Майстриня з Олександрії Олена Мітюріна виготовила 100 воскових віночків для щорічної церемонії “УП100. Сила жінок 2026”, яка відбулася вчора, 24 березня.
Про це повідомляє Перша електронна газета.
“УП100. Сила жінок 2026” – це щорічна церемонія “Української правди”, під час якої відзначають 100 жінок, що формують сучасну Україну у військовій сфері, бізнесі, культурі, науці, громадському секторі та міжнародній адвокації.
“Серед наших героїнь – жінки різного віку, досвіду і професій. Кожна з них – про сміливість, витривалість і здатність відновлювати життя там, де його намагалися знищити. Ми також говоримо про тих, хто стоїть за цими жінками. Про матерів, бабусь, подруг, наставниць – тих, хто підтримує, підсилює і допомагає розквітнути.
“УП 100. Сила жінок” – це про різність, яка творить силу. Як у саду, де кожна квітка має своє місце, так і в суспільстві – кожна історія важлива”, – наголосила головна редакторка УП Севгіль Мусаєва.
Як розповіла Олена Мітюріна, цьогоріч для відзначення лауреаток церемонії обрали традиційну українську прикрасу – восковий вінок. Стати авторкою дизайну і створити воскові віночки майстрині запропонувала засновниця українського бренду «Nadiia» Надія Шаповал.
«Я була дуже здивована цією пропозицією, зокрема тим, що саме восковий вінок мав стати спеціальною відзнакою для лауреаток церемонії.
Зраділа, бо ідею для нагородження вони взяли з наших українських традицій, тому що зазвичай це сувенірні й пам’ятні речі, нині ж підхід до подібних заходів змінюється, і це мене дуже потішило», – розповіла майстриня.
Олена Мітюріна пригадує, що для Надії Шаповал було важливо, аби вінок мав вигляд тіари. За словами майстрині, це виявилося вдалим рішенням, адже техніка виготовлення прикрас із воску дозволяє створити не лише традиційний вінок у тому вигляді, до якого звикли за старовинними світлинами чи музейними зразками, а й доволі сучасну головну прикрасу королівського зразка.
«Взагалі традиція вбирання у вінок дуже давня. В історії є багато таких прикладів: у Ісуса був терновий вінок, у давніх греків – лаврові вінки.
Тобто голову увінчували в особливих і значимих випадках. Ми вирішили, що таким чином коронуємо дівчат на церемонії», – зазначила Олена.
За словами майстрині, форму шукали разом у процесі роботи. У співавторстві Надія Шаповал та Олена Мітюріна розробили ескіз, за яким згодом майстриня виготовила 100 віночків.
«Конкретного зразка вінка в нас не було, його народжували з нашої уяви так, як ми це бачили. Головними акцентами стали лаконічність, квітчастість та універсальність, для того, щоб він пасував кожній.
Разом шукали форму квітів, яка б пасувала цьому заходу. Спершу обрали такі, які мали гострі кінчики, схожі на зірочки. Однак коли я зробила зразок, то стало очевидним, що ці гострі кінчики схожі на колючки, а така деталь зовсім не підходить до ідеї події.
Тому відмовилися від цих квітів на користь кругленьких, мінімалістичних й елегантних», – розповіла Олена.
Над сотнею віночків для заходу майстриня працювала разом із донькою протягом двох тижнів. Вона зазначає, що робота була доволі кропіткою, подекуди доводилося працювати без відпочинку, однак результат, за її словами, був того вартий.
Так, вчора, 24 березня, “Українська правда” відзначила сотню українських жінок, які щоденно працюють заради України, попри війну й невизначеність. Організатори події зазначили, що традиційний вінок із воску став унікальним символом цієї події:
“Це втрачена традиція, яка майже зникла під час радянської окупації. Тоді разом із нею намагалися стерти цілі пласти культури, пам’яті та жіночих символів. Сьогодні вона повертається – як нагадування про нашу тяглість, силу і здатність відроджувати своє.
Ми вкладаємо в цей вінок відчуття української жіночності, пам’яті та спадкоємності. І дуже хочемо, щоб наші лауреатки передавали його далі – своїм нащадкам, своїм історіям, своїй країні”.
Олена пригадує, що свій перший віночок створила близько шести років тому. Каже, що натхненням для неї стала команда етнографічного проєкту «Баба Єлька», яка знайшла в покинутій хаті села Хайнівка Кропивницького району старовинний весільний вінок, що висів просто на стіні.
«Я побачила світлину з цим вінком на сторінці “Баби Єльки”, якраз у період, коли була на творчому роздоріжжі й думала про те, чим я хочу займатися далі. Тривалий час я вишивала, робила текстильних ляльок, але відчувала, що це був не мій шлях. А коли я побачила ці віночки, то зрозуміла, що хочу спробувати саме це ремесло, є натхнення створити щось подібне власними руками.
Попросилася до дівчат сфотографувати ті зразки, які зберігалися в них в Етнолабораторії “Баба Єлька”, згодом вдома з підручних матеріалів створила репліку. Звісно, те, що в мене вийшло, радикально відрізнялося від того вінка, який знайшли дівчата в Хайнівці, однак я закохалася в сам процес. З часом прийшов досвід, нині я проводжу майстер-класи для початківців і вже протягом шести років всіляко долучаюсь до популяризації української традиції”, – підсумувала майстриня.
Фото: Олена Мітюріна, проєкти «Баба Єлька» та «Вісник Кіровоградщини».
Нагадаємо, дідухи й солом’яні павуки з Підвисокого: інтерв’ю з майстринею Наталею Юрченко
Читайте також: нове життя старовинних орнаментів: як на Кіровоградщині відновлюють вибійкарство
Залишити коментар: