Кремація не завершує поховання: Верховний Суд про те, скільки можна зберігати урну з прахом

Після смерті чоловіка його тіло кремували, а урну з прахом отримала дружина. Однак мати померлого наполягала, що поховання так і не було завершене: урна залишалася у невістки, яка, за словами позивачки, не давала їй можливості належно попрощатися із сином та вшановувати його пам’ять у місці поховання.

Сімейний конфлікт дійшов до Верховного Суду і поставив перед судами непросте питання: чи можна невизначено довго зберігати урну з прахом удома, якщо закон прямо не встановлює строку для її захоронення, і де проходить межа між правами особи, яка організовує поховання, та правами інших близьких померлого.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду звернув увагу: кремація сама по собі ще не означає завершення поховання, а відсутність у законі чіткого строку для захоронення урни не дає підстав безстроково відкладати завершення цієї процедури.

Водночас ВС не вирішив спір по суті остаточно: постанову Київського апеляційного суду скасували, а справу направили на новий апеляційний розгляд.

Мати померлого вимагала завершити поховання урни з прахом

У серпні 2025 року мати померлого чоловіка звернулася до суду з позовом до його дружини про усунення перешкод у здійсненні поховання.

За матеріалами справи, після смерті чоловіка його дружина уклала договір на організацію поховання та надання ритуальних послуг шляхом кремації. 19 липня 2025 року тіло було кремовано у Київському крематорії, а урну з прахом передали дружині як замовниці поховання.

Мати померлого стверджувала, що дружина сина не повідомила її про смерть та передачу тіла до моргу, а питання кремації або традиційного поховання у труні з родиною не узгоджувала.

За словами позивачки, вона разом із батьком та братом померлого хотіла поховати його у могилі відповідно до православного християнського обряду. Вона також зазначала, що за життя син не залишив волевиявлення щодо кремації.

Після кремації мати намагалася домовитися з невісткою про подальше поховання урни. Для цього вона навіть звернулася до нотаріуса з проханням передати пропозицію зустрітися та обговорити питання поховання. Однак зустріч не відбулася.

У позові жінка просила зобов’язати дружину померлого усунути перешкоди у здійсненні її права на поховання — поховати урну з прахом сина на кладовищі або у колумбарії в Києві з дотриманням православного християнського обряду за її участю не пізніше ніж через 30 днів після набрання рішенням законної сили.

Перша інстанція відмовила у позові

Святошинський районний суд Києва у грудні 2025 року відмовив у задоволенні позову.

Суд виходив із того, що мати не надала належних і допустимих доказів, які б свідчили, що за життя її син висловлював іншу волю щодо свого поховання, ніж кремація.

Суд першої інстанції також вказав, що за наявності дружини мати, батько та брат померлого, хоча і є близькими родичами, не можуть всупереч волі виконавця волевиявлення померлого визначати спосіб поховання або вимагати передачі їм праху.

Оскільки кремація є дозволеним законом способом поховання, місцевий суд не побачив підстав зобов’язувати дружину проводити обряди на вимогу матері.

Апеляція: предметом спору була не кремація

Київський апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу матері, змінивши мотивувальну частину рішення, однак саму відмову в позові залишив.

Апеляційний суд звернув увагу, що мати фактично не оспорювала кремацію тіла сина. Її вимоги стосувалися іншого — завершення поховання, можливості взяти участь у ньому та надалі мати доступ до місця поховання.

Апеляція також встановила, що дружина отримала урну з прахом як особа, яка організовувала поховання.

Водночас суд зазначив, що Закон «Про поховання та похоронну справу» і Правила користування крематоріями не встановлюють конкретного строку, протягом якого після отримання урни з прахом її необхідно захоронити у колумбарії, родинному похованні чи в іншому передбаченому законом місці.

На цій підставі апеляційний суд дійшов висновку, що дружина прав матері померлого не порушила.

Верховний Суд: кремація ще не означає завершення поховання

Касаційний цивільний суд із таким підходом повністю не погодився.

Верховний Суд проаналізував статтю 298 Цивільного кодексу України, за якою кожен зобов’язаний шанобливо ставитися до тіла померлої людини та до місця її поховання.

Також Суд звернувся до Закону «Про поховання та похоронну справу».

За цим Законом поховання померлого — це комплекс заходів та обрядових дій, який триває від моменту смерті людини до поміщення труни з тілом або урни з прахом у могилу чи колумбарну нішу, а також охоплює облаштування та утримання місця поховання.

Стаття 26 Закону передбачає, зокрема, такі способи поховання:

• закопування труни з тілом у могилі;
• кремацію з подальшим закопуванням урни з прахом у могилі або її розміщенням у колумбарній ніші;
• розвіювання праху;
• інший спосіб з урахуванням етнічних, релігійних чи культурних традицій, якщо він не суперечить законодавству.

Аналізуючи ці норми, Верховний Суд дійшов важливого висновку: обов’язок із поховання не завершується у момент, коли крематорій видає урну з прахом особі, яка організовує поховання.

Поховання має бути завершене захороненням праху у спосіб, передбачений законодавством та/або прижиттєвим волевиявленням померлого.

Тобто після кремації урна має бути поміщена у могилу чи колумбарну нішу або прах може бути розвіяний у передбаченому для цього місці.

Чіткого строку немає, але він має бути розумним

Одним із ключових питань у справі стало те, що законодавство дійсно не встановлює конкретного граничного строку, протягом якого після кремації необхідно захоронити урну.

Однак Верховний Суд зазначив: відсутність чіткої кількості днів чи місяців не означає, що завершення поховання можна відкладати безстроково.

З огляду на принципи добросовісності, розумності та справедливості, такі строки повинні бути розумними та об’єктивно необхідними.

Інакше особа, яка взяла на себе організацію поховання, фактично отримувала б можливість взагалі його не завершувати лише тому, що законодавець не встановив конкретної дати.

На думку Верховного Суду, такий підхід може порушувати баланс між правом померлого на належне поводження з його тілом після смерті та правами близьких родичів на повагу до приватного і сімейного життя, зокрема на доступ до місця поховання для вшанування пам’яті.

При цьому визначати, який саме строк є розумним, суди повинні індивідуально у кожній справі.

Наприклад, необхідно враховувати, чи існували об’єктивні перешкоди для оформлення місця на кладовищі, у колумбарії або іншому місці, призначеному для поховання.

Чи можна зберігати урну з прахом удома

Верховний Суд окремо застеріг від надто широкого тлумачення своєї позиції.

Саме по собі тимчасове зберігання урни з прахом померлого вдома не є оскверненням або проявом неповаги до померлого.

Тобто Суд не заявив, що будь-яке перебування урни у квартирі є незаконним.

У цій справі значення мали інші обставини: урна продовжувала перебувати у дружини померлого, мати не мала можливості приходити до місця поховання сина, а стосунки між двома жінками були такими, що, за матеріалами справи, дружина не комунікувала з матір’ю щодо доступу до праху.

Верховний Суд наголосив, що сама відсутність законодавчого строку для завершення поховання не може автоматично виправдовувати бездіяльність особи, яка його здійснює. Суд має перевірити, чому поховання не було завершене і чи є такі причини обґрунтованими.

Мати і дружина мають рівнозначне право на вшанування пам’яті

Верховний Суд окремо звернув увагу на баланс інтересів найближчих родичів.

У постанові зазначено, що в цій ситуації мати і дружина померлого мають рівнозначне право на вшанування його пам’яті.

Разом із тим особа, яка виступає виконавцем волевиявлення померлого та взяла на себе організацію поховання, має обов’язок це поховання здійснити, зокрема й завершити.

Саме тому під час нового розгляду суд має перевірити:

• чи дотримано розумного строку для завершення поховання;
• чи мала мати доступ до урни з прахом сина та/або до місця його захоронення;
• чи може утримання урни у місці, недоступному для матері, з огляду на складні особисті стосунки між сторонами, бути втручанням у її право на приватне та сімейне життя;
• якщо таке втручання мало місце, чи було воно передбачене законом, чи переслідувало легітимну мету та чи було пропорційним.

І лише після такої оцінки суд може встановити, чи дійсно було порушено право матері на повагу до сімейного та приватного життя і чи може воно бути захищене саме тим способом, який вона обрала у позові.

Право на пам’ять про померлого може охоплюватися статтею 8 Конвенції

У своїй постанові КЦС ВС також звернувся до практики Європейського суду з прав людини.

Верховний Суд зазначив, що поняття приватного та сімейного життя є широким, а дія статті 8 Конвенції за певних обставин може поширюватися і на ситуації після смерті людини.

У практиці ЄСПЛ питання належного поводження з тілом померлого, можливості бути присутнім на похованні та можливості відвідувати могилу для вшанування пам’яті вже розглядалися через призму права на повагу до приватного і сімейного життя.

Таким чином, питання поховання не зводиться виключно до того, хто формально отримав урну після кремації. За певних обставин мають враховуватися також права інших близьких родичів.

Прижиттєва воля померлого має особливе значення

Окремо Верховний Суд звернув увагу на прижиттєве волевиявлення померлого.

Суд зазначив, що в практиці ЄСПЛ пріоритет має прижиттєва воля людини або її явні релігійні переконання, яких вона дотримувалася за життя, порівняно з особистими побажаннями особи, яка займається похованням.

До таких обставин можуть належати дотримання певних релігійних традицій, обрядів і вірувань, відвідування релігійних установ та інші прояви переконань людини за життя.

У цій справі матеріали не містили доказів того, що померлий визначив, де саме і яким способом після кремації необхідно захоронити його прах.

Водночас його мати посилалася на те, що син був хрещений за православним християнським обрядом.

Апеляційний суд, на думку Верховного Суду, мав перевірити, чи підтверджуються прижиттєві релігійні переконання померлого та чи мають вони значення для визначення способу завершення поховання. Цього зроблено не було.

Суд може визначити ефективний спосіб захисту

Верховний Суд також нагадав про принцип jura novit curia — «суд знає закони».

Йдеться про те, що саме суд повинен визначити, які правові норми необхідно застосувати до встановлених обставин, незалежно від того, на які конкретні статті посилаються учасники спору.

Крім того, якщо закон або договір прямо не встановлюють ефективного способу захисту порушеного права, суд відповідно до частини другої статті 5 ЦПК України може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Тому самої констатації, що суд не може нав’язувати дружині померлого певний релігійний обряд, було недостатньо для вирішення спору. Суд мав оцінити, чи існує порушене право матері та яким чином воно може бути ефективно захищене.

Верховний Суд не зобов’язував негайно поховати урну

Водночас важливо не перебільшувати наслідки постанови КЦС ВС.

Верховний Суд не зобов’язав дружину померлого поховати урну у визначеному місці, не встановив конкретний строк для захоронення і не постановив проводити православний обряд.

Так само КЦС ВС не встановив остаточно, що права матері вже були порушені.

Касаційний суд дійшов іншого висновку: апеляція не дослідила всіх обставин, необхідних для правильного вирішення спору.

Зокрема, належної оцінки потребують розумність строку завершення поховання, причини зберігання урни, доступ матері до праху або місця поховання, прижиттєве волевиявлення та релігійні переконання померлого, а також баланс прав матері й дружини.

Оскільки Верховний Суд у касаційному порядку не може самостійно встановлювати обставини, яких не встановили попередні інстанції, постанову Київського апеляційного суду було скасовано, а справу №759/19709/25направлено на новий розгля д до апеляційного суду.

Касаційну скаргу матері Верховний Суд задовольнив частково. Постанова КЦС ВС є остаточною та набрала законної сили з моменту її ухвалення.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.