Майно вилучили під час обшуку та втратили: суд розбирався, чи має власник право на компенсацію та в якому розмірі

Якщо орган досудового розслідування не повернув майно, вилучене як речовий доказ, через порушення правил його зберігання та втрату, власник має право вимагати відшкодування майнової і моральної шкоди за рахунок Державного бюджету України. Водночас для стягнення компенсації необхідно довести наявність шкоди, протиправність дій або бездіяльності державного органу та причинний зв’язок між ними.

Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя розглянув цивільну справу за позовом чоловіка до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області та Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної і моральної шкоди через втрату майна, вилученого під час обшуку.

Обставини справи

Ще у липні 2014 року слідчий суддя Жовтневого районного суду міста Запоріжжя дозволив провести обшук за місцем проживання чоловіка в межах кримінального провадження, відкритого за частиною третьою статті 357 КК України.

Під час обшуку 29 липня 2014 року правоохоронці вилучили 71 паспорт іноземних громадян, ноутбук HP із зарядним пристроєм без батареї, два блокноти з рукописними записами, що містили персональні дані людей, а також десять фрагментів аркушів із такими даними.

Через два дні після обшуку власник звернувся до начальника слідчого відділу із заявою про повернення особистих речей — ноутбука та блокнотів. Слідчий повідомив, що вилучені предмети визнано речовими доказами, а їхню подальшу долю буде вирішено під час досудового розслідування.

У серпні 2014 року чоловік також звернувся до прокурора з проханням зобов’язати слідчого повернути вилучене майно. У прокуратурі відповіли, що після проведення необхідних слідчих дій буде ухвалено рішення відповідно до статті 100 КПК України і за наявності підстав майно повернуть.

У 2018 та 2019 роках власник неодноразово звертався до поліції із заявами про повернення майна, а в березні 2019 року подав заяву щодо бездіяльності правоохоронців. Проте в жовтні 2020 року поліція повідомила про відсутність підстав для повернення речей.

У грудні 2020 року слідчий суддя Жовтневого районного суду міста Запоріжжя частково задовольнив скаргу чоловіка на неповернення тимчасово вилученого майна та зобов’язав уповноважену особу поліції повернути йому два блокноти, ноутбук HP і зарядний пристрій.

Однак виконати судове рішення не вдалося. Начальник відділу поліції повідомив слідчому судді, що речові докази відсутні. У лютому 2021 року власник знову звернувся до поліції, щоб дізнатися про можливість отримання майна, проте речі йому так і не повернули.

У жовтні 2025 року представниця чоловіка направила до поліції адвокатський запит щодо місця перебування вилучених речових доказів. У відповіді зазначалося, що кримінальне провадження закрили ще 18 січня 2019 року на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України у зв’язку з відсутністю складу кримінального правопорушення. Наявності вилучених речей у камері зберігання речових доказів встановити не вдалося, тому було призначено службове розслідування.

Під час службового розслідування з’ясувалося, що в матеріалах кримінального провадження немає постанови про визнання вилучених документів і предметів речовими доказами, а також квитанції про передання цих речей до камери зберігання. Встановити їхню подальшу долю виявилося неможливо. У камері зберігання відділу поліції майна не було, а за книгою обліку до 2025 року його туди не приймали.

Службове розслідування встановило в діях слідчої порушення вимог КПК України, Положення про слідчі підрозділи Національної поліції та Порядку зберігання речових доказів. Порушення полягали в незабезпеченні повного, всебічного й неупередженого розслідування, недотриманні правил зберігання речових доказів і невирішенні питання про них під час закриття кримінального провадження. Дисциплінарне стягнення до слідчої не застосували, оскільки з дня вчинення проступку минуло понад шість місяців.

Територіальне управління ДБР у листопаді 2025 року повідомило про відсутність достатніх підстав для внесення відомостей до ЄРДР та початку досудового розслідування за фактом можливої втрати речових доказів.

Після цього власник звернувся до суду. Він просив стягнути з Державного бюджету України 43 511,29 грн матеріальної шкоди, до якої включив вартість ноутбука з урахуванням інфляції, та 1 млн грн моральної шкоди.

Позивач зазначав, що придбав ноутбук у лютому 2013 року за 10 200 грн, а під час вилучення він був майже новим. Пристрій був потрібний йому для роботи, однак через тривале неповернення чоловік не міг ним користуватися, а його технічні характеристики із часом застаріли.

Моральну шкоду позивач обґрунтовував також втратою двох блокнотів. За його словами, вони містили важливу інформацію про місця поховання родичів, їхні метричні дані та родинні зв’язки в країнах СНД. Частину цих записів, як стверджував чоловік, відновити неможливо, а для пошуку інших відомостей необхідно звертатися до архівів і витрачати значні час та зусилля.

Позиція ГУ Нацполіції 

Представник поліції просив відмовити у задоволенні позову. Він наполягав, що позивач не довів протиправності дій посадових осіб поліції та причинного зв’язку між такими діями і заподіяною шкодою.

Відповідач також звертав увагу, що дії органу досудового розслідування могли бути оскаржені за статтею 303 КПК України, однак позивач не пояснив, чому не звернувся з клопотанням про повернення тимчасово вилученого майна до закриття кримінального провадження у січні 2019 року.

На думку поліції, чоловік не підтвердив належність йому ноутбука, його стан на момент вилучення та розмір матеріальної шкоди. Представник відповідача вважав фотокопію рахунку на 10 200 грн неналежним доказом, оскільки суду не надали первинних бухгалтерських документів, висновку оцінювача або візуальної характеристики пристрою. Крім того, зазначений у рахунку розмір вартості не враховував фактичного зносу ноутбука.

Вимогу про компенсацію моральної шкоди поліція також вважала необґрунтованою. На думку відповідача, позивач не надав доказів моральних страждань і не конкретизував, у чому саме вони полягали та як вплинули на його спосіб життя.

Позиція Державної казначейської служби

Представник Казначейства заявив про сплив трирічної позовної давності. Він зазначав, що про відсутність майна у відділі поліції позивач знав ще в лютому 2021 року, а тому строк звернення до суду нібито закінчився в лютому 2024 року.

Казначейство також вважало помилковим посилання позивача на Закон «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». На думку відповідача, ухвала слідчого судді про повернення вилученого майна не належить до передбачених цим Законом підстав для відшкодування шкоди.

Представник Казначейства стверджував, що у разі встановлення факту заподіяння шкоди працівниками поліції її має відшкодовувати орган поліції, а не Державний бюджет України.

Також відповідач наголошував, що позивач не довів справність і повну комплектацію ноутбука під час його вилучення. Вимогу про стягнення 1 млн грн моральної шкоди Казначейство вважало недоведеною, оскільки позивач не надав доказів страждань і не пояснив розрахунок заявленої суми.

Висновки суду

Суд зазначив, що спеціальний Закон про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, у цій справі не застосовується. Цей Закон містить вичерпний перелік випадків, із якими пов’язується право на компенсацію, однак не регулює відшкодування шкоди, заподіяної втратою речових доказів.

Тому до спірних правовідносин застосовуються положення частини шостої статті 1176 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана іншою незаконною дією, бездіяльністю або рішенням органу досудового розслідування, відшкодовується на загальних підставах. Йдеться про правила статей 1173 та 1174 ЦК України щодо відшкодування шкоди, заподіяної органом державної влади або його посадовими та службовими особами.

Суд нагадав, що стаття 56 Конституції України гарантує кожному право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю органів державної влади та їхніх посадових і службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності у таких спорах є правопорушення, складовими якого є шкода, протиправне діяння та причинний зв’язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини посадової особи, проте саме позивач повинен довести її наявність, протиправність дій або бездіяльності та причинно-наслідковий зв’язок. Відсутність хоча б одного із цих елементів є підставою для відмови в позові.

Суд послався на постанову Верховного Суду від 13 серпня 2025 року у справі № 521/8236/23. У ній Верховний Суд дійшов висновку, що у разі неповернення майна, вилученого як речові докази, через порушення правил його зберігання, яке призвело до втрати, власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди за рахунок Державного бюджету України. Держава виступає відповідачем через відповідні органи державної влади, а кошти стягуються безпосередньо з Державного бюджету України без зазначення в резолютивній частині рішення суб’єкта виконання.

У цій справі протиправність дій органу досудового розслідування та заподіяння матеріальної шкоди підтверджувалися висновком службового розслідування від 10 жовтня 2025 року. Відповідачі факту неповернення вилучених речей не заперечували.

Суд урахував положення частини четвертої статті 100 КПК України, за якими у разі втрати або знищення стороною кримінального провадження наданого їй речового доказу вона зобов’язана повернути володільцю таку саму річ або відшкодувати її вартість.

Вартість ноутбука в сумі 10 200 грн підтверджувалася рахунком від 22 лютого 2013 року, оригінал якого позивач надав суду для огляду. Виробник і серійний номер пристрою в рахунку збігалися з даними протоколу обшуку. Сам протокол не містив відомостей про пошкодження ноутбука або його неробочий стан під час вилучення.

Суд відхилив аргументи відповідачів про недоведеність справності, характеристик і вартості ноутбука. Відповідачі не надали експертних висновків або інших доказів іншої вартості пристрою та не просили провести товарознавчу експертизу.

Водночас суд відмовився збільшувати суму компенсації за ноутбук на 33 311,29 грн інфляційних втрат. Суд пояснив, що передбачені статтею 625 ЦК України інфляційні втрати застосовуються лише до грошових зобов’язань. У цій справі розмір коштів, які підлягають стягненню, лише встановлювався рішенням суду, тому говорити про їх знецінення до виникнення відповідного грошового зобов’язання не можна.

Крім того, за частиною першою статті 1192 ЦК України розмір збитків визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи. Позивач не надав доказів, що вартість ноутбука на час розгляду змінилася порівняно з його ціною під час придбання. Тому суд визначив матеріальну шкоду в розмірі 10 200 грн.

Вирішуючи питання про моральну шкоду, суд урахував, що власник із 31 липня 2014 року самостійно та через представника безрезультатно звертався до правоохоронних органів із заявами про повернення майна, ініціював судовий процес і службове розслідування. Через втрату вилучених речей він понад одинадцять років витрачав час і зусилля на захист своїх прав, був змушений користуватися правничою допомогою та перебував у стані емоційного напруження, дискомфорту й невизначеності.

На думку суду, такі обставини могли спричинити відчуття несправедливості, розчарування у діях державних органів і втрату віри в можливість отримати захист від держави. Тому факт заподіяння моральної шкоди суд визнав очевидним.

Однак заявлений розмір компенсації у 1 млн грн суд визнав необґрунтованим і недоведеним. Твердження про те, що в блокнотах містилася інформація, яку неможливо відновити або відновлення якої вимагатиме значних часу та зусиль, не було підтверджене доказами. Так само позивач не довів змісту записів, їхньої значущості та неможливості відновлення.

З урахуванням принципів добросовісності, справедливості й розумності, тривалості спірних правовідносин та встановлених обставин суд визначив справедливу сатисфакцію моральної шкоди в розмірі 20 000 грн.

Суд також відхилив заяву Казначейства про сплив позовної давності. Про фактичну втрату майна чоловік дізнався в лютому 2021 року, коли діяв карантин, під час якого строки позовної давності були продовжені. Надалі під час воєнного стану перебіг позовної давності зупинявся. Після набрання 4 вересня 2025 року чинності Законом № 4434-IX обчислення строків було відновлено, а з позовом чоловік звернувся 21 жовтня 2025 року. Отже, трирічний строк позовної давності не сплив.

Суд наголосив, що учасником правовідносин щодо відшкодування шкоди на підставі статті 1176 ЦК України є держава Україна. Вона бере участь у справі через відповідний орган державної влади, а компенсація підлягає стягненню з Державного бюджету України. Зазначати у резолютивній частині орган, через який мають перераховуватися кошти, або рахунок, із якого потрібно провести списання, немає необхідності, оскільки це стосується способу та порядку виконання рішення.

За результатами розгляду справи № 335/10522/25 суд частково задовольнив позов і постановив стягнути з Державного бюджету України на користь власника втраченого майна 10 200 грн матеріальної шкоди та 20 000 грн компенсації моральної шкоди. У задоволенні решти вимог відмовлено.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagramта в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.