Lukoil та Росатом: РФ планує підкупити Захід без завершення війни

Продаж міжнародних активів Lukoil та співпраця "Росатом" із європейською атомною промисловістю показують, як Кремль намагається зберегти економічні зв’язки із Заходом. І це є справжнім підкупом.

Енергетичний маневр

Москва шукає способи повернути російський бізнес на західні ринки, не припиняючи війну проти України. Показовим прикладом стала історія з міжнародними активами Lukoil.

Після запровадження американських санкцій проти російської нафтової компанії у жовтні 2025 року Москва отримала необхідність перебудувати роботу закордонного бізнесу. Сам Lukoil повідомив про намір продати міжнародні активи, а згодом оголосив про угоду з американською інвестиційною компанією Carlyle щодо продажу Lukoil International GmbH - структури, що володіє міжнародними активами групи.

Й це дуже важливий момент: йдеться не про скасування санкцій, а про спробу вивести активи з-під їхньої дії через зміну власника.

При цьому американське Управління з контролю за іноземними активами (OFAC) окремо дозволило переговори та укладання умовних контрактів щодо продажу Lukoil International, але сама ліцензія не дозволяє автоматично завершити операцію. Для фактичного продажу потрібен окремий дозвіл американського регулятора.

Умови Вашингтона показові: OFAC очікує, що після продажу зв’язки Lukoil International із російською материнською компанією будуть повністю розірвані. Американська сторона також вимагає не допустити фінансового "подарунка" Lukoil - зокрема виплати коштів наперед або використання схем обміну активами, які могли б забезпечити російській компанії економічну вигоду попри санкції.

Отже, російська стратегія виглядає ширшою за простий пошук покупця. Москва намагається зберегти самі бізнес-активи, клієнтів, інфраструктуру та доступ до західних ринків, змінюючи юридичну конструкцію їхнього володіння. Для Кремля це спосіб мінімізувати втрати від санкцій, а для Заходу - тест на те, чи можна відокремити російський капітал від міжнародного бізнесу так, щоб санкційний тиск не втратив сенсу.

Експерт OSW Марек Менкішак вважає, що Москва використовує бізнесові пропозиції не як нагороду за мир, а як інструмент політичного впливу. Мета, за його оцінкою, - домогтися послаблення санкцій, нормалізації відносин із Вашингтоном і припинення американської підтримки України навіть без завершення війни.

"Кремль намагається "купити"  адміністрацію Трампа, пропонуючи вигідні бізнес-угоди, насамперед пов’язані з оточенням Трампа", - зауважує він.

Втім офіційні документи поки не дають стопроцентрних підстав стверджувати, що Carlyle є "людьми Трампа" або що передача активів уже стала результатом домовленості про скасування санкцій. Навпаки, станом на вересень 2026 року OFAC прямо зазначав, що його санкції щодо Lukoil мають на меті тиснути на Москву, аби вона припинила війну.Однак всі модливі розслідування, вочевидь, ще попереду - після довиборів у Конгрес США в листопаді.

Атомний коридор

Але ще більше при цьому насторожує не менш показовий процес, щовідбувається в Німеччині.

Про що йдеться? У липні 2026 року влада Нижньої Саксонії схвалила розширення заводу Advanced Nuclear Fuels (ANF), дочірньої компанії французької Framatome, для виробництва шестигранних паливних збірок для реакторів російського типу. Виробництво має відбуватися за російською технологією та ліцензією TVEL, підрозділу державної корпорації  "Росатом", корий шле на голови українців ту саму смертоносну балістику.

Німецьке федеральне міністерство довкілля тоді прямо визнало ситуацію особливою: російський державний концерн опиняється залученим до атомного проєкту в Німеччині у той час, коли Росія веде війну проти України.

У Берліні ж заявили, що вважають таку співпрацю критичною, але водночас зазначили: відповідним інструментом для її припинення були б загальноєвропейські санкції проти російського ядерного сектору. На момент ухвалення рішення необхідної більшості країн ЄС для таких санкцій не було.

Нижня Саксонія при цьому встановила для проєкту низку обмежень. Зокрема, представникам TVEL і  "Росатом" заборонено вільно заходити на територію підприємства, російське обладнання має пройти незалежну перевірку, а його інформаційні системи - бути відокремленими від інших мереж заводу.

Але екологічна організація BUND не погодилася з рішенням. У вересні поточного року вона подала позов до Вищого адміністративного суду Нижньої Саксонії, оскаржуючи дозвіл на розширення заводу. Організація вказала, зокрема, на процедурні питання та ризики, пов’язані з участю російського державного концерну.

На початку жовтня BUND оголосила про намір подати ще й термінове клопотання, аби зупинити негайне виконання дозволу та не допустити початку робіт до остаточного судового рішення. Організація аргументує це тим, що Rosatom і Framatome можуть створити незворотну ситуацію ще до завершення судового розгляду.

Саме тут проявляється ширша проблема:Росія намагається зберегти присутність на Заході не обов’язково через пряме володіння підприємствами. Достатньо залишити за собою технології, ліцензії, паливні стандарти, контракти та залежність від російських компонентів.

У такій моделі формально європейська компанія може залишатися власником виробництва, але частина технологічного ланцюга продовжує бути пов’язана з РФ.

Тому економічна війна навколо Росії поступово переходить у боротьбу за майбутню структуру ринків:Москва прагне довести, що навіть під час війни російські компанії можуть залишатися частиною глобальних ланцюгів поставок, а Захід, своєю чергою, намагається відокремити критичну інфраструктуру від російського капіталу та технологій.

І це пояснює, чому санкції самі по собі не означають автоматичного розриву всіх ділових зв’язків. Поки немає політичного рішення про повну ізоляцію окремих секторів, бізнес шукає юридичні конструкції, котрі дозволяють продовжувати роботу. А Росія використовує кожне таке вікно, щоб зберегти економічний вплив навіть без припинення бойових дій.

Ірина Носальська