Напевно, цьогоріч День нашої Незалежності має особливо болючий присмак. Ми вже всі свідомі того, що суверенність у нас намагаються забрати. І не якось приховано, через вишукані колаборації чи геополітичні схеми.

Її хочуть забрати ціною нашого фізичного знищення. І так само розіп’яти Український Дух, але не на Голгофі, а, напевно, на Говерлі… Мусимо захищатись.

Але ця несправедлива війна встановила й наш немедичний дігноз: метастази корупції набагато страшніші за ракетні атаки. Коли розкрадаються гроші на оборону країни, перемога стає чимось недосяжним. Коли влада під час війни сповідує подвійні стандарти і переслідує громадських активістів — це вже не про демократію і свободу.

А без свободи неможлива незалежність. Бо можна бути формально незалежною країною, але жити в тоталітарному кошмарі. Незалежність країни не означає незалежність влади від народу. І Незалежність можна легко втратити, якщо влада перестане дбати про інтереси народу і зробить його життя нестерпним.

Нарешті, незалежність — це не майдачик для примітивних суспільних експериментів випадкових зайд біля корита, які приходять, щоб обдурити і обікрасти народ. Це складна системна державницька робота, яка під силу лише справжнім патріотам і професіоналам.

Незалежність — це велика привілея для кожної країни. Ми вже знаємо, яка справжня її ціна. Але ми, вільні люди, її платимо. Бо не хочемо бути кріпаками. І не лише у чужого пана, але і свого завидющого та цинічного підпанка, який улесливо рядиться у вишиванку і вдає з себе патріота, щоб побільше украсти.

З Богом в серці, з вірою у суверенну країну тримаймо стрій у боротьбі за незалежну та справедливу Україну. Ми – Великий Європейський Народ, і з нами Правда.

Це – Україна: місце Сили,

Край Благодаті і свяченої води.

Колись тут Богородиця ходила

І залишила на землі свої сліди.

 

Учила гідність й волю шанувати

І боронитись від ворожих пут…

Тепер тут знову ходить Божа Мати,

Своїм Покровом покриває мирний люд.

 

В серцях гарячих викарбовує слова.

Їх ворогам просила передати:

Не вмерла Україна, ще жива!

І навіть не збирається вмирати!

Анатолій Жучинський,
головний редактор
газети «33-й канал»