Культурна екосистема європейського рівня: як створити її в Україні?

Сергій Тарута, народний депутат, перший заступник голови Комітету ВРУ з питань економічного розвитку, промисловець

Повернення “Скіфського золота” в Україну - приклад того, як ми, український народ, можемо об’єднувати зусилля для досягнення спільної значимої для держави мети. У далекому 2015 році український парламент звернувся до Генеральних штатів (Парламенту) Королівства Нідерланди щодо ситуації із артефактами, щодо яких була здійснена безсоромна спроба ворога вкрасти частину історії нашої держави. Прийняття тієї постанови, яку було ініційованою мною як народним депутатом, стало першим кроком визнання проблеми із колекціями Кримських музеїв, які опинилися в окупації, на найвищому державному рівні. Коли постало питання фінансування, щоб зупинити злочин росіян і подати позов, не було жодних вагань, адже йшлося про безцінну національну спадщину. 

Ідея створення Музею історичного культурного надбання “ПЛАТАР”, так само полягала в тому, щоб зібрати розпорошені предмети історичного та культурного значення, зберегти їх в Україні. Багато років музей виконував функції держави там, де їй не вистачало ресурсу. Це перший в Україні недержавний музей, який отримав офіційний статус юридичної особи та зареєстрував приватну збірку історичних артефактів.

Приватні музеї та колекції мають стати частиною загальної культурної екосистеми. Зрозумілі та прозорі правила для меценатів, створення механізмів державно-приватного партнерства - в умовах війни єдиний спосіб упорядкувати та зберегти для майбутніх поколінь національне культурне надбання. Крім того, це реальний, а не декларативний крок до євроінтеграції.

Франція вважається світовим еталоном у сфері державно-приватного партнерства в культурі. Тут благодійність у царині мистецтва та науки регулюється легендарним “Законом Леаоте”, який перетворив меценатство з альтруїзму на стратегію для великого капіталу. 

Для того, щоб інтегруватись в культурний простір ЄС, Україні потрібно зробити чотири ключові кроки: 

По-перше, імплементація Нікосійської конвенції та прозорість ринку. Євроінтеграція вимагає від України жорсткого виконання зобов'язань перед Радою Європи. Ухвалення пакету законопроєктів (зокрема на базі Нікосійської конвенції), які запроваджують жорстку відповідальність за незаконні археологічні роботи, фальсифікацію документів пам'яток та торгівлю ними в інтернеті. Створення прозорих правових механізмів, які дозволять добросовісним приватним колекціонерам легалізувати свої збірки через процедуру державної експертизи та внесення їх до єдиного Державного реєстру, визначивши чіткі дедлайни (наприклад, для археологічних знахідок).

По-друге, європейська інтеграція неможлива без демонополізації наукового знання. Реформування консервативних структур Національної академії наук України та Інституту археології НАНУ. Перехід від радянського відомчого монополізму до європейських відкритих дослідницьких платформ. Створення умов, за яких академічна наука не ізолюється від музейної спільноти та приватного сектору, а стає сервісом для дослідження, експертизи та популяризації культурної спадщини.

По-третє, державно-приватне партнерство та податкові стимули. Державний бюджет не здатний самотужки утримувати культуру. Потрібно залучати приватний капітал за європейськими правилами. Впровадження досвіду Франції та США, де меценати, інвестуючи в державні музеї чи купуючи мистецтво для країни, отримують серйозні податкові пільги. Створення захищених законом механізмів державно-приватного партнерства. Приватні фонди та державні музеї мають стати рівноправними партнерами, де чітко врегульовано питання довгострокових депозитів, спільного експонування та європейського страхування колекцій.

По-четверте, модернізація мистецької освіти. Європейський культурний ринок потребує фахівців нового типу: арт-менеджерів, кураторів, експертів із міжнародного права в царині культури та фахівців із цифровізації (AI та 3D-сканування колекцій).

Під час повномасштабної війни збереження культурної спадщини стає питанням виживання нації. Саме тому росіяни цілеспрямовано знищують і викрадають пам'ятки: стерти ідентичність народу означає підірвати його опір. Збережена спадщина водночас дає людям опору в найважчі часи: вона нагадує, що за нинішнім болем стоять століття стійкості, і підсилює віру в те, що спільнота переживе випробування та відродиться. Тож захищаючи культурні цінності, ми захищаємо не минуле, а майбутнє. Наразі, європейське майбутнє України.