Ще раз, вже в роковини смерті, відчули всю повноту трагізму – її вже немає! Такої неповторної і оригінальної нашої Людки…
Як же рано вона покинула нас!
Їздили із Світланою Шандебурою, її друзями, чоловіком Валерієм у далеке Плужне, колись славетний край князів Острозьких. Саме там заповідала Людмила, яка працювала журналісткою і у Вінницьких обласних ЗМІ, і у Хмельницьких, її поховати.
Захотіла біля мами і тата…
Нас приймала її віддана сестра Світлана Францівна.
Після того як їхню маму Галину онкологія забрала у 40-к, ці дівчата підставляли плече одна одній завжди.
Хіба думали, що обом доведеться пройти випробування – як мамі?
Люда кидалась у бій за сестру. А ця підступна хвороба пожирала її. Хтось назве це помилкою лікарів – пізно поставленим діагнозом…
Яка тепер різниця, коли ще така молода і надзвичайно талановита жінка пішла передчасно у Вічність. У величезних муках!
Скільки вона перенесла і як у смерті виборювала кожен день життя…
Метастази пожирали тіло, а вона написала і випустила ще одну книгу віршів. І пішла у Вічність- залишивши нам у дар ці неповторні самоцвіти.
Так можуть творити тільки генії, усвідомлюючи, що це востаннє!
…Їхали – наче на край світу, а потрапили у земний рай. Наша надталановита Люда Василишина(Рудковська) спочиває у рідному селищі Плужному. В оточенні віковічного лісу, який зустрів нас золотим листопадом.
Світе ясний, чи думала я колись, що садитиму на могилі однокурсниці і колеги хризантеми?!
Шепетівський район, Ізяславщина, це на окраїні Хмельниччини, – довга дорога і такі щемні спогади…
Переконана, що і кожному із нашому курсу, факультету журналістики Львівського університету, колег із редакцій, де Людмила Рудковська працювала, письменників і поетів, науковців, земляків і поціновувачів її творчості, у рідні та друзів є що згадати!
Вічна памʼять тобі, наша Людмило!
Ти була людям Милою! Нехай такою буде і милість Божа до тебе. І у Райських садах проси у Творця миру і перемоги Україні!
Тетяна Редько