«Країна, до якої важко бути байдужим», але… Як нам достукатися до Зеленського? (ФОТО)

“Contra Spem Spero” (AK)

Кожен керівник любить слухати тих, хто говорить  йому хороше і захоплено ловить кожне його (чи її слово) випромінюючи цілковите та абсолютне захоплення.

Захоплення всім, що говорить і сам керівник.

Проблема в тому, що у випадку з Зеленським ми маємо або розслабитися і просто дивитися – чим все закінчиться, або спробувати якось його все ж таки – пробудити і вивести зі стану сомнабули, яка вважає нормальним:

• « 20 годин на день» розмовляти по телефону з лідерами інших держав
• Стверджувати, що в нього, як в Президента, «немає часу на Стратегію, бо весь час йде на Тактику»
• Казати, при цьому, що він, як Президент, може опертися лише на «5-6 менеджерів». І це число він називав ще до «міндіч-ґейту» та інших скандалів, які вибили з зазначеного числа практично всіх (?)

Не дивно, що за таких умов, для України та ГУР стає несподіванкою масове застосування ворогом реактивних «Шахедів», розробленої системи ППО проти балістики немає, самі наші ракети нікуди не летять і всі говорять про якісь неймовірні діри в бюджеті, які невідомо як там з’явилися.

АЛЕ

Нижче подаємо деякі тези зі свіжого допису Дениса Блощинського

КРАЇНА, ДО ЯКОЇ ВАЖКО БУТИ БАЙДУЖИМ

 

Увечері 25 лютого 2022 п'ятеро наших високопосадовців у темному одязі вийшли на Банкову. Хтось тримав телефон трохи нерівно, за їхніми спинами горіли ліхтарі урядового кварталу.

 

Президент сказав у камеру, що всі тут і перелічив всіх по іменах та посадах. Те відео тривало хвилину з невеликим, але з нього, як мені здається, почалася комунікаційна історія, про яку тепер пишуть аналітики в закордонних журналах.

Днями я прочитав текст Валерій Пекар і Vladyslav Rashkovan в «Новій Східній Європі» про вісім чинників, завдяки яким Україна п'ятий рік утримує увагу світу.

 

Там моральна ясність цієї війни і давній сюжет про Давида й Голіафа, громадянська самоорганізація і армія, в якої тепер вчаться воювати інші, дипломатія, що перетворює співчуття на бюджети, транші й контракти.

 

Одним із чинників автори називають Зеленського. На цьому пункті я зупинився надовго, бо він змусив мене сформулювати припущення, яке навряд чи сподобається багатьом моїм друзям.

Питань до Зеленського в мене багато, і жодне з них не зникло після прочитання. Мене турбує, як його влада говорить із власним суспільством і як реагує на корупцію, кого призначає і кого прибирає, наскільки готова чути людей, які приносять незручні новини.

 

Мені здається, у президентство він прийшов зі сцени, з досвідом підкорення залів і рейтингів, і цей досвід дуже погано готував людину до ваги державного рішення, коли між твоїм словом і чиїмось життям лишається один підпис.

До двадцять другого року він, як мені видається, повільно дізнавався, що посада і образ посади живуть різним життям. А в лютому ця відстань раптом стиснулася до кількох годин між нічним дзвінком і ранковим ефіром.

Що відбулося в ньому самому, ми не знаємо і знати не можемо, бо внутрішнє життя людини закрите навіть для тих, хто сидить поруч. Але ми бачили, як змінилися його дії.

 

 Він лишився в Києві, за рік виступив перед сорока парламентами і форумами, привіз до Конгресу прапор із фронту, знаходив слова, через які пенсіонерка в Лісабоні чи студент у Торонто відчували холод нашої зими. І все, за що його критикували в мирний час (звичка до камери, амбіції, різкість, яка дратувала партнерів), раптом виявилося інструментом, придатним для війни.

Я не думаю, що він подолав свої обмеження. Навпаки…

 

Ті самі риси, які допомагали йому говорити зі світом, досі заважають йому слухати власну країну.

 

Людина, яка звикла переконувати зал, рідко вміє мовчати, коли зал говорить до неї, а бажання тримати в руках розповідь про Україну погано уживається з правом громадян розповідати її по-своєму.

 

Той нерівний кадр із Банкової колись сказав світові, що ми тут, а сам Зеленський  став одним із тих, хто змінив місце України у світі.

 

ОДНАК…

Радіо Трек: НОВИНИ