність тих, хто міг чинити тиск, і не встановить вини тих, хто може фігурувати у матеріалах НСРД. Але вона створює для ВРП основу для наступних кроків.

Для ВРП це, мабуть, найважливіший виклик. Її завдання — не допустити, щоб неформальні механізми впливу взагалі ставали нормою.

Саме в цьому і полягає різниця між реакцією на кризу та інституційним захистом судової незалежності.

І тому справжню вагу нинішньої заяви ВРП покаже не її текст, а те, що буде після нього: чи з’являться конкретні дисциплінарні рішення, чи отримають оцінку повідомлення про тиск і чи стане правило «лояльність — лише Конституції та закону» реальною практикою, а не черговою декларацією.

Кримінальне провадження, у якому фігурує Ірина Мудра, саме по собі не доводить, що всі затримки у призначенні суддів були результатом незаконного впливу. Але воно посилило питання, які роками залишалися без належної публічної відповіді: чому частина подань ВРП не реалізовувалася роками, якими критеріями визначали черговість указів і чи існували неформальні механізми впливу на суддівські призначення.

Вища рада правосуддя відреагувала на публічно озвучені відомості про можливе використання процедур призначення суддів для формування їхньої особистої лояльності. Тепер головне питання — що саме Рада робитиме з цією інформацією та чи перейде від загальних заяв до перевірки конкретних обставин.

Публічна заява ВРП визначає позицію органу щодо неприпустимості використання кадрових процедур як інструменту впливу на суддів. Однак оцінити ефективність цієї позиції можна буде за конкретними діями: чи буде перевірено обставини затримок із призначенням суддів, встановлено рух відповідних подань та з’ясовано, з яких причин і на яких підставах затягувалося їх опрацювання.

У центрі цієї історії — процедура, від якої безпосередньо залежить незалежність майбутнього судді. Людина може пройти всі передбачені законом етапи добору, отримати подання ВРП про призначення, але тривалий час залишатися в очікуванні указу. Якщо причини такого очікування залишаються незрозумілими, виникає простір для посередників, неформальних домовленостей, обіцянок та розмов про можливі «особисті послуги».

Чи реалізувався такий ризик у конкретних випадках — ще належить встановити. Водночас перевірка обставин проходження подань не обов’язково потребує очікування завершення кримінального провадження чи вироку суду. Перший крок — аналіз документів, які мають показати, коли і де саме затримувалася процедура призначення, з яких причин це відбувалося та як на такі обставини реагувала ВРП.

ВРП має пояснити, які дії вона вживала для захисту незалежності суддів, чи зверталася до Президента щодо прострочених подань, чи вела облік таких випадків і чи готова підтримати прозорий механізм, який унеможливить вибіркове блокування указів у майбутньому.

Призначення суддів не може залежати від неформальних контактів, політичної лояльності або черговості, яку ніхто не здатен пояснити. В умовах кадрового дефіциту державі потрібна не чергова хвиля одноразових указів, а процедура, яка є передбачуваною, публічною та однаковою для кожного кандидата.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.