Я не хочу політизувати релігію. Справді не хочу. Бо віра, це про внутрішнє, про людину і Бога. І в українців, білорусів, росіянців є багато спільного в духовній традиції. Нажаль…але це факт. Але є речі, які складно ігнорувати.

Останнім часом у соцмережах активно поширюються фото і відео хресних ходів. І цього року ці ходи відбулися не лише в Україні (традиційно, до Почаївської Лаври), але й у Білорусі та в москві.

Перед вами кілька фотографій. На перший погляд, нічого незвичайного. Але якщо придивитися, є одна деталь, яка повторюється на всіх зображеннях. Це один і той самий прапор, так званий “Спас Нерукотворний” на червоному фоні. Але ці фотографії не з одної хресної ходи. Вони зроблені в різних країнах: Україна, росія, Білорусь. Різні міста, різні люди, але символ один і той самий.

А тепер ще один факт, який змушує задуматися: цей самий стяг було започатковано, і він почав активно використовуватися з 2014-2015 років на Донбасі. Його започаткували представники так званого “ополчення”, донецькі та луганські сепаратисти. Згодом він став одним із впізнаваних символів російських військових підрозділів, його можна побачити на шевронах, прапорах, техніці. Четверта світлина в колажі, зображає сепаратиський БМП з цим прапором.

Маємо конкретну історію символу. Він має сучасний контекст, пов’язаний із російської агресією, сепаратизмом і війною.

Тепер трохи про саму суть стяга. Історично стяг – це не просто прапор. Це знак війська. Символ єдності, маркер того, “хто ми” і “куди йдемо”. У давнину стяг несли попереду війська. Якщо падав стягоносець – інший підхоплював. Втрата стяга означала поразку, його збереження, продовження бою. Це був центр сили, ідентичності й боротьби.

Що означає використання такого стяга сьогодні? Особливо в релігійному контексті. Особливо під час війни. Особливо тоді, коли цей самий символ уже використовується як військовий знак ворога.

Звісно, на самому зображенні, Христос. І Христос не належить жодній державі. Жодних претензій до самого образу бути не може. Але питання не лише в образі, а в контексті, в тому, як, ким і де цей стяг використовується.

Коли один і той самий прапор одночасно з’являється у російських підрозділах, що воюють проти України, і на хресній ході у підконтрольній росії державі, а потім і в Україні, яка потерпає від російської агресії, це вже не виглядає випадковістю. Це виглядає як сигнал. Як маркер. Як щось, що об’єднує не лише віру, а й певну ідеологію.

Чи усвідомлюють люди, які несуть цей стяг у хресних ходах, його сучасне значення?

Чи це просто традиція, яка насправді вже давно перестала бути лише традицією?

І чи не відбувається підміна, коли релігійний символ стає частиною зовсім іншої історії? І чи них є, це сигналом для ворога, мовляв: “ми чекаємо, і нас багато”?

Архімандрит Софроній