«Мамо, бережи себе»: історія волинянки, яка служить на кордоні й виховує п’ятьох дітей

38-річна Надія Карпук із волинського села Білин служить на українсько-білоруському кордоні. Замість звичних хатніх турбот – приготування їжі для тих, хто щодня стоїть на захисті державного рубежу. Та навіть далеко від рідних серце багатодітної мами щомиті поряд із найріднішими.

Історію військовослужбовці розповіли в Західному регіональному управління Держприкордонслужби України.

Восени минулого року жінка підписала контракт із Державною прикордонною службою України. Нині вона – на посаді кухаря у підрозділі Волинського прикордонного загону, який охороняє північні рубежі країни.

Надія – мати п’ятьох дітей, яких разом із чоловіком Сергієм виховує в любові та повазі до України. Найстаршій доньці Іванні незабаром виповниться 18 років, Оксані – 16, єдиному синові Денису – 15. Наймолодшим донечкам, Любі та Ангеліні, – 12 і 10 років відповідно. Усі діти підтримали рішення мами стати прикордонницею. Вона щодня готує їжу для прикордонників. Жінка зізнається, що швидко адаптувалася до служби, а куховарити їй зовсім неважко, адже це її покликання. До того ж, вона звикла готувати на велику родину, а до вступу на службу працювала в закладах громадського харчування Ковеля.

Читати ще: Та, що дарує світло в темряві війни: історія військової зі сталевої сотки на псевдо Фотинія

Та за рішенням піти служити стоїть не лише бажання бути корисною. Два роки тому війна боляче торкнулася родини – у боях за Україну загинув племінник Надії, прикордонник Віктор Штань із Луганського загону. Сьогодні її рідний брат Павло також служить у Донецькому прикордонному загоні. Для цієї родини слова захищати Україну – не про пафос, а про щоденний вибір і честь.

У той час, коли дехто шукає способів уникнути служби або виїхати за кордон, Надія власним прикладом доводить: бути багатодітною матір’ю і водночас служити Українському народові – почесно й гідно, а бути прикордонницею – престижно. Найцінніші миті для неї – розмови з дітьми. Щоранку й щовечора вони спілкуються через месенджери: мама підтримує, радить, цікавиться кожною дрібницею. А у відповідь щоразу чує прості, але такі важливі слова: «Мамо, бережи себе». Та найбільше щастя для Надії – це можливість обійняти дітей особисто. Вона з теплотою згадує, як у День матері старші діти дарували їй квіти, а молодші приносили власноруч зроблені подарунки зі школи.