Маніфест автономії ВРП: дисциплінарне провадження без очікування вироку у кримінальній справі
Питання незалежності судової влади в Україні тісно пов’язане з механізмами відповідальності за порушення стандартів доброчесності. Останні роки продемонстрували рекордну кількість звільнень суддів: у 2023 році після відновлення діяльності ВРП звільнила 6 суддів за вчинення істотних дисциплінарних проступків, 31 суддю у 2024 році та 30 суддів у 2025 році.
І саме останні зміни у дисциплінарній практиці Вищої ради правосуддя викликають дискусії в юридичній та суддівській спільноті, особливо в частині використання матеріалів негласних слідчих (розшукових) дій (НСРД) як самостійної підстави для звільнення суддів за відсутності обвинувального вироку суду. Стаття членкині ВРП Алли Котелевець та доцентки Олени Овчаренко «Істотний дисциплінарний проступок судді: від теорії до практики» пропонує аналіз цього підходу.
Стаття є своєрідним маніфестом сучасної політики ВРП, яка базується на ідеї, що дисциплінарний орган не повинен чекати роками на вирок суду в кримінальній справі, щоб здійснювати дисциплінарне провадження, навіть із порушенням принципа презумпції невинуватості.
Розглянемо підхід викладений у статті.
Принцип автономії: дисциплінарний проступок vs кримінальне правопорушення
Стаття Алли Котелевець та Олени Овчаренко свідчить про те, що дисциплінарні органи ВРП йдуть шляхом автономності дисциплінарної відповідальності від кримінальної. Авторки розмежовують ці поняття: питання про вину у вчиненні злочину вирішує лише суд, тоді як встановлення наявності дисциплінарного проступку — це виключна компетенція ВРП.
Практика Дисциплінарних палат ВРП за 2024–2025 роки базується на тому, що рішення будь-яких органів, включно з вироком суду, не є обов’язковими для дисциплінарного органу.
На думку авторок, відсутність вироку суду не обмежує ВРП у праві звільнити суддю, якщо його дії одночасно підпадають під ознаки дисциплінарного делікту. Цей підхід повністю відповідає останній практиці ВРП, де «дисциплінарний проступок» та «кримінальне правопорушення» не визнаються тотожними.
НСРД як доказ: правомірність та межі використання
Найбільш дискусійним аспектом, який висвітлено у статті, є використання результатів НСРД у дисциплінарних справах. Авторки стверджують, що ВРП використовує дані кримінальних проваджень, дотримуючись вимог КПК щодо розголошення відомостей досудового розслідування (ст. 222).
Позицію правомірності використання результатів НСРД під час дисциплінарного провадження щодо судді авторки підкріплюють практикою Великої Палати Верховного Суду. У статті цитуються постанови від 2024 та 2025 років, які підтверджують правомірність використання результатів НСРД для оцінки етичної поведінки судді.
Однак така позиція є нерелевантною та виглядає як спроба видати бажане за дійсне. Практика, на яку посилаються авторки, зазвичай стосується випадків, де матеріали НСРД вже пройшли процедуру легалізації у кримінальному процесі або де суддя сам не заперечував фактичну сторону подій.
Аргументація про те, що стаття 222 КПК України дозволяє використовувати матеріали слідства у дисциплінарних справах, є не лише помилковою, а й такою, що провокує ризики для правової визначеності. Розширення дії норм кримінального процесу на дисциплінарну процедуру прямо порушує конституційний принцип: «Органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України».
На противагу практиці ВРП проаналізуємо чинне законодавство та окремі позиції членів Вищої ради правосуддя, суддів та правників.
Стаття 222 КПК та обмежене коло учасників
Аналіз положень КПК свідчить, що механізм використання матеріалів кримінальних проваджень у ВРП має суттєві вади. Стаття 222 КПК України встановлює чіткий порядок доступу до інформації досудового розслідування, де частини 1 та 2 утворюють єдину систему.
Стаття 222 КПК України обмежує коло осіб, яким може бути наданий дозвіл на розголошення відомостей слідства. ВРП не є суб'єктом кримінального процесу (за винятком процедур відсторонення або арешту), тому передача їй матеріалів НСРД для дисциплінарних цілей перебуває поза межами правового поля КПК.
Відтак, коли САП чи НАБУ направляють дисциплінарні скарги з вибірковими матеріалами НСРД поза межами цих процедур, виникає обґрунтований сумнів у правомірності такого розголошення відомостей. ВРП у таких випадках фактично оперує даними, яким не було надано оцінку компетентним судом, що ставить під загрозу легітимність усього дисциплінарного провадження.
Окремі думки
Показовим став виступ Голови ВРП Григорія Усика на нещодавній міжнародній конференції «Національні суди та ЄСПЛ: роль кожного, взаємодія, діалог». Григорій Усик акцентує увагу на тому, що практика ЄСПЛ дозволяє брати факти з кримінальної справи переважно після їх оцінки компетентним судом. Це означає, що:
- Факти мають бути встановлені та перевірені судом у межах кримінального процесу.
- Лише після судової верифікації ВРП може використовувати ці дані через призму дисциплінарної процедури.
Ця позиція значно ближча до класичного розуміння верховенства права, ніж практика швидких звільнень на підставі сирих матеріалів слідства, які часто бувають вибірковими та маніпулятивними.
В 2025 році діючий член Вищої ради правосуддя, суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду та кандидат юридичних наук пан Сергій Бурлаков на сторінці ВРП опублікував статтю під назвою «Чи допустимо використання таємних відомостей у дисциплінарному провадженні щодо судді?».
В цій аналітичній статті він дійшов висновку, що передача матеріалів негласних слідчих (розшукових) дій, здобутих шляхом втручання у приватне спілкування, до дисциплінарних органів та їх використання як доказів у справах суддів порушує статтю 8 Конвенції про захист прав людини, яка на думку юридичної спільноти, є більш аргументованою та змістовною.
Також, у нещодавньому коментарі для «Судово-юридичної газети» екс-уповноважена ВРУ з прав людини, заслужена юристка України, адвокатка Валерія Лутковська чому матеріали НСРД не можуть бути доказами у дисциплінарних справах суддів.
Негласні слідчі (розшукові) дії врегульовані Кримінальним процесуальним кодексом України. При цьому частина третя статті 14 Кодексу прямо встановлює, що інформація, отримана внаслідок втручання у спілкування, не може бути використана інакше як для вирішення завдань кримінального провадження.
Більше того, частина перша статті 257 Кодексу встановлює, що якщо в результаті проведення негласної слідчої (розшукової) дії виявлено ознаки кримінального правопорушення, яке не розслідується у даному кримінальному провадженні, то отримана інформація може бути використана в іншому кримінальному провадженні тільки на підставі ухвали слідчого судді, яка постановляється за клопотанням прокурора. Відповідно, Кримінальний процесуальний кодекс встановлює виключно одну мету втручання в право особи на таємницю спілкування – для розслідування кримінального провадження.
Як зазначила, Валерія Лутковська, ВРП дійсно має отримувати будь-яку інформацію з будь-яких джерел, але у порядку, встановленому законодавством. Чи встановлює кримінальне процесуальне законодавство такий порядок отримання і використання ВРП матеріалів НСРД? Ні, з точки зору адвокатки, це означає заборону на використання матеріалів НСРД в межах дисциплінарного провадження.
Практика Конституційного Суду та ЄСПЛ
Окремої уваги варта і невідповідність аргументів членкині ВРП Алли Котелевець останнім правовим висновкам Конституційного Суду України. Зокрема, у Рішенні КСУ від 26 листопада 2025 року у справі № 3-133/2021(299/21) зазначено: елементом презумпції невинуватості є принцип in dubio pro reo, згідно з яким усі сумніви щодо вини особи мають тлумачитися на її користь.
ВРП є правозастосовним органом, який своїми рішеннями встановлює вину суддів у вчиненні дисциплінарного проступку та визначає види відповідальності, які застосуються до суддів, зокрема звільнення із займаної посади. Тобто, на Вищу Раду правосуддя покладено обов’язок доведення вини належними та допустимими доказами із застосуванням принципу презумпції невинуватості.
Таким чином, у разі використання матеріалів НСРД як доказів вчинення суддею дисциплінарного проступку, ВРП зобов’язана оцінити їх з точки зору належності, допустимості та достовірності, як державний орган, на який покладено тягар доказування вини суб’єкта, якого притягують до відповідальності у правовідносинах, споріднених з кримінальним провадженням.
Важливе значення має рішення ЄСПЛ «Карабейоглу проти Туреччини». ЄСПЛ наголосив, що матеріали прослуховування, отримані в межах кримінального провадження, не можуть автоматично використовуватися в інших процедурах, зокрема дисциплінарних, без чіткої законодавчої підстави.
У цій справі Суд визнав, що саме проведення прослуховування було законним і здійснювалося під судовим контролем. Водночас порушення Європейської конвенції з прав людини виникло через подальше використання матеріалів НСРД у дисциплінарному провадженні, що вийшло за межі цілей, визначених законом. Це рішення часто використовується українськими судами як аргумент проти «перехресного» застосування матеріалів НСРД поза кримінальним процесом без прямої законодавчої норми.
Під час нещодавнього візиту до Києва делегації ЄСПЛ на чолі з його головою Маттіаса Гійомара, суддя ЄСПЛ Микола Гнатовський, зазначив що Суд вже має практику, яка стосується негласних розшукових дій саме в Україні. Йдеться про справу «Якимчук проти України», в якій Суд встановив порушення прав заявниці під час використання матеріалів негласних слідчих (розшукових) дій. Справа стосувалася прослуховування судді у межах кримінального провадження щодо вимагання неправомірної вигоди.
ЄСПЛ констатував системні порушення у справах із використанням таємного спостереження. Будь-яке таємне спостереження або аудіозапис без належного судового дозволу чи без надання захисту доступу до ухвал про санкціонування таких дій є грубим порушенням права на приватне життя.
Як бачимо, поняття «істотного дисциплінарного проступку» потребує термінового уточнення. Факти, встановлені судом, мають значно більшу вагу для дисциплінарного органу ніж результати несанкціонованого прослуховування. Коли ВРП звільняє суддю за етичний проступок, базуючись виключно на записах НСРД вона бере на себе функцію суду, але без належних процесуальних гарантій для обвинуваченого. Виникає ризик, що подібна «автономність» простими словами легалізує використання недопустимих доказів.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
