Луцькі цехмістри й маґістрат: штрих до маґдебурзької минувшини міста
25-10-2026 09:08
У руках урядників Луцького маґістрату зосереджувалася левова частка міського управління. До його складу як райці чи лавники або осібно входили цехмайстри-репрезентанти купецько-аристократичної міської верхівки. Залагодження важливих і нагальних для міста питань на ратуші не обходилося без їхньої присутності.
Очільники цехів часто обіймали уряди бурмистрів та райців. Луцьким бурмистром у січні 1639 року був цехмістр кравецько-кушнірського цеху Павло Антонович. Йона Михайлович – цехмістр ковальської та злотницької ремісничої братії, у квітні того ж року згаданий як луцький райця.
Загалом репрезентанти цехових корпорацій відігравали значну роль у залагодженні міських потреб та нагальних питань на ратуші в Луцьку. 13 жовтня 1638 року, коли міська влада ухвалювала рішення про обов’язкове знесення торговельних буд-яток по закінченні щорічного Святосеменівського ярмарку, на ратуші, окрім урядників, були присутні й цехмістри.
Олександр Дишко, Ринок у Луцьку ХVI-ХVIII століть, 2017 рік
Під час укладення лаудуму (загальноміської згоди) 15 вересня 1639 року поміж міською громадою та урядом про безапеляційну справедливість. Її гарантом міщанам присягав бути маґістрат. Свої підписи під присягою власноруч поставити не змогли, бо були неписьменними, але попросили це зробити Самійла Кириловича кравецько-кушнірський цехмістр Станіслав Буковський та очільник різницького цеху Іван Сачивка.
Читати ще: Міська лава: про особливості самоврядного устрою Луцька чотириста років тому
Спільно діяли репрезентанти ремісничих корпорацій та урядники маґістрату 3 вересня 1639 року, коли чинилизгоду на скасування в Луцьку повинності жовнірських заквартирувань. Аби полегшити місту тягар жовнірського перебування у Луцьку, поспільство та влада домовилися про позачерговий добровільний збір грошей, які запобігли б у перспективі ще більшим міським втратам та витратам.
Кравець, XV століття, Hausbuch der Mendelschen Zwölfbrüderstiftung, Band 1. Nürnberg 1426-1549. Stadtbibliothek Nürnberg
Поруч із райцями Шимоном Злоторовичем, який віддав 45 польських злотих, Яном Гепнером (30 злотих), Яном Соколеницею (8 злотих), бурмистром Павлом Антоновичем (15 злотих), лавниками Антонієм Перетятковичем (12 злотих) та Романом Левоновичем (10 злотих), грошовий внесок до міської складки зробили ремісники Шимон Балвер Брила (10 злотих), Ян Мечник (5 злотих), Ян Цирюльник Овакович (10 злотих), Ян Столяр (3 злотих), Андрис Муляр (5 злотих), ткач Андрій Кірножко (5 злотих), тогочасний різницький цехмістр Іван Сачивка (3 злотих), Васько Мильник (3 злотих) та різник Лешко Гримар (2 злотих).
Читати ще: Міське господарство Луцька чотириста років тому
Урядники Луцького маґістрату з ремісниками виступали разом і в травні 1640 року, підписуючи роборацію (від лат. roboratio – підтверджувальний запис, що його робили особи, які попередньо уклали угоду) «від міста його королівської милості Луцька і міщан його милості пану Яну Ґноєнському», перед Іваном Борейком-Креницьким як субделегатом (офіційним представником) дідичного війта Андрія Загоровського personaliter, тобто особисто, постали бурмистр Василь Шилневич, райці Ян Гепнер та Нестор Йовкович. Урядники добровільно зізналися від свого імені, а також іменем лавників, цехмістрів і усього поспільства про підтвердження попереднього запису, даного Яну Гноєнському.
Чоботар, 1535 рік. Джерело – Hausbuch der Mendelschen Zwölfbrüderstiftung, Band 1. Nürnberg 1426–1549. Stadtbibliothek Nürnberg
Тогочасний луцький писар Ян Томкович не вписав до тексту документу, що саме підтверджували лучани Гноєнському. Свої автографи поряд з міською радецькою печаткою під найпершим записом-угодою поставив райця та цехмістр луцького ковальського цеху Йона Михайлович. Кравецько-кушнірський очільник Станіслав Буковський, шевський цехмайстер Михайло Василевич та різницький – Іван Сачивка як неписьменні доручили поставити підпис за себе та усіх своїх братчиків-цеховиків міщанину Павлу Шолґеню.
Засідання міського уряду ХVI століття
Актова книга 1638-1640 років зафіксувала випадки непорозумінь між представниками маґістрату та репрезентантами ремісничих цехів Луцька. Так, 7 січня 1638 року до ратуші зі скаргою прийшли райці Ян Матвієвич та Василь Шилневич. Урядники позивалися проти майстра кравецького цеху Грицька Кравця. Скарга спричинила значний резонанс у місті.
Шевське приладдя з Ринкової площі у Луцьку
Маґістратська влада разом з громадою розв’язували чергове нагальне податкове питання. Упродовж довгого часу лучани не могли сплатити до Коронного скарбу міського податку – «донативи з міста тутешнього недоплаченої». Усе міське поспільство разом з цехмістрами та урядниками і зійшлися до ратуші, «місця публічного судового, безпекою та спокоєм посполитого права, обговорення та обмислення потреб, зменшення та заспокоєння тягарів того міста [Луцька]», аби виплату необхідної суми, 400 злотих, справедливо поділити між собою.
Кушнір, 1543 рік
Проти такого рішення повстав Грицько Кравець. Ремісник образливими словами відгукувався про позивачів – Яна Матвієвича і Василя Шилневича, намовляв лучан цей податок-тягар взагалі не платити. Маґістратський суд в особі бурмистра та війтівського намісника Шимона Злоторовича вирішив усю суму міського боргу (400 злотих) покласти на порушника міського порядку Григорія Кравця.
22 січня 1639 року проти одного з урядників – Василя Шилневича – виступав інший – бурмистр Павло Антонович. Він був цехмістром луцьких кравців та кушнірів.Антонович позивався на колегу через грошовий борг, який позивач вповні віддав Шилневичу «скарбовим податком» на ратуші. Відповідач, понад маґдебурзьке право, притягнув Антоновича до повернення грошей на земському та ґродському судах.
Яскравим прикладом ремісничого корпоративізму було те, що образили гідність одного Антоновича, а до суду прийшла «братія вся». Йшлося про усіх ремісників, у яких позивач служив цехмістром.
Дитячий черевичок з Луцька. Імовірно, ХVI-ХVII століття. Фото – Волинський краєзнавчий музей
Помітно стрімкий розвиток ремесла в Луцьку загалом й кожної з цехових корпорацій міста зосібна у ХVІ – першій половині ХVІІ століть, в другій половині ХVІІ століття призупинився. Люстрація Луцького замку 1662 року зафіксувала тут представників кравецько-кушнірської, ковальської, різницької, шевської, теслярської, рибальської та мулярської професій.
Оксана ШТАНЬКО
Очільники цехів часто обіймали уряди бурмистрів та райців. Луцьким бурмистром у січні 1639 року був цехмістр кравецько-кушнірського цеху Павло Антонович. Йона Михайлович – цехмістр ковальської та злотницької ремісничої братії, у квітні того ж року згаданий як луцький райця.
Загалом репрезентанти цехових корпорацій відігравали значну роль у залагодженні міських потреб та нагальних питань на ратуші в Луцьку. 13 жовтня 1638 року, коли міська влада ухвалювала рішення про обов’язкове знесення торговельних буд-яток по закінченні щорічного Святосеменівського ярмарку, на ратуші, окрім урядників, були присутні й цехмістри.
Під час укладення лаудуму (загальноміської згоди) 15 вересня 1639 року поміж міською громадою та урядом про безапеляційну справедливість. Її гарантом міщанам присягав бути маґістрат. Свої підписи під присягою власноруч поставити не змогли, бо були неписьменними, але попросили це зробити Самійла Кириловича кравецько-кушнірський цехмістр Станіслав Буковський та очільник різницького цеху Іван Сачивка.
Читати ще: Міська лава: про особливості самоврядного устрою Луцька чотириста років тому
Спільно діяли репрезентанти ремісничих корпорацій та урядники маґістрату 3 вересня 1639 року, коли чинилизгоду на скасування в Луцьку повинності жовнірських заквартирувань. Аби полегшити місту тягар жовнірського перебування у Луцьку, поспільство та влада домовилися про позачерговий добровільний збір грошей, які запобігли б у перспективі ще більшим міським втратам та витратам.
Поруч із райцями Шимоном Злоторовичем, який віддав 45 польських злотих, Яном Гепнером (30 злотих), Яном Соколеницею (8 злотих), бурмистром Павлом Антоновичем (15 злотих), лавниками Антонієм Перетятковичем (12 злотих) та Романом Левоновичем (10 злотих), грошовий внесок до міської складки зробили ремісники Шимон Балвер Брила (10 злотих), Ян Мечник (5 злотих), Ян Цирюльник Овакович (10 злотих), Ян Столяр (3 злотих), Андрис Муляр (5 злотих), ткач Андрій Кірножко (5 злотих), тогочасний різницький цехмістр Іван Сачивка (3 злотих), Васько Мильник (3 злотих) та різник Лешко Гримар (2 злотих).
Читати ще: Міське господарство Луцька чотириста років тому
Урядники Луцького маґістрату з ремісниками виступали разом і в травні 1640 року, підписуючи роборацію (від лат. roboratio – підтверджувальний запис, що його робили особи, які попередньо уклали угоду) «від міста його королівської милості Луцька і міщан його милості пану Яну Ґноєнському», перед Іваном Борейком-Креницьким як субделегатом (офіційним представником) дідичного війта Андрія Загоровського personaliter, тобто особисто, постали бурмистр Василь Шилневич, райці Ян Гепнер та Нестор Йовкович. Урядники добровільно зізналися від свого імені, а також іменем лавників, цехмістрів і усього поспільства про підтвердження попереднього запису, даного Яну Гноєнському.
Тогочасний луцький писар Ян Томкович не вписав до тексту документу, що саме підтверджували лучани Гноєнському. Свої автографи поряд з міською радецькою печаткою під найпершим записом-угодою поставив райця та цехмістр луцького ковальського цеху Йона Михайлович. Кравецько-кушнірський очільник Станіслав Буковський, шевський цехмайстер Михайло Василевич та різницький – Іван Сачивка як неписьменні доручили поставити підпис за себе та усіх своїх братчиків-цеховиків міщанину Павлу Шолґеню.
Актова книга 1638-1640 років зафіксувала випадки непорозумінь між представниками маґістрату та репрезентантами ремісничих цехів Луцька. Так, 7 січня 1638 року до ратуші зі скаргою прийшли райці Ян Матвієвич та Василь Шилневич. Урядники позивалися проти майстра кравецького цеху Грицька Кравця. Скарга спричинила значний резонанс у місті.
Маґістратська влада разом з громадою розв’язували чергове нагальне податкове питання. Упродовж довгого часу лучани не могли сплатити до Коронного скарбу міського податку – «донативи з міста тутешнього недоплаченої». Усе міське поспільство разом з цехмістрами та урядниками і зійшлися до ратуші, «місця публічного судового, безпекою та спокоєм посполитого права, обговорення та обмислення потреб, зменшення та заспокоєння тягарів того міста [Луцька]», аби виплату необхідної суми, 400 злотих, справедливо поділити між собою.
Проти такого рішення повстав Грицько Кравець. Ремісник образливими словами відгукувався про позивачів – Яна Матвієвича і Василя Шилневича, намовляв лучан цей податок-тягар взагалі не платити. Маґістратський суд в особі бурмистра та війтівського намісника Шимона Злоторовича вирішив усю суму міського боргу (400 злотих) покласти на порушника міського порядку Григорія Кравця.
22 січня 1639 року проти одного з урядників – Василя Шилневича – виступав інший – бурмистр Павло Антонович. Він був цехмістром луцьких кравців та кушнірів.Антонович позивався на колегу через грошовий борг, який позивач вповні віддав Шилневичу «скарбовим податком» на ратуші. Відповідач, понад маґдебурзьке право, притягнув Антоновича до повернення грошей на земському та ґродському судах.
Яскравим прикладом ремісничого корпоративізму було те, що образили гідність одного Антоновича, а до суду прийшла «братія вся». Йшлося про усіх ремісників, у яких позивач служив цехмістром.
Помітно стрімкий розвиток ремесла в Луцьку загалом й кожної з цехових корпорацій міста зосібна у ХVІ – першій половині ХVІІ століть, в другій половині ХVІІ століття призупинився. Люстрація Луцького замку 1662 року зафіксувала тут представників кравецько-кушнірської, ковальської, різницької, шевської, теслярської, рибальської та мулярської професій.
Оксана ШТАНЬКО
Источник:
Волинські Новини