Батько загиблого на фронті нацгвардійця вирішив через суд домогтися виплати всіх 15 млн грн державної допомоги. Половину цієї суми — 7,5 млн грн — Нацгвардія призначила йому, а питання щодо іншої половини залишила відкритим через матір військового. Проте жінка ще у 1990-х роках виїхала до Росії та, за даними Державної міграційної служби, набула російського громадянства.

Чоловік наполягав, що мати загиблого не має права на ці кошти, адже законодавство виключає громадян РФ із кола отримувачів такої допомоги. Він надав документи, зокрема відомості ДМС про російський паспорт колишньої дружини, і вимагав виплатити йому решту 7,5 млн грн.

Однак суд відмовив у позові. І причина полягала не у визнанні за матір’ю права на гроші, а в тому, яке саме рішення Нацгвардії оскаржив батько. Суд пояснив, чому відомості про російський паспорт не давали підстав задовольнити заявлені вимоги та за яких обставин чоловік зможе претендувати на решту допомоги.

Обставини справи: загибель сина та суперечка щодо 15 млн грн

Як установив Кіровоградський окружний адміністративний суд, 13 липня 2025 року поблизу населеного пункту Зелене Поле Волноваського району Донецької області під час виконання бойового завдання загинув старший солдат Національної гвардії України. Він отримав вогнепальне поранення, яке призвело до смерті.

Військово-лікарська комісія підтвердила, що поранення військовослужбовця пов’язане із захистом Батьківщини.

У зв’язку із загибеллю військового виникло питання призначення його рідним одноразової грошової допомоги в розмірі 15 млн грн, передбаченої законодавством на період воєнного стану.

17 грудня 2025 року комісія Головного управління Національної гвардії України ухвалила рішення про призначення батькові загиблого половини загальної суми — 7,5 млн грн.

Водночас у документах як мати військовослужбовця була зазначена його колишня дружина, з якою чоловік розлучився ще 13 квітня 1993 року.

За твердженням батька, після розлучення жінка виїхала на постійне проживання до Російської Федерації, а діти залишилися з ним. Згодом, 27 червня 1995 року, вона добровільно набула російського громадянства.

Батько вважав, що за таких обставин колишня дружина не може претендувати на допомогу у зв’язку із загибеллю їхнього сина. Тому він вимагав призначити йому всю суму — 15 млн грн.

На підтвердження своїх доводів чоловік надав суду копію російського паспорта жінки, довідку сільської ради, документи щодо зміни її прізвища та офіційний лист Державної міграційної служби України.

Зокрема, у листі ДМС від 30 липня 2025 року зазначалося, що жінка не зверталася щодо набуття або прийняття громадянства України, не отримувала паспортів громадянина України, а в архівних документах міститься відмітка про оформлення їй паспорта територіальним підрозділом МВС Російської Федерації в Республіці Комі.

За результатами перевірки архівних даних ДМС повідомила про наявність достатніх підстав вважати, що 27 червня 1995 року жінка добровільно набула громадянство РФ.

На думку позивача, Нацгвардія мала врахувати ці відомості та не включати матір загиблого до кола осіб, які можуть отримати державну допомогу.

Чому Нацгвардія призначила батькові лише половину допомоги

Головне управління Національної гвардії України не погодилося з вимогами чоловіка.

У відзиві на позов відповідач пояснив, що матері загиблого військовослужбовця жодних коштів не призначали.

Комісія Нацгвардії 17 грудня 2025 року ухвалила рішення, оформлене протоколом №1005/168, у якому:

• пунктом 5 призначила батькові загиблого 7,5 млн грн;
• пунктом 6 зазначила, що від матері документи не надходили, розмір призначеної їй допомоги становить 0 грн, а рішення щодо неї буде ухвалено після подання необхідних документів.

Отже, за позицією Нацгвардії, питання виплати матері залишалося невирішеним.

Відповідач також зазначив, що на момент ухвалення рішення не мав належних документів, які б однозначно підтверджували громадянство РФ у матері загиблого.

Надані батьком фотокопії її російського паспорта, на думку Нацгвардії, не відповідали вимогам щодо належного засвідчення іноземних документів.

Крім того, мати не подавала нотаріально посвідченої заяви про відмову від допомоги.

Нацгвардія наголосила, що під час визначення часток необхідно враховувати не лише осіб, які вже звернулися по допомогу, а й тих, хто потенційно може реалізувати відповідне право в майбутньому.

Водночас відповідач визнав, що громадяни Російської Федерації та особи, які постійно проживають на її території, не належать до кола отримувачів такої допомоги.

У разі підтвердження обставин, які виключають право матері на виплату, допомога їй не призначатиметься.

Також Нацгвардія зазначила, що якщо мати не реалізує своє право протягом установленого законом трирічного строку, її частка за передбачених законодавством умов може бути перерозподілена.

Що говорить закон про виплату 15 млн грн родинам загиблих військових

Розглядаючи справу, суд проаналізував Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанову Кабміну від 28 лютого 2022 року №168 та Порядок виплати одноразової грошової допомоги в Національній гвардії України, затверджений наказом МВС №484.

Законодавство передбачає виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 15 млн грн у разі загибелі військовослужбовця за визначених умов під час воєнного стану.

За відсутності особистого розпорядження військовослужбовця допомога розподіляється рівними частками між особами, які мають право на її призначення та отримання.

До таких осіб, зокрема, належать батьки загиблого, якщо вони не були позбавлені щодо нього батьківських прав або їхні права були поновлені на момент смерті.

Водночас законодавство передбачає винятки.

Відповідно до пункту 2 постанови Кабміну №168 та Порядку №484, право на таку виплату не мають громадяни Російської Федерації або Республіки Білорусь, особи, які постійно проживають на територіях цих держав, а також окремі категорії засуджених за злочини проти національної безпеки України.

Суд також звернув увагу, що особи, які мають право на одноразову грошову допомогу, можуть реалізувати його протягом трьох років із дня виникнення відповідного права.

При цьому відсутність заяви від одного з потенційних отримувачів ще не означає, що така особа відмовилася від допомоги або втратила право на неї.

Саме тому, за висновком суду, необхідно розрізняти осіб, які вже підтвердили право на виплату, і тих, хто потенційно може звернутися за нею в майбутньому.

Чому суд відмовив батькові, хоча він надав документи про російське громадянство матері

Ключовим у цій справі стало те, яке саме рішення Національної гвардії оскаржив позивач.

Чоловік вимагав визнати протиправною бездіяльність Нацгвардії та скасувати пункт 6 протоколу комісії від 17 грудня 2025 року — нібито в частині призначення допомоги матері загиблого.

Однак суд установив, що пунктом 6 жінці взагалі не призначали грошей.

У цьому пункті лише зазначалося, що вона не подала документів, а питання щодо призначення їй допомоги вирішуватиметься після їх надходження.

Суд наголосив, що зазначення особи як потенційного отримувача не є рішенням про виплату їй коштів.

Тому скасувати рішення про призначення допомоги матері неможливо, оскільки такого рішення фактично не існувало.

Натомість розмір допомоги самому батькові було визначено пунктом 5 протоколу комісії.

Саме цим пунктом йому призначили половину загальної суми — 7,5 млн грн.

Проте позивач не заявив вимоги про визнання протиправним та скасування пункту 5 у частині визначення йому такого розміру допомоги.

На переконання суду, навіть скасування пункту 6 не змінило б суми, призначеної батькові, та не створило б самостійної правової підстави для виплати решти 7,5 млн грн.

Суд також пояснив, що незгода позивача з оцінкою Нацгвардією документів про громадянство матері стосується насамперед обґрунтованості рішення, яким визначено його власну частку.

Однак такі доводи самі собою не доводять наявності окремої протиправної бездіяльності комісії.

При цьому суд звернув увагу на постанову Верховного Суду від 3 серпня 2026 року у справі №160/7945/24.

У ній Верховний Суд розглядав спір щодо одноразової грошової допомоги за наявності іншого потенційного отримувача, якому виплату не було призначено. Верховний Суд врахував, що позивач не оскаржив рішення щодо визначеної йому частки, та погодився з відсутністю підстав для задоволення вимог, спрямованих на виключення іншої особи з кола потенційних отримувачів.

Кіровоградський окружний адміністративний суд визнав цей підхід релевантним до обставин розглядуваної справи.

Крім того, суд розглянув можливість виходу за межі позовних вимог для ефективного захисту прав позивача, що допускається частиною другою статті 9 КАС України.

Проте зазначив, що це потребувало б перевірки законності іншого пункту протоколу, який чоловік не оскаржив, а також встановлення обставин щодо права матері на частку допомоги.

Підстав для самостійної зміни предмета судової перевірки суд не встановив.

Чи має мати загиблого з російським паспортом право на 7,5 млн грн

Окремо суд звернув увагу на обставину, яка має принципове значення для розуміння рішення.

Надані батьком документи дійсно містили відомості про оформлення матері загиблого паспорта Російської Федерації та її проживання на території цієї держави.

Однак суд не вирішував питання про наявність або відсутність у матері права на одноразову грошову допомогу.

Це пояснюється тим, що Нацгвардія ще не приймала рішення про призначення їй виплати, а сама жінка не була залучена до участі у справі.

Отже, відмова в позові не означає, що суд визнав за матір’ю загиблого право на отримання 7,5 млн грн.

Водночас вона не означає й остаточного судового встановлення відсутності такого права.

Суд наголосив, що чоловік не позбавлений можливості оскаржити рішення, яким безпосередньо визначено належну йому частку допомоги.

Саме в межах належного оскарження може перевірятися правомірність призначення йому лише половини загальної суми з урахуванням обставин, які впливають на коло отримувачів.

За яких умов батько зможе отримати решту 7,5 млн грн

Суд також роз’яснив, що законодавство передбачає можливість перерозподілу одноразової грошової допомоги.

Відповідно до статті 16-3 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і Порядку №484, особи, які мають право на допомогу, можуть реалізувати його протягом трьох років.

Якщо один із належних отримувачів відмовляється від виплати або не реалізує своє право протягом установленого строку, його частка розподіляється між іншими особами, які мають право на допомогу.

Тому, як зазначив суд, якщо мати загиблого, за умови наявності в неї права на виплату, не реалізує його протягом трьох років, відповідна частка підлягатиме перерозподілу.

За відсутності інших належних отримувачів батько матиме можливість звернутися до уповноваженого органу щодо призначення йому решти 7,5 млн грн.

Водночас суд не встановив безумовного права позивача на отримання всієї суми вже зараз.

Що вирішив суд

Кіровоградський окружний адміністративний суд  у справі №340/2821/26 повністю відмовив у задоволенні позову батька загиблого військовослужбовця до Головного управління Національної гвардії України.

Суд дійшов висновку, що заявлені вимоги не спрямовані на скасування рішення, яким безпосередньо визначено розмір виплати батькові.

Позивач оскаржив пункт протоколу щодо матері, хоча він не передбачав призначення їй коштів. Водночас пункт, яким самому батькові визначено допомогу в розмірі 7,5 млн грн, предметом оскарження не став.

Таким чином, суд не зобов’язав Нацгвардію виплатити чоловікові додаткові 7,5 млн грн.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.