У понеділок, 29 червня, у Львові відбудеться міська церемонія прощання з військовослужбовцями Василем Мазуром, Романом Горячим та Андрієм Бучаком, які загинули, захищаючи Україну від російських окупантів. Міська влада закликає львів’ян і гостей міста долучитися до прощання та утриматися в цей час від розважальних заходів.
Чин похорону воїнів розпочнеться о 10:00 у Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла. Приблизно о 10:30 на площі Ринок запланована загальноміська церемонія прощання. Андрія Бучака поховають на Личаківському кладовищі на полі почесних поховань №87 на вулиці Пасічній, Василя Мазура — на Ряснянському кладовищі на вулиці Лукасевича. Прощання з Романом Горячим продовжиться о 12:00 у храмі святого Архангела Михаїла в селі Воля-Висоцька Жовківської територіальної громади, після чого його поховають на місцевому кладовищі.
Василь Мазур (11.08.1987 — 22.04.2026) був львів’янином. Навчався у середній школі №100 Львова, згодом здобув фах електрика у Львівському професійно-технічному училищі. Працював у приватних компаніях у сфері енергетики. Рідні згадують його як справедливу, відповідальну, цілеспрямовану й турботливу людину, яка вирізнялася доброзичливістю та готовністю допомогти. Захоплювався автомобілями, автомеханікою та риболовлею.
Після початку повномасштабного вторгнення Росії він став до лав оборони України. Служив на Південно-Слобожанському напрямку у складі 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила Сухопутних військ ЗСУ, на Донецькому напрямку у складі 80-ї окремої десантно-штурмової Галицької бригади Десантно-штурмових військ ЗСУ та на Північно-Слобожанському напрямку у складі 42-ї окремої механізованої бригади імені Героя України Валерія Гудзя Сухопутних військ ЗСУ. У Василя Мазура залишилися мати, дружина, двоє синів, брат та інші рідні.
Роман Горячий (02.12.1976 — 21.06.2026) також був уродженцем Львова. Закінчив середню школу №21, опанував професію зубного техніка у фаховому коледжі комунального закладу вищої освіти Львівської обласної ради «Львівська медична академія імені Андрея Крупинського». Згодом здобув вищу освіту у Львівському державному університеті безпеки життєдіяльності за спеціальністю «Пожежна безпека».
Він проходив строкову військову службу, працював зубним техніком у Львівському національному медичному університеті імені Данила Галицького, служив пожежником у 17-й державній пожежно-рятувальній частині Головного управління ДСНС у Львівській області. Пізніше працював водієм-охоронцем у ТзОВ «Агентство економічної безпеки «Ефорт»» та ТзОВ «Спарта-Захід». Рідні характеризують його як доброго, мужнього, чесного, працьовитого та відповідального чоловіка з гарним почуттям гумору, люблячого чоловіка, батька й сина. У вільний час займався спортом, цікавився автомобілями та садівництвом.
Роман був учасником АТО. З початком повномасштабної війни знову став на захист України. Боровся за територіальну цілісність і суверенітет держави на Південно-Слобожанському напрямку у складі 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила, на Північно-Слобожанському напрямку у складі 42-ї окремої механізованої бригади імені Героя України Валерія Гудзя та на Донецькому напрямку у складі 80-ї окремої десантно-штурмової Галицької бригади. За службу був відзначений нагородою Міністерства оборони України «Знак пошани». У Романа Горячого залишилися дружина, мати, двоє синів та родина.
Андрій Бучак (23.11.1981 — 12.08.2024) родом із Луганська. Навчався у Луганському навчально-виховному комплексі «Спеціалізована школа І ступеня — гімназія №30», здобув професію комерсанта оптової і зовнішньої торгівлі у Вищому професійному училищі №16 Луганська. Вищу освіту отримав у Луганському філіалі Інституту післядипломної освіти Донбаської національної академії будівництва і архітектури за спеціальністю «Економіка підприємства».
Працював економістом на державних і приватних підприємствах. За спогадами рідних, Андрій був добрим, щирим, відкритим і спокійним, неконфліктним та завжди готовим підтримати інших. Любив шахи, читання, подорожі та походи в гори з наметами.
У 2015 році проходив військову службу у складі військової частини А3066 Національної гвардії України. Після початку повномасштабного вторгнення Росії знову став до лав оборони. Служив на Південно-Слобожанському, Донецькому та Луганському напрямках у складі 125-ї окремої важкої механізованої бригади Сухопутних військ ЗСУ. За мужність і службу був нагороджений орденом Президента України «За мужність» ІІІ ступеня, відзнакою Головнокомандувача Збройних Сил України «Золотий Хрест», медаллю Міністерства оборони України «За поранення», відзнакою «Хрест Сил територіальної оборони» та медаллю «Ветеран війни». У Андрія Бучака залишилися дружина, друзі, родина та побратими.