Курсантка військового інституту виїхала за кордон і оскаржила присвоєння звання лейтенанта: суд пояснив, чому вона зобов’язана служити 5 років
Житомирський окружний адміністративний суд розглянув позов випускниці Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка до Міністерства оборони України та Військового інституту КНУ щодо правомірності присвоєння їй військового звання «лейтенант», прийняття на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу та направлення для подальшого проходження військової служби.
Позивачка просила визнати протиправним та скасувати пункт наказу Міністра оборони України від 5 березня 2022 року № 92, яким їй присвоєно військове звання «лейтенант», прийнято на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу та направлено у розпорядження відповідних командирів.
Суть справи
У 2017 році позивачка вступила до Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
28 липня 2017 року між нею та Військовим інститутом було укладено контракт про проходження військової служби (навчання) у Збройних Силах України курсантами вищого військового навчального закладу. Контракт набрав чинності 29 липня 2017 року відповідно до наказу начальника Військового інституту. Суд встановив, що контракт був підписаний позивачкою особисто за згодою матері.
За умовами цього контракту вона взяла на себе зобов’язання після завершення навчання продовжувати проходження військової служби на посадах осіб сержантського і старшинського або офіцерського складу протягом не менше п’яти років.
Після запровадження воєнного стану Кабінет Міністрів розпорядженням від 28 лютого 2022 року № 190-р доручив організувати атестацію курсантів випускних курсів військових навчальних закладів та здійснити їх достроковий випуск із присвоєнням військових звань офіцерського складу і призначенням на відповідні посади.
26 лютого 2022 року позивачка за дозволом командування виїхала у безпечне місце. У подальшому вона не брала участі у заходах, пов’язаних із подальшим проходженням військової служби за контрактом на посадах осіб офіцерського складу після закінчення закладу вищої освіти. У своїх поясненнях вона також зазначала, що з 2 березня 2022 року перебувала за кордоном.
Наказом Міністра оборони України від 5 березня 2022 року № 92 їй було присвоєно військове звання «лейтенант», прийнято на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу та направлено для проходження військової служби у розпорядження відповідних командирів.
У матеріалах справи також містився витяг із наказу командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 22 квітня 2022 року № 350, у якому зазначалося, що 5 березня 2022 року військовослужбовиця самовільно залишила місце служби та щодо неї здійснювалося досудове розслідування. Надалі наказом командувача Сухопутних військ їй було призупинено військову службу та дію контракту з 20 березня 2022 року.
Позивачка звернулася до суду, вважаючи наказ Міністра оборони в частині, що стосується її, протиправним.
Позиція позивачки
Позивачка стверджувала, що не укладала контракт про проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу після закінчення навчання.
Вона також зазначала, що не була присутня на складанні комплексного екзамену та/або захисті магістерської чи дипломної роботи, а тому, на її переконання, не могла бути атестована як випускниця.
За її позицією, після 26 лютого 2022 року вона за дозволом командування виїхала у безпечне місце, а з 2 березня перебувала за кордоном. Відтак рішення про її атестацію, на її думку, не могло бути прийняте.
Позивачка посилалася на те, що присвоєння їй військового звання «лейтенант», прийняття на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу та направлення для проходження служби відбулося всупереч вимогам законодавства.
Окремо вона ставила під сумнів використання раніше підписаного бланка контракту для оформлення проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу та набрання ним чинності у березні 2022 року. Також вона зазначала про відсутність, на її думку, належних доказів підписання нею відповідного контракту та документів щодо успішного завершення навчання й проходження атестації.
Позиція Міністерства оборони та Військового інституту
Міністерство оборони заперечувало проти позову та зазначало, що оскаржуваний наказ був виданий відповідно до нормативно-правових актів, які регулюють порядок проходження військової служби.
У відомстві наголошували, що видання наказу було пов’язане з необхідністю проведення дострокових випусків курсантів у 2022 році у зв’язку із введенням в Україні воєнного стану.
Військовий інститут, своєю чергою, посилався на контракт про навчання від 28 липня 2017 року, відповідно до якого позивачка взяла на себе зобов’язання після завершення навчання проходити військову службу на посадах сержантського, старшинського або офіцерського складу не менше п’яти років.
Військовий інститут зазначав, що при укладенні цього контракту позивачка усвідомлювала необхідність та правові підстави подальшого проходження військової служби після завершення навчання.
Суд також встановив, що між Міністерством оборони України в особі начальника Військового інституту та позивачкою було укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу.
У різних частинах рішення суд наводить дати 21 листопада 2020 року та 18 лютого 2021 року як дату укладення відповідного контракту. Водночас суд виходив із того, що контракт був укладений та набрав чинності 5 березня 2022 року. За його умовами військовослужбовиця зобов’язувалася проходити військову службу протягом строку дії контракту, а в разі настання особливого періоду — і понад встановлений строк у випадках, передбачених законом.
Суд також встановив, що до Військового інституту не надходили рапорти чи заяви позивачки про відмову від подальшого проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу після закінчення закладу вищої освіти.
Висновки суду
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходив із того, що військова служба є державною службою особливого характеру, пов’язаною з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Суд звернув увагу, що Закон України «Про військовий обов’язок і військову службу» розрізняє, зокрема, військову службу у формі навчання курсантів військових навчальних закладів та військову службу за контрактом осіб офіцерського складу.
Навчання курсанта у військовому навчальному закладі є окремим видом військової служби, а початком її проходження є день призначення на посаду курсанта.
Контракт про проходження військової служби у формі навчання є письмовою угодою між громадянином і державою, від імені якої виступає Міністерство оборони.
Суд установив, що контракт про навчання від 28 липня 2017 року був підписаний позивачкою особисто. За його умовами вона взяла на себе зобов’язання після завершення навчання проходити військову службу на посадах сержантського, старшинського або офіцерського складу не менше п’яти років.
Позивачка, як зазначив суд, не заперечувала своєї обізнаності з цією умовою договору. Тому суд дійшов висновку, що вже на момент укладення контракту про навчання вона усвідомлювала необхідність та правові підстави подальшого проходження військової служби після завершення навчання.
Окремо суд дослідив питання укладення контракту про проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу.
Суд послався на положення Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, відповідно до яких право укладати від імені Міністерства оборони контракти з курсантами та контракти про проходження військової служби на посадах офіцерського складу після завершення військового навчального закладу делеговане керівнику цього навчального закладу.
Суд установив, що контракт про проходження військової служби на посадах офіцерського складу був укладений і набрав чинності 5 березня 2022 року. У зв’язку з цим твердження позивачки про те, що вона не підписувала такого контракту після завершення навчання, суд визнав таким, що не відповідає фактичним обставинам справи.
Щодо доводів про відсутність позивачки під час атестації суд урахував особливі умови, в яких проводився достроковий випуск курсантів у березні 2022 року.
На виконання розпорядження Кабінету Міністрів від 28 лютого 2022 року № 190-р та наказу Міністерства оборони від 1 березня 2022 року № 78 у Військовому інституті було проведено атестацію випускників та достроковий випуск із подальшим направленням військовослужбовців для відсічі збройної агресії Російської Федерації.
У цей період Київ був зоною бойових дій. Курсанти Військового інституту були направлені на позиції у складі підрозділів Збройних Сил України для захисту та оборони міста, а атестація відбувалася у бойовій обстановці відповідно до урядового розпорядження про достроковий випуск.
Наказом Міністерства оборони № 78 передбачалося проведення атестації курсантів випускних курсів до 5 березня 2022 року та підготовка проєктів наказів про присвоєння випускникам звання «лейтенант» і призначення їх на відповідні посади.
Цим же наказом було визначено категорії курсантів, яких слід вважати випускниками, зокрема тих, хто навчався на останніх курсах для здобуття ступеня бакалавра або магістра.
Військовий інститут документально підтвердив, що відповідно до наказу ректора Київського національного університету імені Тараса Шевченка від 4 березня 2022 року позивачка закінчила у 2022 році Військовий інститут та здобула ступінь магістра за спеціальністю «Філологія», спеціалізацією «Військовий перекладач», із кваліфікацією магістра філології, перекладача з англійської та французької або німецької мови та офіцера тактичного рівня.
З огляду на це суд визнав необґрунтованими твердження про відсутність документів щодо успішного закінчення навчання.
Ключовим у справі № 240/929/23 став висновок суду щодо правової природи зобов’язання про подальше проходження служби.
Суд критично оцінив твердження позивачки про те, що вона не укладала контракт про проходження військової служби на посадах офіцерського складу після дострокового випуску, а контракт на навчання в магістратурі вважала неукладеним.
Суд зазначив, що обов’язок проходити військову службу протягом п’яти років виник у позивачки на підставі первинного контракту про навчання, укладеного при вступі до Військового інституту, та частини десятої статті 25 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу».
Достроковий випуск на підставі розпорядження Кабінету Міністрів від 28 лютого 2022 року № 190-р суд кваліфікував як форму закінчення військового навчального закладу в особливий період, що активує обов’язок подальшого проходження служби незалежно від подальшого підписання паперових бланків нових контрактів.
Оскільки позивачка здобула військову освіту та отримала офіцерське звання, суд дійшов висновку, що відповідно до умов первинного контракту про навчання та Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» у неї виник обов’язок проходити військову службу не менше п’яти років.
При цьому, за висновком суду, факт підписання або непідписання контрактів на подальших етапах навчання, зокрема під час навчання в магістратурі, не звільняє особу від виконання зобов’язань, прийнятих за первинним контрактом про навчання.
У підсумку суд визнав позовні вимоги необґрунтованими та відмовив у їх задоволенні.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
